100. Патогенні мікобактерії, роль в розвитку патології людини. Збудники туберкульозу, властивості. Види туберкульозних бактерій. Патогенез і мікробіологічна діагностика туберкульозу.

Патогенні мікобактерії викликають тяжкі хронічні інфекції, передусім туберкульоз та проказу. Головним збудником є Mycobacterium tuberculosis, що характеризується кислотостійкістю, повільним ростом та високою стійкістю в довкіллі завдяки щільній ліпідній оболонці. Діагностика включає мікроскопію харкотиння за Цілем–Нільсеном та посів на поживні середовища.

Роль у патології та види

• Значення: уражають переважно легеневу тканину, а також лімфовузли, кістки та нирки, формуючи специфічні грануломи (туберкуломи).

• Mycobacterium tuberculosis: основний антропонозний збудник туберкульозу у людей.

• Mycobacterium bovis: патогенний для тварин і людей (зараження через молоко), стійкий до деяких препаратів.

• Mycobacterium africanum: проміжний вид, поширений у Західній Африці.

• Неспецифічні мікобактеріози: викликаються умовно-патогенними видами (M. avium, M. kansasii) у людей з імунодефіцитом.

Біологічні властивості

• Морфологія: тонкі, прямі або дещо зігнуті палички, не утворюють спор і капсул, не рухомі.

• Тинкторіальні властивості: грампозитивні, але за методом Цілем–Нільсена фарбуються в яскраво-червоний колір (кислото-, спирто- і лужностійкі через високий вміст міколових кислот і ліпідів у стінці).

• Культуральні особливості: облігатні аероби, надзвичайно повільний ріст (генерація триває 14–24 години), на щільних середовищах (наприклад, Левенштейна–Єнсена) колонії з’являються через 2–4 тижні (нагадують хлібні м’якиші або крейду).

• Резистентність: дуже стійкі до висушування, кислот, лугів, дезінфектантів, але чутливі до сонячного світла та ультрафіолету.

Патогенез

• Шляхи зараження: найчастіше повітряно-крапельний (аерогенний), рідше аліментарний чи контактний.

• Механізм: бактерії проникають у альвеоли, фагоцитуються макрофагами, де часто не гинуть, а розмножуються.

• Імунна відповідь: розвивається клітинний імунітет, формується специфічний бугорок (гранулома) з подальшим казеозним (сирнистим) некрозом у центрі та можливим розпадом тканини.

Мікробіологічна діагностика

• Бактеріоскопічний метод: дослідження мазків мокротиння чи іншого патологічного матеріалу з фарбуванням за Цілем–Нільсеном (виявлення кислотостійких паличок).

• Бактеріологічний метод: посів матеріалу на елективні поживні середовища (Левенштейна–Єнсена) для виділення чистої культури та визначення чутливості до антимікобактеріальних препаратів.

• Молекулярно-генетичні методи (ПЛР): швидке виявлення ДНК мікобактерій та генетичних мутацій стійкості до рифампіцину/ізоніазиду.

• Імунологічні тести: шкірні проби (реакція Манту) або сучасні інтерферонові тести (IGRA) для виявлення туберкульозної інфекції

Патогенез туберкульозу — це складний хронічний процес, перебіг якого залежить від взаємодії між мікобактерією (Mycobacterium tuberculosis) та імунною системою макроорганізму. Процес поділяють на два основні етапи: первинний туберкульоз (перший контакт) та вторинний туберкульоз (реактивація або реінфекція).