84.Шигели. Роль в патології людини. Патогенез дизентерії, роль токсинів і ферментів патогенності. Імунітет. Методи мікробіологічної діагностики дизентерії, їх оцінка.

Шигели — це грамнегативні нерухомі палички, які є збудниками бактеріальної дизентерії (шигельозу), що передаються фекально-оральним шляхом та уражають переважно дистальний відділ товстої кишки з розвитком коліту, кривавої діареї та інтоксикації.

Роль у патології людини

• Викликають гострі кишкові інфекції (шигельози).

• Основні види: Shigella dysenteriae (найважчий перебіг), Sh. flexneri, Sh. boydii, Sh. sonnei (найлегший, часто стертий перебіг).

• Людина — єдине джерело інфекції (антропоноз).

Патогенез, токсини і ферменти патогенності

• Зараження: реалізується через їжу, воду чи брудні руки (дуже низька інфікуюча доза для Sh. dysenteriae).

• Адгезія та інвазія: бактерії прикріплюються до епітеліоцитів товстої кишки та проникають усередину клітин (інвазія), руйнуючи їх.

• Ферменти патогенності: гіалуронідаза, фібринолізин та нейрамінідаза забезпечують проникнення та поширення бактерій у тканинах.

• Токсини:

  • Ендотоксин (ліпополісахарид) — виділяється при загибелі бактерій, викликає загальну інтоксикацію, лихоманку та ураження судин.

  • Екзотоксин (ентеротоксин та цитотоксин / токсин Шига) — виробляється переважно Sh. dysenteriae, має нейротоксичну, цитотоксичну та ентеротоксичну дію, здатний викликати гемолітико-уремічний синдром.

Імунітет

• Після перенесеного захворювання імунітет типоспецифічний, нетривалий і слабкий.

• Захист забезпечують переважно секреторні антитіла (sIgA) на слизових оболонках та фагоцитоз.

• Можливі повторні зараження іншими серотипами або повторні випадки інфекції. Методи мікробіологічної діагностики та їх оцінка

• Бактеріологічний (основи діагностики / «золотий стандарт»): посів випорожнень на елективні середовища (середовища Ендо, Льовені, Плоскірєва). Оцінка: висока специфічність, дозволяє визначити вид та антибіотикограму, але результату доводиться чекати 3–4 дні.

• Серологічний метод: виявлення антитіл у сироватці крові хворих за допомогою реакції аглютинації (РПГА) в парних сироватках. Оцінка: допоміжний ретроспективний метод, малоефективний у гострому періоді.

• Молекулярно-генетичні методи (ПЛР / PCR): виявлення генів патогенності шигел у калі. Оцінка: дуже швидкий та високочутливий метод, але дорогий і потребує спеціального обладнання.

• Швидкі тести / імунохроматографія: пошук антигенів шигел у фекаліях. Оцінка: зручно для експрес-діагностики біля ліжка хворого, проте поступається бактеріології за точністю.

85.Холерні вібріони, біологічні властивості, біовари. Патогенез і імунітет при холері Методи мікробіологічної діагностики холери та їх оцінка. Специфічна профілактика і терапії холери.

Холерний вібріон (Vibrio cholerae) — це грамнегативна, рухлива бактерія у вигляді зігнутої палички (кокоми). Вона має термолабільний джгутиковий Н-антиген і термостабільний соматичний О-антиген, за яким виділяють серогрупи (епідемії викликає переважно серогрупа O1 та O139

 Холерні вібріони поділяють на два біовара - Класичний (V. cholerae біовар asiaticae) і Ель-Тор (V. cholerae біовар eltor).

Культуральні властивості.Холерні вібріони — факультативні анаероби, легко культивуються в аеробних умовах при 37 °С. До живильних середовищ невибагливі, але вимагають лужної реакції (рН 8,5-9,5). Дуже добре й швидко ростуть у 1% лужній пептонній воді, випереджаючи ріст інших бактерій. Вже через 5-6 годин на її поверхні виникає ніжна плівка блакитного кольору. На лужному МПА через 10-12 год утворюють середніх розмірів гладенькі круглі прозорі колонії з блакитним відтінком і чітко окресленим краєм.

