51.Головний комплекс гістосумісності. Трансплантаційний імунітет.

Головний комплекс гістосумісності (MHC / ГКГ) — це група генів, що кодують білки клітинної поверхні, які відповідають за розпізнавання «свого» і «чужого» та презентацію антигенів Т-лімфоцитам.

Головний комплекс гістосумісності (MHC)

• Класи молекул: поділяються на MHC I класу (на всіх ядерних клітинах) та MHC II класу (на макрофагах, дендритних клітинах, В-лімфоцитах).

• Людина (HLA): у людей комплекс називається системою HLA (Human Leukocyte Antigen) і розташовується на короткому плечі 6-ї хромосоми.

• Основна функція: зв'язування пептидів та представлення їх Т-кілерам (CD8+) і Т-хелперам (CD4+) для запуску імунної відповіді.

• Поліморфізм: відрізняється надзвичайно високою варіабельністю в популяції, що робить унікальним набір антигенів у кожного організму.

Трансплантаційний імунітет — це імунна відповідь, спрямована на відторгнення пересаджених чужорідних органів чи тканин через несумісність за цими білками.

Трансплантаційний імунітет

• Суть реакції: імунна система сприймає молекули MHC донора на трансплантата як чужорідні та активує Т-лімфоцити і В-тести на його знищення.

• Види відторгнення:

  • Надгостре (хвилі-години, через наявність готових антитіл).

  • Гостре (дні-тижні, клітинні та гуморальні реакції Т-лімфоцитів).

  • Хронічне (місяці-роки, поступове ушкодження судин та фіброз тканин).

• Шляхи подолання: підбір пар донор-реципиєнт за системою HLA та застосування імуносупресивної терапії.

52.Антигени. Їх характеристика. Повноцінні і неповноцінні антигени. Антигенна структура бактерій. Практичне значення вчення про антигени мікробів. Аутоантигени.

Антигени — це речовини з генетичною чужорідністю, які потрапляють до організму та викликають специфічну імунну відповідь (утворення антитіл або активацію лімфоцитів). Вони володіють двома головними властивостями: імуногенністю (здатністю викликати імунну реакцію) та специфічністю (взаємодією лише з утвореними проти них антитілами чи рецепторами).

 Повноцінні антигени (аг): Мають імуногенність та специфічність. Це переважно складні білки або високомолекулярні полісахариди, здатні самостійно запускати повну імунну відповідь.

 Неповноцінні антигени (гаптени): Мають лише специфічність, але самі по собі не викликають імунну відповідь (не мають імуногенності). Якщо вони з'єднуються з білком-носієм, то стають активними. Приклад — деякі ліпіди та прості вуглеводи.

Антигенна структура бактерій

Бактеріальна клітина містить кілька типів антигенів, розташованих у різних її частинах:

• O-антиген (соматичний): Термостабільний, розміщується в клітинній стінці (ліпополісахаридний комплекс).

• H-антиген (джгутиковий): Термолабільний білок (флагелін), що міститься у рухливих бактеріях.

• K-антиген (капсульний або поверхневий): Розташований у капсулі чи мікрокапсулі (найчастіше полісахаридної природи).

• Vi-антиген: Різновид поверхневого антигену, характерний для деяких бактерій (наприклад, збудника черевного тифу), що зв'язаний з вірулентністю.

Практичне значення вчення про антигени мікробів

• Серологічна ідентифікація: Визначення виду чи штаму мікроорганізмів за допомогою реакцій аглютинації чи преципітації.

• Створення вакцин: Використання очищених антигенів або цілих інактивованих мікробів для формування штучного імунітету.

• Діагностика інфекцій: Виявлення специфічних мікробних антигенів у крові або сечі пацієнта (наприклад, ІФА, ПЛР-тести).

Аутоантигени

• Аутоантигени (власні антигени організму): Нормальні компоненти власних тканин, які внаслідок ізоляції (бар'єрами органу) або мутацій/пошкоджень починають сприйматися імунною системою як чужорідні. Це призводить до розвитку аутоімунних захворювань.