Глава 29. Рятування здоров'я та життя фізичної особи ...

На виникнення зобов'язання відшкодувати шкоду не впливає наявність вини (за включенням умислу) потерпілого (рятівника).

По-перше, якщо рятівник і порушує будь-які правила (що за ін­ших обставин могло б бути поставлено йому в вину), то робить це в інтересах особи, здоров'я, життя або майно якої він врятовує.

По-друге, від особи, яка діє з ризиком для себе, неможливо вима­гати повної уважності в умовах, що виключають таку можливість на підставі їх надзвичайного характеру.

По-третє, інша оцінка дій громадян не стимулювала б громадян до виконання суспільно-корисних дій, пов'язаних з рятуванням життя, здоров'я або майна інших осіб.

Обставиною, яка є суттєвою при вирішенні питання про те, на кого покладається обов'язок відшкодувати шкоду, а також щодо об­сягу такого відшкодування, є те, на рятування саме чого (життя, здоров'я або майна) були спрямовані дії рятівника.

У разі рятування здоров'я та життя шкода, завдана рятівни­ку, який без відповідних повноважень рятував здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується дер­жавою у повному обсязі (ст.1161 ЦК України). Тобто особою, зобо­в'язаною до відшкодування, виступає держава, одним з основних зобов'язань якої є турбота про безпеку та охорону життя або здоро­в'я громадян та створення таких засад, які стимулювали б фізичних і юридичних осіб у своїй поведінці керуватися високими моральни­ми принципами суспільства.

Протягом довгого часу це питання залишалося невирішеним, бо вважалося, що покладення такого обов'язку на громадянина, життя або здоров'я якого рятувалося, є не досить справедливим, тому що він і так в обставинах, що склалися, є постраждалим.

Окрім того, його майновий стан не міг гарантувати особі відшко­дування шкоди, якої зазнав рятівник, на підставі обмеженості мате­ріальних можливостей потерпілого. Отже, беручи на себе зобов'я­зання щодо відшкодування шкоди, завданої рятівникові під час ря­тування життя або здоров'я громадян, держава вирішила проблему, по-перше, гарантованості такого відшкодування, по-друге, відшко­дування завданої рятівникові шкоди у повному обсязі.

У цьому разі для відшкодування шкоди не має значення, яким саме правам рятівника (майновим чи немайновим) було завдано шкоди. У повному обсязі відшкодовується як шкода, завдана смер­тю, каліцтвом рятівника, так і шкода, завдана його майну.

Необхідність дій щодо рятування людського життя може виника­ти за таких обставин: 1) небезпека, що загрожує загибеллю або ка­ліцтвом громадянину, що склалася внаслідок його власних необе-

317

Розділ II. ЗОБОВ'ЯЗАННЯ З ОДНОСТОРОННІХ ДІЙ

режних або навмисних дій; 2) небезпека, що виникла внаслідок про­типравних дій третіх осіб, яка спрямована як проти особи або майна того, кого рятують, так і об'єктивно створює загрозу його життю (на­приклад, внаслідок пожежі, аварії на підприємстві тощо); 3) небезпе­ка, створена внаслідок шкідливого впливу стихійних сил природи (землетрус, повінь); 4) загроза життю громадянина виявилася на­слідком бездіяльності осіб, які зобов'язані оберігати людей від мож­ливої небезпеки (наприклад, рятівники водних станцій).

Інакше вирішується питання відшкодування шкоди в зо­бов'язаннях, що виникають у зв'язку з рятуванням майна іншої особи (ст. 1162 ЦК України). Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, яка без відповід­них повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, що має істотну цінність, відшкодовується державою в повному об­сязі.

Отже, для того щоб у держави виникало зобов'язання у повному обсязі відшкодувати шкоду, що виникла у зв'язку з рятуванням від реальної загрози майна іншої особи, треба, щоб: 1) шкода, завдана рятівникові, полягала в ушкодженні здоров'я або смерті фізичної особи (рятівника); 2) загроза майну мала реальний характер; 3) майно іншої особи мало істотну цінність.

Відсутність хоча б однієї з названих ознак виключає можливість участі у цих правовідносинах держави, а також може впливати на обсяг (розмір) належної до відшкодування шкоди. Так, якщо шкода була завдана не життю або здоров'ю рятівника, а його майну, контрагентом у зобов'язаннях щодо відшкодування шкоди з ряту­вання майна виступає не держава, а власник (володілець) цього майна.

Позитивний результат у процесі запобігання загрози шкоди май­ну має бути досягнутий виправданими і доцільними діями того, хто попереджував загрозу. Доцільність і виправданість означає відпо­відність мір і засобів, обраних особою для запобігання загрози, ха­рактеру і масштабу цієї загрози. Наприклад, навряд чи виправдани­ми і доцільними можуть бути визнані дії, коли під час рятування не дуже цінного майна для його рятування були використані дуже цін­ні речі.

Щодо розміру належної рятівникові до відшкодування шкоди за­стосовуються певні обмеження, встановлені законом: 1) розмір від­шкодування шкоди не може перевищувати вартості майна, що ря­тувалося (зауважте: рятувалося, а не було врятоване); 2) шкода від­шкодовується з урахуванням майнового становища власника (володільця) майна, якому завдана шкода.

318