134. Санітарно-показові мікроорганізми, вимоги до них, їх значення для характеристики об'єктів навколишнього середовища.

Санітарно-показові мікроорганізми — це спеціальні індикаторні мікроби, за кількістю та наявністю яких оцінюють епідеміологічну безпеку та чистоту об’єктів довкілля (води, ґрунту, повітря).

Вимоги до санітарно-показових мікроорганізмів

• Постійне проживання: Вони мають постійно жити в організмі людини або теплокровних тварин (у шлунково-кишковому тракті чи на шкірі/слизових).

• Виділення в навколишне середовище: Повинні масово виділятися у зовнішнє середовище разом із виділеннями (фекаліями тощо).

• Кількість: Їхня кількість у виділеннях має бути дуже високою.

• Виживання: У зовнішньому середовищі вони повинні жити приблизно стільки ж часу, скільки живуть і патогенні бактерії чи віруси.

• Відсутність розмноження: Вони не повинні розмножуватися в об'єктах довкілля (у воді чи ґрунті), щоб не спотворювати результати аналізу.

• Схожість з патогенами: За стійкістю до дії фізичних і хімічних факторів вони мають бути близькими до небезпечних збудників.

• Легкість виявлення: Методи їх лабораторного виділення та підрахунку мають бути простими, швидкими та дешевими.

Основні групи санітарно-показових мікроорганізмів

• Бактерії групи кишкової палички (БГКП / коліформи): Зокрема Escherichia coli. Головний індикатор фекального забруднення.

• Ентерококи (фекальні стрептококи): Наприклад Enterococcus faecalis. Використовуються для додаткового контролю води та ґрунту.

• Анаероби (теплокровних тварин): Наприклад Clostridium perfringens. Показують старе або давнє забруднення ґрунту та води через стійкість спор.

• Стафілококи та стрептококи: Індикатори санітарного стану повітря в приміщеннях та на поверхнях (наприклад, у лікарнях).

Значення для характеристики об'єктів довкілля

• Вода: Забруднення води кишковою паличкою вказує на ризик появи кишкових інфекцій (холери, тифу, дизентерії).

• Ґрунт: Наявність і кількість індикаторів показують ступінь його санітарного стану, чистоти та самоочисної здатності.

• Повітря: Наявність патогенної та умовно-патогенної мікрофлори в повітряному середовищі закритих приміщень дозволяє оцінити ризик повітряно-крапельних інфекцій.

135. Принципи санітарно-мікробіологічних досліджень об'єктів навколишнього середовища, їх оцінка. Санітарно-бактеріологічний контроль за якістю питної води. Вимоги Державного стандарту до питної води

Принципи санітарно-мікробіологічних досліджень довкілля

• Індикаторний принцип: Прякре виявлення всіх патогенних бактерій і вірусів у воді складне через їхню низьку концентрацію та непостійність. Тому дослідження базується на пошуку санітарно-показових мікроорганізмів (СПМ).

• Показники фекального забруднення: Наявність СПМ (кишкова паличка E. coli, ентерококи) свідчить про свіже фекальне забруднення та високий ризик наявності кишкових інфекцій.

• Комплексність та кількісна оцінка: Визначення не лише окремих патогенів, але й загального мікробного забруднення у визначеному об'ємі води.

Основні мікробіологічні показники питної води (ДСанПіН 2.2.4-171-10)

Для оцінки епідемічної безпеки питної води в пробах визначають:

Загальне мікробне число (ЗМЧ) — кількість колоній, що виростає при посіві 1 мл води (характеризує загальну бактеріальну забрудненість).

1. Загальні коліформи — бактерії групи кишкової палички, індикатор загального забруднення.

2. Кишкова паличка (Escherichia coli) — прямий маркер свіжого фекального забруднення.

3. Ентерококи — додатковий фекальний індикатор.

4. Коліфаги — віруси бактерій (визначаються обов'язково для води з поверхневих джерел).

Вимоги державного стандарту до питної води

• Нормативи: Питна вода у розподільній мережі не повинна містити E. coli, загальних коліформ та ентерококів (жодних колоній у 100 мл води). ЗМЧ для питної води централізованого водопостачання зазвичай не має перевищувати 100 КУО/мл.

• Повторний контроль: Якщо виявлені відхилення, проводять повторний відбір проб. За збереження результатів дослідження терміново шукають джерело забруднення