37.Фази розвитку інфекційного процесу. Механізми зараження патогенними мікроорганізмами. Шляхи розповсюдження мікробів в організмі людини Бактеріємія, токсинемія, сепсис.

Розвиток інфекційного процесу — це динамічна взаємодія мікро- та макроорганізму. Процес проходить чіткі клініко-патогенетичні етапи від моменту проникнення патогену до завершення хвороби.

Фази (періоди) розвитку інфекційної хвороби

Перебіг будь-якого гострого інфекційного захворювання має циклічність і складається з 4 основних періодів:

• Інкубаційний період: триває від моменту проникнення збудника в організм до появи перших клінічних ознак. Мікроб адаптується, розмножується та колонізує тканини. Клінічні симптоми відсутні.

• Продромальний період (період передвісників): триває від появи перших симптомів до повного розвитку хвороби (зазвичай 1–3 дні). Симптоми мають неспецифічний характер: загальна слабкість, головний біль, субфебрильна температура.

• Період розпалу хвороби (активних проявів): характеризується появою специфічних для даної інфекції симптомів (наприклад, висип при кору, судороги при правці, профузна діарея при холері). Досягається максимальна концентрація збудника та його токсинів.

• Період згасання хвороби та одужання (реконвалесценція): симптоми слабшають, температура нормалізується. Організм звільняється від патогену завдяки імунній відповіді, відновлюються пошкоджені функції органів.

Механізми та шляхи зараження

Механізм зараження — це еволюційно сформований спосіб переміщення патогену з інфікованого організму в здоровий. Він визначається локалізацією збудника в організмі джерела. Кожен механізм реалізується через конкретні шляхи зараження (фактори передачі).

• Фекально-оральний: збудник локалізується в ШКТ.

  • Шляхи: аліментарний (через їжу), водний, контактно-побутовий (брудні руки).

• Аерогенний (респіраторний): збудник локалізується на слизових дихальних шляхів.

  • Шляхи: повітряно-крапельний (при чханні, кашлі), повітряно-пиловий.

• Трансмісивний: збудник знаходиться в крові. Переноситься живими посередниками.

  • Шляхи: укуси кровосисних комах (комарі, кліщі, воші).

• Контактний: збудник локалізується на шкірі або слизових оболонках.

  • Шляхи: прямий контакт (статевий шлях, ранева інфекція) або непрямий (через предмети побуту).

• Вертикальний (трансплацентарний): передача патогену від вагітної жінки до плода через плаценту або під час пологів.

• Артифіціальний (штучний): пов'язаний із медичними маніпуляціями (парентеральний через шприци, трансфузійний через кров).

Шляхи розповсюдження мікробів в організмі людини

Потрапивши у вхідні ворота інфекції, мікроорганізми можуть поширюватися такими шляхами:

1. Тканинний (по протяжності): мікроби рухаються у міжклітинних просторах клітинної тканини (часто за допомогою ферментів інвазії, як-от гіалуронідази).

2. Лімфогенний: мікроби потрапляють у лімфатичні капіляри і судини, досягаючи регіонарних лімфовузлів (де виникає лімфаденіт).

3. Гематогенний: проникнення збудника або його токсинів безпосередньо у кровоносне русло, яке розносить їх по всьому тілу.

4. Нейрогенний (периневральний): поширення по нервових волокнах (характерно для вірусу сказу, поліомієліту та правцевого токсину).

Форми поширення патогенів у крові: бактеремія, токсемія, сепсис

Коли інфекційний процес виходить за межі первинного локального вогнища, виникають системні стани:

• Бактеріємія (або вірусемія): стан, при якому бактерії (або віруси) тимчасово чи постійно циркулюють у крові, але не розмножуються в ній. Кров виступає лише транспортом для міграції в інші органи (наприклад, на початку черевного тифу).

• Токсинемія (токсемія): стан, при якому в крові циркулюють бактеріальні екзотоксини чи інші отруйні речовини. При цьому сам збудник може залишатися локалізованим у вхідних воротах інфекції (наприклад, при дифтерії бактерії живуть лише в мигдаликах, а судинний колапс і міокардит викликає токсин у крові).

• Сепсис: найважча, генералізована форма інфекційного процесу. Вона характеризується тим, що мікроорганізми не просто циркулюють у крові, а активно розмножуються в ній та поширюються по всьому тілу. При сепсисі різко знижуються захисні сили макроорганізму. Клінічно він супроводжується важкою системною імунною відповіддю та часто призводить до формування вторинних гнійних вогнищ у різних органах (септикопіємія).

38.Періоди інфекційної хвороби. Роль макроорганізму в інфекційному процесі. Вплив навколишнього середовища і соціальних умов на виникнення і розвиток інфекційного процесу у людини. Персистенція бактерій і вірусів.

Інфекційний процес — це складна взаємодія макроорганізму та патогенного мікроорганізму, яка проходить чотири основні періоди (інкубаційний, продромальний, розпалу та реконвалесценції).

Періоди інфекційної хвороби

• Інкубаційний період: Час від зараження до появи перших симптомів; мікроб розмножується, ознак хвороби ще немає.

• Продромальний період: Поява загальних неспецифічних ознак (слабкість, нездужання, легке підвищення температури).

• Період розпалу (клінічних проявів): Максимальне виявлення специфічних симптомів конкретної хвороби.

• Період реконвалесценції (одужання): Зникнення симптомів, відновлення органів і виведення збудника з організму.

Роль макроорганізму

• Конституція та генетика: Спадкові особливості визначають природну стійкість або чутливість до інфекцій.

• Імунна система: Неспецифічні бар'єри (шкіра, слизові, фагоцитоз) та специфічний імунітет (антитіла, клітинна реакція) борються зі збудником.

• Фізіологічний стан: Вік, наявність хронічних хвороб, стрес чи втома зменшують захисні сили організму.

Вплив середовища і соціальних умов

• Природне довкілля: Клімат, сезонність, географічні умови впливають на активність переносників та виживання мікробів.

• Соціальні умови: Рівень життя, якість харчування, санітарно-гігієнічні умови та доступ до медичної допомоги.

• Умови праці й побуту: Скупченість людей у колективах та стреси прискорюють передачу інфекцій.

Персистенція бактерій і вірусів

• Визначення: Здатність мікроорганізмів тривалий час виживати та розмножуватися всередині макроорганізму, уникаючи імунного знищення.

• Механізми: Зміна антигенної структури, пригнічення фагоцитозу, життя всередині клітин (у “внутрішньоклітинному сховищі”) та утворення біоплівок.

• Наслідки: Перехід гострого процесу в хронічну форму або довічне носійство збудника.