Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

послуги встановлено законами про діяльність відповідної фінансо­вої установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.

У свою чергу, для здійснення фінансовими установами факто­рингових операцій, що є валютними, останні повинні мати гене­ральну валютну ліцензію Національного банку України, яка нада­ється їм згідно з Положенням про порядок надання небанківським фінансовим установам генеральних ліцензій на здійснення валют­них операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 9 серпня 2002 р. № 297^і. На сьогодні, за винят­ком Української державної інноваційної компанії, створеної поста­новою Кабінету Міністрів України від 15 червня 2000 р. № 979 «Про питання Української державної інноваційної компанії»², чинне за­конодавство України не містить норм, які дозволяли б іншим ніж банки фінансовим установам (кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії та ін.) здійснювати факторингові операції.

У зв'язку з зазначеним вище факторингові операції в Україні фактично здійснюють лише банки, що значно відрізняє ринок факто­рингових послуг в Україні від закордонних, де значну частку фак­торингових операцій здійснюють спеціалізовані факторингові ком­панії.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридич­на особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (ст. 1079 ЦК України).

Отже, суб'єктний склад договору факторингу визначає, що цей договір може бути використаний виключно у підприємницькій діяльності.

Предмет договору факторингу. Предметом договору факто­рингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою на­став (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне у майбут­ньому (майбутня вимога) (ст. 1078 ЦК України). На відміну від це-сії, за якою іншій особі може бути передана будь-яка вимога, предметом договору факторингу може бути лише грошова вимога, тобто вимога на отримання грошей у рахунок оплати поставлених товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Предметом факторингу може бути грошова вимога у валюті України або в іноземній валюті. Однак здійснення факторингу гро­шових вимог при експорті товару, робіт, послуг клієнтом (так зва­ний «експортний факторинг») в Україні ускладнено. Останнє ви-

¹Офіційний вісник України. — 2002. — № 36. — Ст. 1711.

²Офіційний вісник України. — 2000. — № 25. — Ст. 1048.

16 3-290

241

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

кликано нормами Закону України «Про порядок здійснення розра­хунків в іноземній валюті»¹, які імперативно вимагають при здійсненні резидентом експорту товарів, робіт та послуг зарахуван­ня виручки в іноземній валюті саме на валютні рахунки експортерів в уповноважених банках у терміни, що не перевищують максималь­ні терміни, визначені цим законом, і встановлюють відповідаль­ність за незарахування цієї виручки на рахунки клієнта.

Грошова вимога, що є предметом договору факторингу, має бу­ти визначена таким чином, щоб її можливо було відокремити від інших грошових вимог, що не є предметом договору факторингу, тобто грошова вимога має бути конкретизована в момент укладен­ня договору (зокрема із зазначенням відповідного договору, на якому вона ґрунтується, боржника, виду товарів, робіт, послуг, за якими мають бути сплачені грошові кошти, суми платежу, строку його сплати, інших ознак вимоги), а майбутня вимога конкретизо­вана не пізніше ніж у момент її виникнення. Якщо зі змісту дого­вору немає можливості визначити, яку саме грошову вимогу від-ступлено клієнтом фактора, цей договір може вважатися неукладе-ним. Оскільки закон не встановлює відповідних обмежень, предметом договору факторингу можуть бути як одна, так і кілька грошових вимог, наприклад, усі грошові вимоги до одного боржни­ка за кількома угодами.

Слід зазначити, що на відміну від звичайної цесії, договір факто­рингу дозволяє сторонам вчинити відступлення не лише наявної грошової вимоги, а й майбутньої. Остання може ґрунтуватися на правочині, який ще має бути вчинений клієнтом із третьою особою.

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виник­нення у клієнта права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається пере­даним з моменту настання цієї події. Отже, до настання зазначеного моменту клієнт залишається суб'єктом відповідної вимоги, який має виконати усі зобов'язання за договором, з якого вона витікає, щоб мати в подальшому можливість вимагати виконання зобов'я­зань від свого боржника. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (ст. 1078 ЦК України).

Предметом договору факторингу можуть бути грошові вимоги незалежно від того, чи є між клієнтом та боржником домовленість про заборону відступлення права грошової вимоги або його обме­ження. Водночас у разі наявності такої домовленості між боржни­ком і клієнтом і укладення останнім з фактором договору факто-

¹ ВВР. — 1994. — № 40. — Ст. 364.

242