1. Механізми утворення та передачі стійких форм

Формування стійкості відбувається за двома основними генетичними шляхами: первинним (природна стійкість через відсутність мішені для антибіотика) та набутим (внаслідок спонтанних мутацій у ДНК або отримання нових генів від інших бактерій через плазміди, транспозони чи фаги).

До основних біохімічних механізмів резистентності належать:

• Ферментативна інактивація: Бактерії виробляють особливі ферменти, які розщеплюють молекулу антибіотика (наприклад beta-лактамази руйнують пеніциліни та цефалоспорини).

• Модифікація мішені дії: Зміна структури молекул, на які спрямований антибіотик (наприклад, мутація білків рибосом або пеніцилінзв'язуючих білків), через що препарат не може з ними зв'язатися.

• Активне виведення (ефлюкс): Робота спеціальних мембранних насосів-помп, які буквально викачують антибіотик із бактеріальної клітини назовні до того, як він подіє.

• Блокування проникності: Зменшення кількості або зміна структури каналів (поринів) у клітинній стінці, внаслідок чого антибіотик не здатний проникнути всередину мікроба.

2. Методи визначення чутливості мікробів до антибіотиків

Визначення чутливості здійснюють у бактеріологічних лабораторіях після виділення чистої культури збудника:

1. Диско-дифузійний метод (метод Кірбі-Бауера): На агар із посіяною культурою бактерій накладають паперові диски, просочені різними антибіотиками. За діаметром зони затримки росту навколо диска визначають, чи є мікроб чутливим, помірно стійким або резистентним.

2. Метод серійних розведень (у рідкому або щільному середовищі): Готують низку пробірок або лунок із послідовно зменшуваною вдвічі концентрацією антибіотика. Метод дозволяє точно встановити кількісні показники стійкості.

3. Е-тести (Епісілометричний метод): Сучасна модифікація, де замість диска використовують пластикову смужку з градієнтом концентрації антибіотика. Дозволяє швидко визначити точну мінімальну діючу концентрацію за формою зони пригнічення росту.

4. Молекулярно-генетичні методи (ПЛР): Спрямовані не на вирощування бактерій, а на пряме виявлення самих генів стійкості (наприклад, генів mecA у стафілококів).

3. Мпк та мбк: Поняття та практичне значення

• Мінімальна пригнічувальна концентрація (МПК): Це найменша концентрація антибіотика (виражається в мг/л або мкг/мл), яка повністю зупиняє видимий ріст бактерій у поживному середовищі протягом доби.

• Мінімальна бактерицидна концентрація (МБК): Це найменша концентрація антибіотика, яка повністю знищує (вбиває) 99,9% клітин мікроорганізмів у популяції за визначений час. Показник МБК завжди дорівнює МПК або перевищує його.

Практичне значення:

• Підбір дозування: Лікар розраховує дозу препарату так, щоб його концентрація у вогнищі інфекції (крові, тканинах) була в кілька разів вищою за МПК для цього конкретного збудника.

• Вибір типу дії: Для пацієнтів із тяжким імунодефіцитом або сепсисом критично обирати препарати з низьким показником МБК (бактерицидні), оскільки їхній власний організм не здатний самостійно знищити навіть ослаблені бактерії. Для пацієнтів із нормальним імунітетом часто достатньо бактеріостатичного ефекту (на рівні МПК).