Рекомендована література:

Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності. — К.: Юрінком Ін-тер, 2001.

Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга вторая: Договори о передаче имущества. — М.: Статут, 2000. Договір у цивільному і трудовому праві / За ред. Ю. С. Шемшученка, Я. М. Шевченко. — К., 2000.

Гуйван П. Особенности сделок злектроснабжения и их место в системе договоров // Підприємництво, господарство і право. — 2000. — № 2. — С. 13-16.

Голембо Л. Підстави виникнення зобов'язань за поставкою: план чи са­мостійна ініціатива // Право України. — 1996. — № 5. — С. 34.

Глава З Договір міни (бартеру)

Відповідно до ст. 715 ЦК України договір міни (бартеру) — це договір, за яким кожна зі сторін зобов'язується передати другій сто­роні у власність один товар в обмін на інший або здійснити обмін майна на роботи (послуги).

Особливістю даного договору є те, що кожна зі сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем

¹Офіційний вісник України. — 1999. — № ЗО. — Ст. 1543.

²Офіційний вісник України. — 1998. — № 1. — Ст. 16.

36

Глава 3. Договір міни (бартеру)

товару, який він одержує взамін, проте еквівалентом за майно, що передається, є не грошова сума, а інше майно. Однак договором мо­же бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обміню­ється на товар меншої вартості.

Хоча договір міни є самостійним видом цивільних договорів, ст. 716 ЦК України передбачає, що до договору міни застосовую­ться загальні положення про купівлю-продаж, положення про до­говір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться у договорі міни, якщо це не суперечить суті зобо­в'язання. Так, наприклад, до договору міни (бартеру) у разі об­міну товарів на роботи можуть застосовуватися норми глави 61 ЦК України, що регулюють договір підряду.

Щодо договору міни діє спеціальне правило, яке визначає мо­мент переходу права власності на товари, що обмінюються, й істот­но відрізняється від загальних положень щодо цивільно-правових договорів. Правило полягає в тому, що за договором міни право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторо­нами, якщо інше не встановлено договором або законом. Це карди­нально відрізняється від загального правила, встановленого ст. 334 ЦК України щодо моменту набуття права власності за дого­вором, відповідно до якого право власності у набувача майна за до­говором виникає з моменту передання майна і ніяким чином не по­в'язане із виконанням зобов'язань контрагентом, який отримав річ у власність.

Суб'єктами договору міни можуть бути як фізичні, так і юри­дичні особи. Хоча положення ЦК України не висувають ніяких спе­ціальних вимог до суб'єктів договору міни, однак, враховуючи те, що передача майна іншій особі в обмін на інше майно є однією з форм розпорядження майном, кожна зі сторін за загальним прави­лом має бути власником обмінюваного майна або мати інше речове право, яке містило б правомочність щодо розпорядження відповід­ним майном.

Предметом договору міни є дії кожної зі сторін з передачі у влас­ність іншої сторони товару, що обмінюється. Оскільки ЦК України не містить спеціальних правил, що регламентують предмет догово­ру міни, тому його регулювання здійснюється, як вказувалося ви­ще, нормами про договори купівлі-продажу, поставки або іншими договорами. Умови про предмет договору міни є істотними.

Характерними рисами договору міни є його консенсуальність — кожна зі сторін зобов'язується передати у власність іншій стороні один товар в обмін на інший; оплатність — оскільки кожна

37

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

із його сторін за виконання своїх обов'язків з передачі товару контрагенту має отримати від останнього зустрічне надання у ви­гляді іншого товару, що обмінюється; двосторонність — оскільки кожна зі сторін договору має певні зобов'язання на користь іншої сторони і вважається боржником іншої сторони в тому, що має ви­конати на її користь, і одночасно її кредитором у тому, що має пра­во від неї вимагати. Крім того, у договорі міни є два важливих яск­раво виявлених зустрічних зобов'язання: кожна зі сторін зобов'я­зується передати контрагенту відповідний обмінюваний товар, ці товари взаємно обумовлюють один одного і є в принципі економіч­но еквівалентними.

У цивільному обігу підприємці надають перевагу використанню такого поняття, як «бартерні угоди», які в науковій літературі на­зивають різновидом договору міни¹. Проте поняття «бартер» за сво­їм змістом є об'ємнішим за поняття «міна». Так, відповідно до ви­значення поняття бартерної операції, що дається в Законі України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23 грудня 1998 р. № 351-ХІУ,товарообмінна (бартерна) операція у галузі зовнішньоекономічної діяльності — це один із видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або договором зі змішаною фор­мою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поста­вок передбачена в натуральній формі, між суб'єктом зовнішньоеко­номічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товара­ми, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкова­ний рухом коштів у готівковій або безготівковій формі².

Порівнюючи ці визначення, слід зазначити, що поняття «міна» дещо вужче, ніж поняття «бартер», оскільки міна означає обмін од­ного товару в натурі на інший, а бартер крім речового обміну міс­тить у собі ще й обмін на безгрошовій основі результатами викона­них робіт, послуг тощо.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та вико­нання договору міни. Так, відповідно до Закону України «Про регу­лювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньо­економічної діяльності» у бартерному договорі зазначається загальна вартість товарів, що імпортуються, та загальна вартість товарів (ро­біт, послуг), що експортуються за цим договором, з обов'язковим ви­раженням в іноземній валюті, віднесеній Національним банком

¹ Гражданское право / Отв. ред. Е. А. Суханов. — М.: БЕК, 1993. — Т. 2. — С. 84.

² ВВР. — 1999. — № 5-6. — Ст. 44.

38