79.Нейсерії ротової порожнини. Роль у розвитку патологічних процесів.

Нейсерії ротової порожнини — це грамнегативні аеробні диплококи (форми кавових зерен), що входять до складу нормальної та умовно-патогенної мікробіоти слизових оболонок. Вони зазвичай не викликають захворювань, але за певних умов здатні брати участь у розвитку запальних і гнійних процесів

Види та локалізація у ротовій порожнині

• Neisseria sicca — заселяє переважно поверхню піднебіння.

• Neisseria subflava, N. flava — знаходяться на поверхні язика та слизовій.

• Neisseria mucosa — зустрічаються на слизовій оболонці та у складі зубного нальоту.

• Neisseria elongata — мешкають безпосередньо на поверхні зубів.

Роль у розвитку патологічних процесів

• Умовно-патогенна активність: При різкому зниженні місцевого або загального імунітету, травмах слизової оболонки або вірусних інфекціях сапрофітні нейсерії можуть розмножуватися та виділятися в асоціаціях з іншими бактеріями при стоматитах, гінгівітах чи афтозних ураженнях.

• Сприяння анаеробам: Будучи суворими аеробами, нейсерії поглинають кисень у мікробних біоплівках ротової порожнини, чим створюють сприятливі анаеробні умови для розмноження небезпечних пародонтопатогенів.

• Рідкісні системні інфекції: У вкрай ослаблених пацієнтів та імунокомпрометованих осіб непатогенні види (наприклад, N. mucosa) можуть викликати ендокардит, отити, синусити чи септичні стани.

• Діагностичне значення: Під час бактеріологічного дослідження мазків з носоглотки та ротоглотки представників ротових нейсерій важливо диференціювати від небезпечних патогенів цього ж роду — Neisseria meningitidis (збудника менінгіту).

80.Ентеробактерії, їх еволюція. Значення в розвитку патології людини. Мікробіологічна діагностика коліентериту. Ешеріхії, їх властивості. Патогенні серовари ешеріхій, їх диференціація. Мікробіологічна діагностика коліентериту.

Ентеробактерії (Enterobacteriaceae) — це велика група грамнегативних паличкоподібних бактерій, що еволюціонували від вільноживих ґрунтових і водних предків до симбіонтів та паразитів травного тракту. Вони викликають кишкові інфекції, сепсис та ураження сечовивідних шляхів. Коліентерит діагностують бактеріологічним методом через виділення збудника та його серологічну ідентифікацію.

Ентеробактерії та їх еволюція

• Походження: Еволюція йшла від сапрофітних форм до адаптації до анаеробних умов у кишківнику тварин і людини.

• Фактори вірулентності: Набуття плазмід резистентності, островів патогенності, генів токсиноутворення та адгезинів.

• Значення в патології: Поділяються на сапрофіти, умовно-патогенні та облігатні патогени (збудники черевного тифу, дизентерії, коліентеритів).

Ешеріхії та їх властивості

• Морфологія: Дрібні грамнегативні палички, рухливі (мають перитрихи) або нерухливі, спор не утворюють, мають мікрокапсулу.

• Культуральні властивості: Факультативні анаероби, невибагливі до поживних середовищ, на МПА утворюють гладкі сірі колонії, на середовищі Ендо — червоні колонії з металевим блиском.

• Біохімічні властивості: Ферментують глюкозу, лактозу з утворенням кислоти і газу (в нормі), утворюють індол, не утворюють сірководень.

Патогенні серовари ешеріхій (Діареєгенні E. coli)

• ЕТКБ (ентеротоксигенні): Викликають водянисту діарею («діарея мандрівників») за рахунок термолабільних і термостабільних ендотоксинів.

• ЕПКБ (ентеропатогенні): Уражають переважно дітей раннього віку, викликають тяжкі ентерити (серотипи O26, O55, O111).

• ЕІКБ (ентероінвазивні): Проникають в епітелій товстої кишки, викликаючи дизентерієподібний синдром.

• ЕГКБ / ЕТГКБ (ентерогеморагічні): Продукують веротоксин (шигатоксин), викликають геморагічний коліт і гемолітико-уремічний синдром (серотип O157:H7).

• ЕАКБ (ентероагрегативні): Адгезуються до слизової оболонки та спричиняють хронічну діарею.

Мікробіологічна діагностика коліентериту

• Матеріал для дослідження: Випорожнення хворого, блювотні маси, змиви.

• Бактеріологічний метод: Посів матеріалу на дифдіагностичні середовища (Ендо, Левіна, МакКонкі) для отримання ізольованих колоній.

• Ідентифікація: Вивчення морфологічних, тинкторіальних та біохімічних властивостей чистої культури.

• Серологічна ідентифікація: Реакція аглютинації на скляйці з полівалентними О-сироватками, а потім з монорецепторними сироватками для визначення серовару (О-, В-, Н-антигени).

