103. Збудник сифілісу. Морфологічні, культуральні властивості. Патогенез та імунітет. Мікробіологічна діагностика і специфічна терапія сифілісу. Сифіліс ротової порожнини.

Збудником сифілісу є бліда трепонема (Treponema pallidum). Вона має спіралеподібну форму з 8–14 рівномірними завитками, рухлива та погано фарбується за Грамом (виявляють за методом Романовського–Гімзи). Культурально майже не росте на звичайних поживних середовищах. Патогенез включає первинний, вторинний та третинний періоди. Діагностика базується на мікроскопії та серологічних тестах.

Морфологічні та культуральні властивості

• Морфологія: Тонка спіральна нитка довжиною 7–14 мкм. Має кінці, що загострені.

• Рухливість: Здійснює обертальні, поступальні, маятникоподібні та згинальні рухи.

• Фарбування: За Грамом не фарбується. За Романовським–Гімзою стає блідо-рожевого кольору.

• Культивування: Анаероб. У лабораторних умовах на штучних середовищах практично не розмножується (облігатний паразит).

Патогенез та імунітет

• Зараження: Відбувається через слизові оболонки або мікротравми шкіри під час статевого контакту чи побутовим шляхом.

• Первинний період: Бактерії розмножуються у місці введення. Виникає твердий шанкр (ущільнена виразка) та запалення лімфовузлів.

• Вториний період: Бліда трепонема потрапляє в кров. З'являється висип на шкірі та слизових оболонках.

• Третинний період: Уражаються внутрішні органи, нервова система та кістки з утворенням гум (вузликів).

• Імунітет: Нестерильний та слабкий. Організм не звільняється повністю від бактерій без лікування. Можлива повторна інфекція.

Мікробіологічна діагностика

• Темнопольна мікроскопія: Виявлення живих трепонем у виділеннях з твердого шанкру.

• РІФ (реакція імунофлюоресценції): Швидкий метод пошуку антигенів.

• Серологічні реакції (РЗК з кардіоліпіновим антигеном, РВ, РПГА, ІФА): Виявлення антитіл у сироватці крові пацієнта.

Специфічна терапія

• Антибіотики: Основний засіб — препарати пеніциліну (наприклад, бензилпеніцилін), до яких збудник зберігає високу чутливість.

• Альтернатива: При непереносимості пеніциліну призначають макроліди або тетрацикліни.

Сифіліс ротової порожнини

• Первинний прояв: Твердий шанкр може утворюватися на губах, язиці чи мигдаликах. Виглядає як безболісна яразка з щільним дном.

• Вторинний прояв: Сифілітичні папули у роті. Вони дуже заразні, покриті сірим нальотом.

• Третинний прояв: Гуми на язиці чи піднебінні. Вони руйнують тканини та призводять до утворення глибоких рубців.

104. Лептоспіри, їх характеристика, класифікація. Патогенез, імунітет і мікробіологічна діагностика лептоспірозу. Специфічна профілактика і терапія.

Лептоспіроз — це гостре зоонозне інфекційне захворювання, яке викликається бактеріями роду Leptospira. Воно уражає дрібні судини, печінку, нирки та нервову систему, супроводжується лихоманкою та інтоксикацією. Передається через воду і ґрунт, забруднені сечею інфікованих тварин (гризунів, худоби).

Біологічна характеристика та класифікація

• Морфологія: Тонкі спіралеподібні мікроорганізми з густими дрібними завитками, що нагадують букву «S» або «C» (мають гачкоподібні кінці).

• Рухливість: Активно рухаються завдяки ендофлагелам (осьовим ниткам).

• Тип дихання: Облігатні аероби. Культивуються на рідких середовищах з додаванням сироватки крові.

• Класифікація: Рід Leptospira ділиться на види (головний патогенний — Leptospira interrogans), які за антигенною структурою поділяються на серологічні групи (серогрупи) та серовари (понад 200 сероварів).

Патогенез та імунітет

• Зараження: Проникнення через пошкоджену шкіру або слизові оболонки під час купання чи робіт у воді.

• Поширення: Лептоспіри потрапляють у кров і розносяться по всьому організму, оминаючи лімфовузли.

• Ураження: Виділяють токсини й гемолізини, що викликають пошкодження ендотелію судин, капіляротоксикоз, некроз епітелію ниркових канальців та дистрофію печінки.

• Імунітет: Після перенесеного захворювання залишається стійкий типоспецифічний імунітет. Захист забезпечують гуморальні антитіла (аглютиніни, лізини).

Мікробіологічна діагностика

• Бактеріоскопічний метод: Дослідження крові або сечі у темному полі зору (фазово-контрастна мікроскопія).

• Бактеріологічний метод: Посів крові, ліквору або сечі на спеціальні поживні середовища (Терновського, Флетчера).

