64.Вакцини.Історія одержання. Класифікація вакцин. Корпускулярні, хімічні, синтетичні, генноінженерні та ідіотипові вакцини.

Вакцини — це медичні препарати з мікробів або їхніх частин, які створюють захист організму від хвороб. Термін походить від латинського слова vacca (корова).

Історія одержання

• 1796 рік: Едвард Дженнер вперше використав вірус коров'ячої віспи для захисту людини від натуральної віспи.

• 1881–1885 роки: Луї Пастер розробив методи ослаблення мікробів та створив штучні вакцини проти сибірки, курячої холери та сказу.

• ХХ століття: Початок створення анатоксинів (проти дифтерії та правця) та вдосконалення нових типів препаратів.

Класифікація та види вакцин

• Корпускулярні (убиті або живі): Складаються з цілих цільних мікроорганізмів (бактерій чи вірусів), які втратили здатність викликати хворобу, але зберігають властивості антигенів.

• Хімічні: Створені з окремих очищених компонентів клітин мікроба (наприклад, поверхневих антигенів чи 0.6.5 капсульних полісахаридів).

• Синтетичні: Виготовлені за допомогою хімічного синтезу; антигени для них повністю створюються в лабораторії з амінокислот.

• Генно-інженерні: Отримані методами біотехнології, коли ген певного мікроорганізму впроваджують у клітину-донора (наприклад, дріжджів), яка виробляє потрібний білок для вакцини (вакцина проти гепатиту В).

• Ідіотипові (антиідіотипові): Препарати на основі антитіл, які імітують структуру оригінального антигену та запускають імунну відповідь.

65.Живі вакцини, принципи одержання. Контроль, практичне використання живих вакцин, оцінка ефективності.

Живі вакцини — це біологічні препарати з ослаблених живих мікроорганізмів (бактерій чи вірусів) із пониженою вірулентністю, але збереженими імуногенними властивостями. Вони викликають прихований інфекційний процес та формують довготривалий, напружений імунітет часто після одноразового введення. Приклади: БЦЖ (туберкульоз), оральна поліомієлітна, кір, паротит, краснуха.

Для виготовлення використовують «атенуацію» - зниження вірулентності, шляхом несприятливих умов культивування, селекцію найменш вірулентних штамів. Їх важко зберігати, стандартизувати ,контролювати активність. У людей зі слабким імунітетом живі вакцини можуть викликати зах-ня.

Принципи одержання

• Атенуація: Штучне зниження вірулентності мікроорганізмів шляхом тривалого культивування в несприятливих умовах (наприклад, висока/низька температура, хімічні агенти, пасажі через організми нечутливих тварин чи курячі ембріони).

• Селекція: Відбір найменш вірулентних, але стабільних і імуногенних клонів та штамів. Контроль якості

• Стерильність та безпека: Перевірка на відсутність сторонньої мікрофлори та реверсії (повернення) вихідної патогенності.

• Безпечність (реактогенність): Випробування на лабораторних тваринах на токсичність і надмірну реактогенність.

• Стандартизація: Визначення кількості життєздатних мікробних клітин або вірусних одиниць (активності) в дозі.

Практичне використання

• Введення перорально, інтраназально, внутрішньошкірно або підшкірно залежно від штаму.

• Застосування для специфічної профілактики інфекцій (туберкульоз, поліомієліт, кір, вітряна віспа).

• Протипоказання: Вагітність та стани вираженого імунодефіциту через ризик розвитку генералізованої інфекції.

Оцінка ефективності

• Імунологічний контроль: Визначення титрів захисних антитіл у сироватці крові за допомогою серологічних реакцій (РЗК, РН, ІФА).

• Епідеміологічний моніторинг: Аналіз зниження рівня захворюваності та тяжкості перебігу інфекції серед щепленого населення.