Глава 27. Публічна обіцянка нагороди за результатами конкурсу

інтелектуальної, творчої діяльності, поданих на конкурс, засновник конкурсу (конкурсна комісія, журі) може прийняти рішення про:

1. присудження усіх призових місць та нагород (премій), що бу­ли визначені умовами конкурсу;

2. присудження окремих призових місць, якщо їх було встанов­лено декілька, та нагород (премій);

3. відмову у присудженні призових місць, якщо жодна із робіт, поданих на конкурс, не відповідає його вимогам;

4. присудження заохочувального призу та (або) нагороди (пре­мії).

Речі, подані на конкурс, засновник конкурсу зобов'язаний по­вернути учаснику (ст. 1157 ЦК України), оскільки подання учасни­ком конкурсу речі на конкурс не припиняє його право власності на цю річ.

Умова конкурсу, за якою засновник конкурсу не повертає його учаснику річ, подану на конкурс, є нікчемною.

Засновник конкурсу може залишити у себе річ, подану на кон­курс, лише за згодою учасника конкурсу. Якщо учасник конкурсу протягом місяця від дня оголошення його результатів не пред'явив вимогу про повернення йому речі, поданої на конкурс, вважається, що засновник конкурсу має право подальшого володіння нею.

Учасник конкурсу має право у будь-який час пред'явити вимогу про повернення йому речі, поданої на конкурс.

Якщо річ, подана на конкурс, не була подарована засновникові конкурсу або куплена ним, він може набути право власності на неї відповідно до положень законодавства щодо набувальної давності (ст. 344 ЦК України).

Рекомендована література:

Боброва Д. Недоговірні зобов'язання у проекті Цивільного кодексу України // Українське право. — 1997. — № 1. — С. 93-100.Смирнов В. Т. Публичное обещание наградьі // Гражданское право / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М., 1997. — Ч. 2. — С.681-689.

Зрделевский А. Публичньїй конкурс // Законность. — 2000. — № 8. — С. 13-16.

Каган Е., Сухадольский Г. Правовая природа конкурса. — М., 2001.Брагинский М. И. Публичньїй конкурс (глава 57) // Гражданский ко­декс Российской Федерации. — Ч. 2. Текст, комментарии, алфавитно-предметньїй указатель / Под ред. О. М. Козьірь, А. Л. Маковского, С А. Хохлова. — М., 1996. — С. 572-574.

20-3-290

307

Розділ II. ЗОБОВ'ЯЗАННЯ З ОДНОСТОРОННІХ ДІЙ

Глава 28

Вчинення дій у майнових інтересах іншої особи

без її доручення (ведення чужих справ без доручення)

§ 1. Історія виникнення інституту ведення чужих справ без доручення

Серед позадоговірних зобов'язань окреме місце посідають зобо­в'язання, що виникають із вчинення дій у майнових інтересах ін­шої особи без її доручення. Особливість цих відносин полягає в то­му, що, являючись, з одного боку, втручанням однієї особи у сферу інтересів іншої, така діяльність водночас за певних умов породжує права й обов'язки як для діючої особи, так і для того, у чиїх ін­тересах здійснювалися дії.

У житті іноді виникають ситуації, коли одна особа добровільно вчиняє певні дії в інтересах іншої особи, не маючи при цьому від останньої ніяких повноважень на їх здійснення.

Найчастіше тут задіяні моральні аспекти з метою запобігання (зменшення) шкоди, що загрожує майновим інтересах осіб, які тим­часово відсутні або з інших підстав не можуть самі піклуватися про охорону своїх інтересів (наприклад, догляд за худобою і її утриман­ня у разі смерті їх власника; збереження і переміщення в безпечне місце чужого майна в умовах стихійного лиха, добровільна участь у гасінні пожежі сусідського будинку тощо). У деяких випадках в ін­тересах іншої особи вчиняються не тільки фактичні, а й юридичні дії, наприклад, укладаються угоди з придбання необхідного для них майна або виконуються їх обов'язки перед третіми особами. Особа, яка діяла в чужих інтересах без відповідного доручення, за певних умов набуває право на відшкодування понесених нею витрат, а іноді й на виплату винагороди за її дії.

