119. Лейшманії, властивості, патогенез захворювань. Мікробіологічна діагностика лейшманіозу

Лейшманії — це одноклітинні паразитичні найпростіші роду Leishmania, які спричиняють трансмісивні захворювання (лейшманіози), що передаються через укуси інфікованих москітів

Біологічні властивості

• Життєвий цикл: Проходить у двох формах:

  • Амастигота (лейшманіальна форма): Округла або овальна безджгутикова клітина, паразитує всередині клітин ретикулоендотеліальної системи людини та хребетних тварин.

  • Промастигота (лептомонад рухлива форма): Подовжена веретеноподібна клітина з джгутиком, розвивається в організмі переносника (москіта) та у поживних середовищах.

• Джерело та переносник: Резервуар інфекції — дикі та домашні тварини (собакоподібні, гризуни), а також люди; переносники — кровосисні москіти роду Phlebotomus (у Старому Світі) та Lutzomyia (у Новому Світі).

Патогенез захворювань

Залежно від виду збудника та тропізму виділяють дві основні форми захворювання:

Вісцеральний лейшманіоз (Leishmania donovani):

• Паразити проникають у кров та осідають у клітинах печінки, селезінки, кісткового мозку та лімфовузлів.

• Викликає проліферацію та руйнування цих клітин, гепатоспленомегалію (збільшення печінки та селезінки), тяжку анемію, лейкопенію та гарячку. Без лікування хвороба часто летальна.

• Шкірний лейшманіоз (Leishmania tropica — міський/сухий тип, Leishmania major — сільський/вологий тип):

  • Паразити розмножуються на місці укусу москіта в шкірі.

  • Утворюється папула, яка перетворюється на виразку з некротичним дном, що повільно загоюється з утворенням рубця.

• Шкірно-слизовий лейшманіоз (Leishmania brasiliensis):

  • Уражає шкіру та слизові оболонки носоглотки, викликаючи руйнування тканин і деформації.

Мікробіологічна діагностика

• Мікроскопічний метод:

  • При шкірному лейшманіозі досліджують мазки-відбитки або зішкріби з країв виразки.

  • При вісцеральному — пунктати кісткового мозку, селезінки чи лімфатичних вузлів.

  • Мазки забарвлюють за методом Романовського-Гімзи; виявляють внутрішньоклітинні амастиготи.

• Культуральний метод: Посів матеріалу на спеціальне середовище (наприклад, NNN — кров'яний агар Нові-Ніколє-МакНіла) для отримання рухливих промастигот.

• Серологічні дослідження (ІФА, РЗК): Виявлення специфічних антитіл, особливо ефективне при вісцеральному лейшманіозі.

• Молекулярно-генетичний метод (ПЛР): Виявлення ДНК паразита з високою чутливістю та специфічністю.

• Алергологічна проба (проба Манту-подібна з лейшманіном): Використовується переважно для діагностики шкірного лейшманіозу (реакція Міцкевича).

120. Умовно патогенні мікроорганізми, біологічні властивості, етіологічна роль у розвитку опортуністичних інфекцій. Характеристика захворювань, спричинених умовно патогенними мікроорганізмами.

Умовно-патогенні мікроорганізми (УПМ) — це мікроби, які за звичайних умов входять до складу нормальної мікрофлори (мікробіоти) людини й не шкодять їй, але стають хвороботворними при зниженні імунітету або зміні умов їх середовища існування.

Біологічні властивості УПМ

• Поліморфізм і різноманіття: До УПМ належать бактерії (ентеробактерії, стафілококи, стрептококи, синьогнійкна паличка), гриби (роду Candida) та найпростіші.

• Коменсалізм та сапрофітизм: У нормі живуть на шкірі, слизових оболонках дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту та сечостатевої системи.

• Фактори патогенності (ензими агресії, токсини): Мають набір генів вірулентності (гемолізи, лецитинази, капсули), які зазвичай «мовчать» або проявляються слабко під час симбіозу з організмом.