Антигенна будова.Холерні вібріони мають термостабільні специфічні О-антигени і термолабільні джгутикові Н-антигени. Вирізняють й так звані НАГ-вібріони^[3] — непатогенні і умовнопатогенні (можуть зумовлювати так звані холероподібні неепідемічні діареї) V. cholerae, які не належать до серогруп О1 чи О139 й не агглютинуються відповідними сироватками. Доведена можливість трансформації холерних вібріонів у НАГ-вібріони й навпаки.

Токсиноутворення. Холерні вібріони виділяють два типи токсинів:

• білковий екзотоксин (холероген), який діє на ентероцити тонкого кишечника, спричиняючи ентерит з водянистими випорожненнями і зневоднення організму;

• ендотоксин — ліпополіцукридний комплекс, який вивільняється тільки при руйнуванні вібріонів, він також бере участь у механізмі розвитку хвороби — зумовлює загальнотоксичну й нейрогенну дію.

Додатковими факторами патогенності їх є активна рухливість, здатність до адгезії та ферментоутворення.

Патогенез і імунітет

• Шлях зараження: Фекально-оральний (через водяний чи харчовий шлях).

• Патогенез: Вібріони проникають через шлунок (часто гинуть у кислій середі, тому ризик вищий при зниженні кислотності). У тонкій кишці вони прикріплюються до ентероцитів, розмножуються і виділяють холероген (екзотоксин). Токсин активує аденілатциклазу, що призводить до масивного виділення води та іонів натрію й хлору в просвіт кишківника. Результат — рясна водяниста діарея, блювання, зневоднення та гіповолемічний шок.

• Імунітет: Після перенесеної хвороби формується переважно місцевий імунітет (секреторні антитіла класу sIgA у слизовій оболонці кишківника), який є нетривалим.

Методи мікробіологічної діагностики

• Бактеріологічний метод (золотий стандарт): Посів випорожнень або блювотних мас на лужну пептонну воду з подальшим пересевом на лужний агар, ідентифікація чистої культури за морфологічними, біохімічними та аглютинаційними властивостями (з О1 та O139 сироватками).

• Бактеріоскопічний метод: Рідко використовується для остаточного діагнозу (мікроскопія забарвлених за Грамом мазків або «роздавлена» крапля для виявлення руху).

• Серологічний метод: Визначення титру антитіл у сироватці крові хворих (РПГА) у динаміці захворювання (ретроспективна діагностика).

• Експрес-методи: РІФ (імунофлюоресценція), ПЦР (полімеразна ланцюгова реакція), швидкі імунохроматографічні тести для виявлення антигенів вібріона.

Специфічна профілактика і терапія

• Профілактика: Санітарно-гігієнічні заходи (очищення води, контроль за харчовими продуктами, дотримання гігієни). Специфічна профілактика (вакцинація) проводиться за епідемічними показаннями (використовують холерні убиті чи рекомбінантні оральні вакцини).

• Терапія: Головне — регідратація (відновлення втрати рідини та електролітів сольовими розчинами перорально або внутрішньовенно). Антибіотикотерапія (тетрацикліни, фторхінолони, макроліди) застосовується для скорочення термінів бактеріоносійства та зменшення об'єму діарейних виділень.

86.Ієрсинії. Збудник чуми, історія вивчення, біологічні властивості. Роль вітчизняних учених у вивченні чуми. Патогенез, імунітет, методи мікробіологічної діагностики і специфічної профілактики чуми. Ієрсинії - збудники псевдотуберкульозу і ентероколіту, властивості, мікробіологічна діагностика ієрсиніозу.

Збудник чуми (Yersinia pestis) — це небезпечна бактерія, що викликає гостру інфекцію. Вона передається через бліх від гризунів або повітрям

Загальна характеристика збудника чуми

• Таксономія: родина Yersiniaceae, рід Yersinia.

