108. Збудники висипного тифу, властивості. Патогенез захворювання, оцінка методів. Специфічна профілактика, оцінка препаратів. Лабораторна діагностика

Збудником висипного тифу є рикетсії Провачека (Rickettsia prowazekii), які є внутрішньоклітинними паразитами з тропізмом до ендотелію судин. Патогенез включає ураження мікросудин з утворенням гранульом та тромбозів. Для діагностики використовують серологічні та молекулярні методи. Профілактика буває специфічною та неспецифічною.

Властивості збудника

• Округі або паличкоподібні грамнегативні бактерії.

• Обов'язкові внутрішньоклітинні паразити (розмножуються в цитоплазмі клітин).

• Мають специфічні антигени (родинний з протеєм OX19 та специфічний розчинний).

• Чутливі до високої температури та дезінфектантів, але стійкі до висушування.

• Переносник — воші (головні та платтяні).

Патогенез захворювання

Захворювання людини. Інкубаційний період триває від 6 до 25 днів. Висипний тиф належить до кров’яних інфекційПісля проникнення в кров рикетсії розмножуються в ендотелії дрібних кровоносних судин, руйнують його, проникають в нові клітини. Найбільш виражені зміни спостерігаються в судинах шкіри й головного мозку. Ураження шкірних покривів супроводжується розеоло-петехіальним висипом. Хвороба характеризується високою температурою, інтоксикацією, ураженням нервової системи. Летальність становила 6-14 % і більше

• Проникнення рикетсій через шкіру при розчісуванні (втирання екскрементів вошей).

• Розмноження в ендотелії кровоносних судин, головним чином дрібних артеріол і капілярів.

• Руйнування ендотелію, розвиток ендотеліальних тромбозів та утворення специфічних «висипнотифозних» гранульом (вузликів Ієси).

• Генералізація процесу, ураження ЦНС, наднирників та шкіри (поява характерного висипу).

• Можливість тривалого латентного паразитування (хвороба Брілла — Цинссера) у перехворілих.

Лабораторна діагностика

• Серологічні методи (основні): реакція зв'язування комплементу (РЗК), реакція аглютинації, непряма гемаглютинація (РНГА) для виявлення антитіл. Реакція Вейля — Фелікса з протеєм OX19 (зараз має історичне значення).

• Молекулярні методи: полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР) для виявлення ДНК рикетсій.

• Бактеріологічний метод: майже не застосовують через високу біологічну небезпеку та складність культивування (потребує живих клітин/ембріонів).

Специфічна профілактика та оцінка препаратів

• Вакцинація: раніше використовували вбиті або живі хімічні вакцини для груп ризику. На сьогодні масова вакцинація не проводиться.

• Оцінка препаратів: наявні вакцини дають лише тимчасовий і неповний захист, тому головний акцент роблять на неспецифічній профілактиці — боротьбі з педикулезом (дезінсекція) та санітарному контролі.

• Екстрена профілактика: застосування антибіотиків тетрациклінового ряду при загрозі зараження.

109. Мікоплазми, класифікація. Біологічні властивості, методи культивування. Роль в розвитку патології людини. Мікробіологічна діагностика мікоплазмозу.

Мікоплазми — це дрібні бактерії без клітинної стінки, що належать до класу Mollicutes. Вони паразитують на клітинах і викликають респіраторні та урогенітальні захворювання.

Мікоплазмози - інфекційні захворювання людини, які викликають різні види мікоплазм, представники родів Mycoplasma і Ureaplasma з родини Mycoplasmataceae. Розрізняють респіраторний мікоплазмоз (пневмонія, фарингіт, трахеобронхіт, бронхіт), урогенітальниймікоплазмоз (уретрит, цистит, простатит, пієлонефрит; у жінок - вагініт, кольпіт, цервіцит, ендометрит) і ураження суглобів (артрит).

Класифікація та біологічні властивості

• Родина Mycoplasmataceae включає роди Mycoplasma та Ureaplasma.

• Відсутність пептидоглікану: не мають клітинної стінки, тому стійкі до пеніциліну та інших антибіотиків, що діють на синтез стінки.

• Поліморфізм: мають різні форми (кокові, ниткоподібні, гіллясті).

• Розмір: ультрамікроскопічні, проходять крізь бактеріальні фільтри.

• Геном: мають дуже малий розмір геному.

• Мембрана: містять стерини (необхідні для стабільності).

Методи культивування

• Живильні середовища: вибагливі, вимагають складних середовищ з нативним білком (сироватка крові, асцитична рідина) та стеринами.

• Колонії: ростуть повільно, утворюють характерні мікроскопічні колонії у вигляді «яєчні-очниці».

• Уреаплазми: виділяють уреазу, що використовується для їх ідентифікації.

Роль у патології людини

• Mycoplasma pneumoniae: викликає гострі респіраторні інфекції, атипову пневмонію, бронхіт.

• Mycoplasma hominis: асоціюється з запальними процесами сечостатевої системи (сальпінгіт, бактеріальний вагиноз).

• Mycoplasma genitalium: викликає негонококовий уретрит, цервицит.

• Ureaplasma urealyticum: спричиняє уретрити, безпліддя, патології вагітності.

Мікробіологічна діагностика

• Бактеріологічний метод: посів на спеціальні щільні та рідкі середовища (рідко використовується через повільний ріст).

• ПЛР (полімеразна ланцюгова реакція): основний і найшвидший метод виявлення ДНК мікоплазм.

• Серологічний метод (РЗК, ІФА): виявлення антитіл у сироватці крові (переважно для M. pneumoniae).