• Антибіотикорезистентність: Часто володіють природною або набутою стійкістю до багатьох антибактеріальних препаратів, що робить їх головними винуватцями внутрішньолікарняних (нозокоміальних) інфекцій.

Етіологічна роль в опорттуністичних інфекціях

• Опортуністичні (вторинні) інфекції розвиваються тоді, коли виникає «вікно можливостей» (opportunity) через імунодефіцит.

• Причини активації:

  • Загальне чи місцеве зниження імунітету (ВІЛ/СНІД, онкопатології, імуносупресивна терапія).

  • Дисбактеріоз унаслідок нераціональної антибіотикотерапії.

  • Порушення анатомічних бар'єрів (травми, опіки, операції, катетеризація).

• УПМ виходять за межі своєї звичайної локалізації (наприклад, кишкова паличка потрапляє в сечовивідні шляхи чи черевну порожнину) та викликають тяжкі запальні процеси.

Характеристика захворювань, спричинених УПМ

• Гнійно-запальні інфекції: Абсцеси, флегмони, фурункули, ранові інфекції (спричинені золотистим стафілококом, синьогнійною паличкою).

• Госпітальні (нозокоміальні) інфекції: Пневмонії, сепсис, інфекції кровотоку та сечовивідних шляхів у ослаблених хворих у реанімаціях.

• Ураження шлунково-кишкового тракту: Дисбіози, коліти, гастроентерити (умовно-патогенні ентеробактерії: Klebsiella, Proteus, Enterobacter).

• Сечостатеві інфекції: Цистити, пієлонефрити, уретрити (найчастіше Escherichia coli, Enterococcus faecalis).

• Мікози: Кандидози слизових оболонок, шкіри та внутрішніх органів (р. Candida) при вираженому імунодефіциті

121. Внутршіньолікарняна інфекція, умови її виникнення. Властивості лікарняних ековарів мікроорганізмів. Мікробіологічна діагностика гнійно- запальних, опікових інфекцій та інфекцій ран, спричинених лікарняними штамами

Внутрішньолікарня́на інфе́кція (ВЛІ)— захворювання мікробного походження, що виникло у хворого під час його лікування або обстеження в лікарняному закладі або протягом 7 днів після виписки з нього, або будь-яке інфекційне захворювання співробітника лікарні, що розвинулося внаслідок його роботи в даному закладі незалежно від часу появи симптомів захворювання

Умови виникнення ВЛІ

• Джерело інфекції: хорні пацієнти, носії серед персоналу, відвідувачі.

• Механізми та шляхи передачі: повітряно-крапельний, контактно-побутовий (через руки, інструменти, білизну), парентеральний (ін'єкції, операції).

• Сприйнятливий організм: пацієнти зі зниженим імунітетом, тяжкою патологією, новонароджені, літні люди.

Властивості лікарняних ековаров (госпітальних штамів)

• Резистентність: стійкість до багатьох антибіотиків та антисептиків.

• Вірулентність: підвищена здатність викликати захворювання та пригнічувати імунітет.

• Персистенція: здатність довго виживати на медичному обладнанні, у дезінфекційних розчинах та на поверхнях.

• Фактори агресії: наявність ферментів патогенності (токсини, гемолізини, гіалуронідаза) та здатність утворювати біоплівки.

Мікробіологічна діагностика гнійно-запальних та опікових інфекцій

• Мета: виділення збудника та визначення його чутливості до антибіотиків.

• Матеріал для дослідження: гній з рани, ексудат з опікової поверхні, кров, вміст абсцесів.

• Етапи дослідження:

  1. Бактеріоскопічний: мікроскопія мазків, забарвлених за Грамом (оцінка кількості бактерій та лейкоцитів).

  2. Бактеріологічний (основа): посів матеріалу на поживні середовища (кров'яний агар, середовища Ендо, ЖСА) для отримання чистої культури.

  3. Ідентифікація: визначення виду бактерії за біохімічними та антигенними властивостями.

  4. Визначення антибіотикограми: тест на чутливість до антибіотиків (диско-дифузійний метод або мінімальна інгібуюча концентрація), що є критичним для лікарняних штамів.