Такі зобов'язання були відомі ще римському праву під назвою пе§оІіогит §евііо —ведення справ без доручення¹ і були досить по­ширеними. Розрізняли два види ведення чужих справ — ведення чужих справ відповідно до посади і добровільне ведення чужих справ. Трохи пізніше слова «без доручення» були добавлені рома­ністами до перекладу римського терміна пе£01іогипі £езііо, щоб під­креслити істотну ознаку відповідних зобов'язань — відсутність до­ручення на підставі договору або закону².

¹ Римское частное право: Учебник / Под ред. И. Б. Новицкого, И. С. Перетерского. — М.: Юрист, 1994. — С. 503.

² Зубарь В. Рецепция обязательств из ведення чужих дел без поручения (пе^оИогшп §езІіо) в гражданское право Украиньї // Юридический вестник. — 2000. — № 4. — С. 86.

308

Глива 28. Вчинення дій у майнових інтересах іншої особи ...

У римському праві ведення чужих справ без доручення (пе-^оііогит §езМо) означає такі відносини, коли одна особа (гестор) ве­де справи іншої особи (домінуса), управляє її майном тощо, не маю­чи на те доручень. Зобов'язання пе£оііогит §езі.іо виникало лише за наявності певних умов: 1) ведення чужих справ (наприклад, го­дування чужих тварин); 2) відсутність доручення для цього (тобто відсутність обов'язку у гестора щодо домінуса); 3) ведення справ за рахунок домінуса; 4) безоплатність ведення справ.

У науковій літературі пе£оііогит §ез1;іо формулюють так: в принципі, ніхто не повинен піклуватися про справу іншої особи і не має права втручатися у чужі справи. Однак право захищає ін­тереси того, хто добровільно займається справами когось іншого. Воно визнає за ним право на відшкодування витрат і таким чином спонукає людей до ведення справ інших осіб¹.

Вчення пе£оІіогипі £езі;іо перейшло у цивільне законодавство ба­гатьох країн Європи (Німеччини, Франції, Швейцарії). Так, ст. 1375 Французького цивільного кодексу 1804 р., який, до речі, є одним з найстаріших діючих цивільних кодексів Європи, перед­бачає можливість виникнення зобов'язання з ведення справ.

Глава, в якій врегульовані ці зобов'язання, називається «Про ніби договори». У кодексі встановлено: якщо хтось бере на себе доб­ровільне ведення справ іншої особи, той (незалежно від того, чи знає про це власник) бере на себе зобов'язання продовжувати ті справи, які він почав вести, і вести їх до того часу, коли домінус бу­де в змозі сам піклуватися про свої справи; він повинен брати на се­бе все те, що пов'язано з цією справою².

Веденню чужих справ без доручення присвячені й окремі параг­рафи чинного Німецького цивільного уложення (НЦУ) (парагра­фи 677-687) 1897 р.³Відповідно до параграфа 677 ведення чужих справ без доручення має місце, якщо хтось веде справи для іншого, не будучи ним уповноваженим або не маючи інших для цього повно-, важень. НЦУ виділяє чотири типи ведення чужих справ без дору­чення: 1) обґрунтоване ведення справ без доручення; 2) необгрунто­ване ведення справ без доручення; 3) помилкове ведення чужої справи як власної; 4) ведення справи, про яку відомо, що вона чу­жа, у власних інтересах.

¹ Харитонов Е. О. Обязательства, возникающие из ведення чужих дел без поруче- ния, в советском гражданском праве: Дис. ... канд. юр. наук. — Одесса, 1980. — С. 11.

² Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга третья: Договори о вьшолнении работ и оказании услуг. — М.: Статут, 2000. — С. 361.

³ Германское право. Международньїй центр финансово-зкономического развития. — М., 1996. — Ч. І. — С. 163-164.

309

Розділ II. ЗОБОВ'ЯЗАННЯ З ОДНОСТОРОННІХ ДІЙ

При обґрунтованому веденні чужих справ без доручення гестор має вести справу так, як цього вимагають інтереси домінуса, з ура­хуванням його дійсної чи ймовірної волі (§ 677). Крім цього, гестор має й додаткові зобов'язання, а саме: повідомлення про прийняття справи, надання інформації, а головне — своєчасна передача веден­ня справи носію інтересу.

У разі необґрунтованого ведення чужих справ перевіряється, чи не було безпідставного збагачення або деліктної поведінки. Якщо такого не виявлено, то результат один — виконавець не має права на відшкодування своїх витрат.

Наслідки помилкового ведення чужої справи як власної передба­чені параграфом 687 НЦУ. Відповідно до цієї норми у разі наявності омани (хибної думки) застосовуються загальні положення про зобо­в'язання, у тому числі враховується й безпідставне збагачення.

У деяких країнах колишнього СРСР теж передбачають певні нор­ми з врегулювання цього інституту. Так, ЦК Латвійської Респуб­ліки, прийнятий 1937 р. (введений у дію з 1992 р.), присвячує ін­ституту ведення чужих справ без доручення окремий розділ — «Недоручене діловодство»¹.

Сучасні цивільні кодекси Російської Федерації та Республіки Ка­захстан присвячують інституту ведення чужих справ без доручення окремі глави, які мають назву «Дії в чужому інтересі без доручен­ня»², а ЦК Грузії — главу «Ведення чужих справ без доручення»³.

Цивільне законодавство царської Росії зобов'язань з ведення чу­жих справ без доручення не передбачало, хоча відомі юристи ХІХ-ХХ ст. (І. О. Покровський, С. Гамбаров та ін.) виступали за їх законодавче врегулювання. Цей вид зобов'язань був включений у всі проекти Цивільного уложення, яке так і не було прийняте в Ро­сійській імперії⁴.

ЦК УРСР 1922 р. не передбачав цього виду зобов'язань. Однак у деяких підручниках цивільного права 20-30-х років давалася ха­рактеристика цього інституту.

¹ Гражданский кодекс Латвийской Республики / Научн. ред. Н. 9. Лившиц. — СПб.: Юрид. центр Пресе, 2001. — С. 756-761.

² Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации части второй (постатейний) / Отв. ред. О. Н. Садиков. — М.: Юрид. фирма «КОНТРАКТ», Из- дательский Дом «ИНФРА-М», 1996. — С. 570-577; Гражданский кодекс Респуб­ лики Казахстан / Научн. ред. Н. 3. Лившиц. — СПб.: Юридический центр Пресе, 2002. — С. 809-813.

³ Гражданский кодекс Грузин / Научн. ред. 3. К. Бигвава. — СПб.: Юрид. центр Пресе, 2002. — С. 535-532.

⁴ Зубарь В. Рецепция обязательств из ведення чужих дел без поручения (пе§оі;іогшп £Єз1;іо) в гражданское право Украиньї // Юридический вестник. — 2000. — № 4. — С. 87.

310

Глава, 28. Вчинення дій у майнових інтересах іншої особи ...

Потреба врегулювання подібних відносин була очевидною, і пи­тання про їх законодавче закріплення неодноразово ставилося при розробці та обговоренні проектів цивільного законодавства, в яко­му, зокрема, передбачалися зобов'язання, що виникають: 1) із завдання шкоди; 2) із безпідставного отримання вигоди; 3) із діяль­ності в чужому інтересі без доручення; 4) із договорів¹.

