87.Збудник туляремії, біологічні властивості. Патогенез, імунітет, методи мікробіологічної діагностики і специфічної профілактики туляремії.

Збудником туляремії є Francisella tularensis — надзвичайно заразна грамнегативна кокобактерія. Вона проникає через шкіру чи слизові оболонки, викликає запалення лімфовузлів, формує стійкий клітинний і гуморальний імунітет, а діагностується переважно серологічними та алергічними методами

Морфологія і фізіологія. Туляремійні бактерії - дуже дрібні кокоподібні й паличкоподібні клітини розміром 0,2-0,5 мкм. Спор не утворюють, джгутиків не мають, в організмі тварин синтезують ніжну капсулу, Гр(-), мають значний поліморфізм.  Збудник туляремії - аероб, на простих середов. не росте, культивується на середов. із додаванням цистеїну, глюкози, крові кролика. Краще розвивається на рідких середов. із жовтком. Останнім часом для його вирощування використовують курячі ембріони. На щільних середов. утворює невеликі білуватого кольору круглі гладенькі колонії.  Біохімічно мало активний, на білкових середов. здатний ферментувати глюкозу, мальтозу, маннозу, виділяє сірководень. Але ці властивості непостійні.  Антигени. Туляремійні бактерії мають локалізовані у клітинній стінці Vi- і О-антигени, які викликають утворення антитіл (аглютинінів, преципітинів). Антигени збудника туляремії споріднені з окремими фракціями антигенів бруцел та єрсиній.  Екзотоксину палички туляремії не виділяють, але при їх руйнуванні виділяється ендотоксин, який має алергенні властивості. 

Патогенез

• Вхідні ворота: Шкіра, кон'юнктива очей, слизові оболонки дихальних шляхів та травного тракту.

• Процес: У місці проникнення часто утворюється первинний афект (папула, виразка). Бактерії йдуть по лімфатичних судинах до регіонарних лімфовузлів, викликаючи їхнє збільшення та нагноєння (бубон).

• Генералізація: Проникають у кров (бактеріємія), осідають у селезінці, печінці та легенях з утворенням гранульом некротичного характеру.

Імунітет

• Характер: Після перенесеної хвороби або вакцинації розвивається напружений і тривалий імунітет.

• Механізми: Головну роль відіграють клітинні фактори захисту (фагоцитоз, активовані макрофаги) та специфічні антитіла.

Методи мікробіологічної діагностики

• Бактеріологічний: Посів матеріалу (гною з бубона, виділень) на спеціальні живильні середовища з додаванням крові, цистеїну чи глюкози. Метод використовують рідко через високий ризик зараження персоналу.

• Серологічні реакції: РА (реакція аглютинації) та РПГА парних сироваток (зростання титру антитіл у динаміці).

• Алергопроба (тулярин): Внутрішньошкірна проба з тулярином дає позитивний результат уже з 3–5 дня хвороби (зберігається роками).

• ПЛР: Виявлення ДНК збудника в біоматеріалі.

Специфічна профілактика

• Вакцинація: Застосовують живу ослаблену вакцину проти туляремії методом накожного або підшкірного введення особам з груп ризику (працівники сільського господарства, мисливці, лаборанти).

88. Бруцели, види, диференціація. Патогенез та імунітет при бруцельозі. Методи мікробіологічної діагностики бруцельозу, їх оцінка. Препарати для специфічної профілактики і терапії.

Бруцельоз — це тяжка зоонозна інфекція, що викликається бактеріями роду Brucella. Бактерії проникають через шкіру та слизові, розмножуються в лімфовузлах та викликають алергізацію й ураження суглобів

Бруцели: Види та диференціація

Рід Brucella включає кілька основних видів, адаптованих до певних господарів:

• Brucella melitensis (кози — найбільш патогенна для людей).

• Brucella abortus (велика рогата худоба).

• Brucella suis (свині).

• Brucella canis (собаки).