• Морфологія: грамнегативні овальні палички (кокобактерії), нерухомі, спор не утворюють, мають ніжну капсулу.

• Тинкторіальні властивості: біполярне фарбування (інтенсивніше забарвлюються на кінцях) за методами Романовського–Гімзи чи Леффлера.

• Фактори патогенності: капсульні антигени (Fraction 1), V-W антигени, плазмоагулаза, фібринолізин, токсини (муриновий та "мишачий" екзотоксин).

Історія вивчення та внесок вітчизняних учених

• Відкриття: збудника відкрили у 1894 році незалежно Александр Єрсен та Китаро Кітасато.

• Внесок вітчизняних учених:

  • Данило Заболотний: довів роль степових гризунів (барсуків, ховрахів) як природних резервуарів чуми, обґрунтував епідеміологічну роль бліх, особисто брав участь у ліквідації епідемій та вивчав імунітет.

  • Ілля Мечников: розробив основи фагоцитарної теорії імунітету, що застосовувалися для розуміння захисних реакцій організму при чумі.

  • Дослідження також проводили Л. С. Ценковський та В. І. Високович.

Патогенез та імунітет

• Вхідні ворота: шкіра (при укусі блохи) або слизові оболонки дихальних шляхів (при легеневій формі).

• Поширення: бактерії проникають у регіонарні лімфовузли, викликаючи їхнє масивне запалення (утворення бубону). Далі можлива генералізація — септицемія.

• Форми: бубонна, легенева, септична, кишкова.

• Імунітет: після перенесеної хвороби формується міцний, але напружений клітинно-гуморальний імунітет. Можливе повторне зараження при ослабленні організму.

Мікробіологічна діагностика чуми

• Метод дослідження: строго у спеціалізованих режимних лабораторіях (протичумних закладах) через надзверну небезпеку.

• Матеріал: пунктат бубону, харкотиння, кров, виділення з виразок, секційний матеріал.

• Етапи:

  • Бактеріоскопічний: мікроскопія мазків за Грамом та з фарбуванням за Мефіловим/Романовським–Гімзою (виявлення біполярних палички).

  • Бактеріологічний: посів на щільні та рідкі живильні середовища (АГВ, агар Мартін-Агару). Виділення чистої культури та її ідентифікація.

  • Біологічна проба: зараження білих мишей або морських свинок (гинуть через 2–5 днів).

  • Серологічні та експрес-методи: РГА, ІФА, ПЛР для виявлення антигенів збудника.

Специфічна профілактика

• Застосовують живу атенуйовану вакцину (штам ЄВ) за епідемічними показаннями для осіб, що працюють у природних вогнищах або в лабораторіях.

• Екстрена профілактика антибіотиками (тетрацикліни, фторхінолони) для контактних осіб.

Псевдотуберкульоз та ентероколіт (інші ієрсинії)

• Збудники: Yersinia pseudotuberculosis (псевдотуберкульоз) та Yersinia enterocolitica (ієрсиніоз/ентероколіт).

• Біологічні властивості:

  • Грамнегативні палички, факультативні анаероби.

  • На відміну від Y. pestis, рухливі при температурі 22–28 °C і нерухомі при 37 °C (психрофіли — здатні розмножуватися в холодильнику при +4 °C у харчових продуктах, т. зв. "хвороба холодильників").

• Клінічна картина: ураження шлунково-кишкового тракту, псевдоапендицит, гастроентерити, алергічні прояви (вузлова еритема, артрити).

• Мікробіологічна діагностика ієрсиніозу:

  • Бактеріологічний метод: посів матеріалу (кал, кров, сеча, лімфовузли) на середовища Ендо або селенітовий буйон з подальшим охолодженням ("ходове збагачення").

  • Серологічний метод: РА (реакція аглютинації) та ІФА з парними сироватками крові пацієнта (зростання титру антитіл у 4 і більше разів).

  • ПЛР: виявлення генетичного матеріалу бактерій.