Особливої актуальності питання щодо правового регулювання ве­дення справ без доручення набуло у роки Великої Вітчизняної вій­ни, коли діяльність без доручення з метою захисту інтересів грома­дян і держави набула масового характеру. У зв'язку з цим у літера­турі висловлювалися пропозиції або законодавчо закріпити зобов'я­зання, що виникають з ведення чужих справ без доручення, або по­класти їх вирішення на норми судової практики².

В українському праві соціалістичної доби самостійне зобов'язан­ня, що виникало із дій у чужих інтересах, довгий час було відсутнє, хоч окремі види подібних дій врегульовувалися нормами щодо укладення угод особою, не уповноваженою на це (ст. 63 ЦК УРСР).

Відповідно до ст. 467 ЦК УРСР 1964 р. шкоду, якої зазнав гро­мадянин при рятуванні соціалістичного майна від небезпеки, що йому загрожувала, мала відшкодувати та організація, майно якої рятував потерпілий. Безпосереднім приводом виникнення цього інституту були дві справи, що з'явилися у судовій практиці Украї­ни³.

У справі за позовом гр-на М. було встановлено, що позивач, їдучи залізницею як пасажир, під час стоянки побачив у поїзді, який сто­яв на сусідній колії, пожежу. Під час гасіння пожежі згорів його одяг, внаслідок чого він дістав каліцтво. Потерпілий звернувся до суду про відшкодування заподіяної шкоди, що спричинила втрату працездатності. Народний суд відмовив у позові, справа розглядала­ся у різних судових інстанціях. Нарешті одна з вищих судових ін­станцій зайняла іншу позицію і висловила ряд принципових поло­жень. Вона зазначила, що гр-н М. діяв не в особистих інтересах, а в інтересах охорони народного добра, виконуючи свій конституцій­ний обов'язок, і зобов'язала залізницю відшкодувати гр-ві М. запо­діяну шкоду в повному обсязі.

Зубарь В. Цит. праця.

Рясенцев В. А. Ведение чужого дела без поручения в условиях Отечественной вой-ньі // Социалистическая законнность. — 1944. — № 2. — С. 21; Генкин Д. М. Ве­ликая Отечественная война и вопросьі гражданского права // Ученьїе записки Всесоюзного института юридических наук. — 1944. — Вьіп. 3. — С. 22-23. ³ Боброва Д. В. Зобов'язання із дій, вчинених особою без відповідних повноважень / Цивільне право України: Підручник. — Книга 2 / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Куз-нєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — С. 567.

311

Розділ II. ЗОБОВ'ЯЗАННЯ З ОДНОСТОРОННІХ ДІЙ

Аналогічною була справа за позовом до товариства «Динамо» гр-ки Б., чоловік якої загинув під час гасіння пожежі, що охопила склади названого товариства. На утриманні загиблого були двоє дітей, від імені яких мати, гр-ка Б., вимагала відшкодування запо­діяної шкоди. Верховний Суд України при вирішенні цієї справи зайняв аналогічну позицію, яку висловив щодо справи гр-на М.¹

Зазначений вид зобов'язань мав обмежену сферу застосування. Такі зобов'язання не виникали щодо особистого майна. В інших ви­падках за аналогією закону застосовувалися правила про зобов'я­зання, що виникали із безпідставно придбаного або збереженого майна (статті 469-471 ЦК УРСР 1964 р.).

Вперше зобов'язання із вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення з'явилося в законодавстві з прийняттям 31 травня 1991 р. «Основ цивільного законодавства Союзу РСР і со­юзних республік», які на території України не вступили в дію.

Відповідно до ст. 118 цих Основ таке зобов'язання могло бути по­роджене як угодою, здійсненою в інтересах іншої особи без доручен­ня, так і фактичними діями із запобігання небезпеки майновим ін­тересам інших осіб без відповідних повноважень. Однак Основи не передбачили широкого врегулювання ряду принципових питань, що стосувалися умов виникнення такого зобов'язання.