 Морфологія і фізіологія. Бруцели - дрібні Гр(-) кокобактерії довжиною 0,6-1,5 мкм і шириною 0,5-0,7 мкм. Вони не мають джгутиків, не утворюють спор, в організмі можуть мати ніжну капсулу. У мазках розташовуються поодинці, парами або невеликими скупченнями. Усі види бруцел морфологічно подібні. Бруцели належать до облігатних аеробів. B. abortus у перших генераціях потребує в атмосфері над середов.м 5-10 % СО2. До живильних середовищ вибагливі, краще всього ростуть на печінковому бульйоні й агарі, сироваткових середов., сироватко-декстрозному агарі. При посіві матеріалу від хворого бруцели розмножуються дуже повільно. Перші ознаки росту з’являються ч/з 2-3 тижні. У наступних пересівах ріст виявляється ч/з 2-3 дні. Біохімічна активність бруцел незначна, вони не ферментують вуглеводів, не згортають молока, не розріджують желатин. Диференціацію різних видів бруцел проводять у реакції аглютинації зі специфічними сироватками, за утворенням сірководню, ростом на середов. із бактеріостатичними барвниками (фуксин, тіонін). Бруцели не виділяють екзотоксину, містять ендотоксин, який має високу алергенну активність, що використовують для постановки алергічної проби. Виділяють гіалуронідазу, завдяки чому мають значні інвазивні властивості.  Антигенна структура. Бруцели містять поверхнево розташовані Vі-антиген і два видоспецифічні А- й М-антигени, кількісне співвідношення яких у різних видів неоднакове. У B. melitensis домінує М-, а в В. suis - А-антиген. Більш глибоко знаходиться О-антиген.

Патогенез та імунітет

• Патогенез: Збудник проникає через мікропошкодження шкіри, слизові шлунково-кишкового тракту чи дихальних шляхів. З током лімфи бактерії потрапляють у регіонарні лімфовузли, де розмножуються (фагоцитоз часто незавершений). При прориві бар'єру наступає бактеріємія. Бактерії осідають в органах ретикуло-ендотеліальної системи (печінка, селезінка, кістковий мозок), утворюючи гранульоми. Виділення ендотоксину під час загибелі бактерій зумовлює хвилеподібну гарячку та ураження суглобів, нервової і сечостатевої систем.

• Імунітет: Імунітет при бруцельозі переважно клітинно-опосередкований (неповний, інфекційний). Організм довго зберігає бактерії всередині макрофагів. Гуморальні антитела (IgM, IgG) з'являються в крові, але вони не забезпечують повного захисту від внутрішньоклітинного паразита, проте слугують маркерами інфекції. Можливий розвиток гіперчутливості сповільненого типу (ГСЗТ).

Методи мікробіологічної діагностики

• Бактеріологічний (основоположний): Посів крові, пункнтатів лімфовузлів, кісткового мозку чи молока на спеціальні поживні середовища (пептонний бульйон, сироватковий агар). Метод дає абсолютне підтвердження, але є небезпечним для персоналу та тривалим.

• Серологічний (основний у клініці): Виявлення антитіл у сироватці крові за допомогою реакції Райта (аглютинація), реакції Хеддельсона (орієнтовна на склі) та ІФА (ELISA) чи РПГА. Антитіла наростають з 2-го тижня хвороби.

• Алергологічна проба (Бюрне): Введення бруцеліну внутрішньошкірно. Виявляє ГСЗТ, свідчить про наявність інфекції (частіше в хронічній стадії або у перехворілих), залишається позитивною роками.

• ПЛР (молекулярно-генетичний): Виявлення ДНК бруцел у біосубстратах, що забезпечує швидку та чутливу детекцію.

Специфічна профілактика і терапія

• Профілактика: Неспецифічна — ветеринарний нагляд, контроль за тваринами, дотримання правил безпеки при роботі з худобою та сирим молоком і м'ясом. Специфічна профілактика проводиться житковою вакциною лише за епідпоказаннями у професійних групах ризику.

• Терапія: Застосовують тривалі курси антибіотикотерапії (найчастіше комбінація доксицикліну з рифампіцином або аміноглікозидами, такими як стрептоміцин, протягом кількох тижнів). У гострому періоді при сильній інтоксикації можливе призначення дезінтоксикаційної терапії та глюкокортикоїдів