• Серологічний метод: Реакція мікроаглютинації (РМА) з живими культурами лептоспір (діагностичним титром є наростання титру антитіл у парних сироватках).

• Молекулярно-генетичний метод: ПЛР (полімеразна ланцюгова реакція) для виявлення ДНК збудника.

• Біологічна проба: Зараження лабораторних тварин (золотистих хом'ячків) кров'ю хворого з подальшим виявленням лептоспір у їхніх органах.

Специфічна профілактика і терапія

• Специфічна профілактика: Проводиться за епідемічними показаннями (наприклад, працівникам ветеринарних служб або шахтарям) вбитою лептоспірозною вакциною. Неспецифічна профілактика включає захист водойм і боротьбу з гризунами.

• Терапія:

  • Основа лікування — раннє призначення антибіотиків. Найефективнішим є бензилпеніцилін; за непереносимості використовують доксициклін або цефалоспорини.

  • Введення специфічного протилептоспірозного імуноглобуліну або гіперімунної сироватки у перші дні хвороби.

  • Патогенетична терапія (інфузійні дезінтоксикаційні розчини, глюкокортикоїди, за необхідності — гемодіаліз при нирковій недостатності).

105. Борелії, біологічні властивості. Роль в розвитку патології людини. Збудники епідемічного і ендемічного поворотного тифу. Патогенез, імуногенез і мікробіологічна діагностика поворотного тифу. Специфічна профілактика і терапія поворотного тифу.

Борелії (Borrelia) — це грамнегативні спірохети з великими, нерегулярними завитками, які є хемоорганогеротрофами та факультативними анаэробами. Вони рухливі завдяки ендофлагелам (периплазматичним фібрилам), добре фарбуються за методом Романовського–Гімзи (у блідо-рожевий колір) і спричиняють тяжкі трансмісивні захворювання людини — епідемічний (педикукульозний) та ендемічний (кліщовий) поворотні тифи, а також і Лайм-бореліоз.

Біологічні властивості борелій

• Морфологія: Довгі спіральні клітини (довжиною 8–30 мкм) з 3–10 звивинами.

• Антигенна структура: Мають високу мінливість поверхневих антигенів, що зумовлює хвилеподібний перебіг захворювання.

• Культивування: Вибагливі до поживних середовищ, ростуть на складних середовищах із додаванням сироватки крові або тканин (наприклад, середовище Келлі–Петко).

Збудники поворотного тифу

• Епідемічний поворотний тиф: Збудник — Borrelia recurrentis. Переносником є платтяна воша (Pediculus humanus corporis). Передача відбувається трансмісивно при розчісуванні та втиранні гемолімфи розчавленої воші в ранку.

• Ендемічний (кліщовий) поворотний тиф: Збудники — комплекс різних видів борелій (наприклад, Borrelia persica, Borrelia caucasica тощо). Переносники — аргасові кліщі (Ornithodoros), зараження відбувається через укус або потрапляння коксівної рідини кліща.

Патогенез та імуногенез

• Патогенез: Борелії проникають у кров, розмножуються і руйнують еритроцити, викликаючи масивну токсемію, лихоманку, гепатоспленомегалію та ураження нервової системи.

• Механізм нападів: Напад лихоманки збігається з масовим виходом борелій у кров. Поява антитіл призводить до лізису більшості бактерій (криза та падіння температури), проте популяції, що змінили свої поверхневі антигени, виживають і зумовлюють новий рецидив (поворот тифу).

• Імуногенез: Формується гуморальний імунітет із утворенням аглютинінів і лізинів, специфічних до конкретного антигенного варіанта борелій. Після перенесеної хвороби імунітет стійкий, але тип-специфічний.

Мікробіологічна діагностика

• Бактеріоскопічний метод: Основний метод. Досліджують мазок і товсту краплю крові, забарвлені за Романовським–Гімзою, під час нападу лихоманки (коли концентрація спірохет максимальна).

• Біологічна проба: Зараження лабораторних тварин (білих мишей, гвінейських свинок) крові хворого (частіше для ендемічного тифу).

• Серологічні реакції: РЗК, реакція аглютинації, ІФА (використовуються рідше через виражену мінливість збудника).

Специфічна профілактика і терапія

• Терапія: Основу лікування становлять антибіотики (тетрацикліни, пеніциліни або макроліди), які призначають з урахуванням ризику реакції Яріша–Герксгеймера (масивний розпад борелій та викид ендотоксинів).

• Профілактика:

  • Неспецифічна — боротьба з педикульозом (дезінсекція) при епідемічному тифі та знищення кліщів/захист від укусів при ендемічному.

  • Специфічна профілактика (вакцини) не розроблена через високу антигенну варіабельність збудника.