81.Патогенетичні основи мікробіологічної діагностики черевного тифу і паратифів А і В. Методи мікробіологічної діагностики, їх оцінка.Сальмонели - збудники черевного тифу і паратифів А і В. Біологічні властивості, антигенна будова. Патогенез захворювань. Імунітет. Специфічна профілактика і терапія.

Збудниками черевного тифу (Salmonella Typhi) і паратифів А і В (Salmonella Paratyphi A, Salmonella Paratyphi B) є рухливі грамнегативні палички родини Enterobacteriaceae, що мають O-, H- та Vi-антигени. Їхня мікробіологічна діагностика базується на закономірностях патогенезу: циркуляції бактерій у крові (1-й тиждень), виділенні їх через кишківник та нирки (з 2-го тижня), а також накопиченні специфічних антитіл.

Біологічні властивості та антигенна будова

• Морфологія: Дрібні грамнегативні палички з перитрихіально розташованими джгутиками (рухливі), спор і капсул не утворюють (у S. Typhi іноді утворюється мікрокапсула з Vi-антигеном).

• Культуральні властивості: Факультативні анаероби, невибагливі до поживних середовищ, добре ростуть на середовищах Ендо, Лефлера, селенітовому бульйоні та середовищах накопичення.

• Біохімічна активність: Ферментують глюкозу, маніт та інші вуглеводи з утворенням кислоти (іноді газу), лактозу та сахарозу не ферментують. S. Paratyphi A відрізняється слабшою ферментативною активністю

• Антигенна будова: Мають соматичний O-антиген (ендотоксин, термостабільний ліпополісахарид), джгутиковий H-антиген (термолабільний білок, специфічний для кожного виду) та поверхневий Vi-антиген (знаходиться переважно у S. Typhi, пов'язаний з вірулентністю та хронічним носійством).

Патогенез захворювань

1. Зараження: Фекально-оральний механізм (водний, харчовий або контактно-побутовий шлях). Збудник потрапляє через рот у шлунково-кишковий тракт, долаючи бар'єр шлункового соку.

2. Інвазія: Бактерії проникають в епітелій тонкої кишки і заносяться в лімфатичні утворення (солітарні фолікули та пейєрові бляшки), де розмножуються.

3. Бактеріємія: З лімфовузлів через грудний лімфатичний протоку сальмонели проникають у кров (розвивається бактеріємія, клінічно відповідає 1-му тижню хвороби). З током крові вони розносяться по всьому організму (печінка, селезінка, кістковий мозок, лімфовузли), де утворюють специфічні гранульоми (тифозні нодики). [

4. Токсинемія і виділення: Розпад бактерій та вивільнення ендотоксину зумовлюють клінічну картину інтоксикації, лихоманку, розеольозний висип. Збудник масивно виділяється із жовчю в просвіт кишківника (вторинна інвазія лімфоїдного апарату кишківника, некроз, виразки) та виводиться з калом і сечею.

Імунітет, специфічна профілактика і терапія

• Імунітет: Після перенесеного захворювання формується стійкий міцний імунітет (переважно клітинний та гуморальний), можливе тривале бактеріоносійство.

• Профілактика: Неспецифічна (санітарно-гігієнічний контроль води, харчування, виявлення носіїв). Специфічна профілактика проводиться за епідемічними показаннями хімічними або живими тифозними вакцинами та Vi-полісахаридними вакцинами.

• Терапія: Антибіотики (фторхінолони, цефалоспорини третього покоління), патогенетичні засоби, дезінтоксикаційна терапія; за хронічного носійства — специфічні бактеріофаги та імуномодулятори.

Методи мікробіологічної діагностики та їх оцінка

Вибір методу залежить від стадії захворювання (терміну від початку лихоманки):

Метод діагностики	Досліджуваний матеріал	Термін проведення	Оцінка та інформативність
Бактеріологічний метод (золотий стандарт)	Кров (гемокультура)	1-й тиждень захворювання	Найбільш достовірний. Виділення чистої культури та її ідентифікація за біохімічними та антигенними ознаками (з аглютинуючими сироватками).
Бактеріологічний метод	Жовч, фекалії (копро-, біліокультура), сеча (уринокультура)	З 2–3-го тижня і при носійстві	Дозволяє виявити виділення збудника з організму, ефективний для діагностики носійства.
Серологічний метод (РПГА)	Сироватка крові	З 2-го тижня захворювання	Допоміжний ретроспективний метод. Визначення титру антитіл до O- та H-антигенів у парних сироватках (зростання титру в 4 і більше разів). Менш точний через можливі перехресні реакції.
Молекулярно-генетичний метод (ПЛР)	Кров, випорожнення	Будь-який термін	Висока чутливість і швидкість виявлення ДНК сальмонел, однак не замінює бактеріологічний метод для остаточної ідентифікації.