75.Оральні стрептококи. Карієсогенні стрептококи. Біологічні властивості, механізм розвитку карієсу.

Оральні стрептококи є основною складовою мікробіоценозу ротової порожнини. Серед них виділяють карієсогенні види (головно Streptococcus mutans та Streptococcus sanguis), які здатні ферментувати вуглеводи з утворенням органічних кислот та синтезувати клейкі полісахариди, що призводить до демінералізації емалі та розвитку карієсу.

Біологічні властивості оральних стрептококів

• Морфологія: грампозитивні сферичні або овальні клітини, розташовані у вигляді коротких чи довгих ланцюжків.

• Культуральні властивості: факультативні анаероби або мікроаерофіли, невибагливі, на живильних середовищах утворюють колонії різного типу гемолізу (часто альфа-гемолітичні або негемолітичні).

• Ферментативна активність: інтенсивно розщеплюють вуглеводи (глюкозу, сахарозу, лактозу) з утворенням молочної та інших кислот.

• Адгезивність: мають спеціальні поверхневі структури (лектини, фібріли), що дозволяє їм міцно прикріплюватися до пелікули та емалі зуба.

Карієсогенні стрептококи

• Streptococcus mutans — головний етіологічний чинник карієсу. Володіє високою ацидогенністю (виробляє багато кислот) та ацидофілією (виживає в кисле середовище).

• Streptococcus sanguis та Streptococcus salivarius — первинні колонізатори зубного нальоту, які створюють умови для прикріплення більш агресивних видів.

• Синтез полісахаридів: з цукрози утворюють нерозчинні глюкани та декстрани, які формують матрикс зубного бляшкуватого нальоту.

Механізм розвитку карієсу

1. Колонізація: бактерії прикріплюються до поверхні емалі та утворюють зубну бляшку (біоплівку).

2. Утворення кислот: при споживанні людиною легкозасвоюваних вуглеводів (сахарози) стрептококи швидко їх ферментують.

3. Зниження pH: локально під зубним нальотом показник кислотності різко падає нижче критичного рівня (менше 5,5).

4. Демінералізація: кисле середовище вимиває іони кальцію та фосфатів із кристалів гідроксиапатиту емалі.

5. Деструкція: мінеральна основа руйнується, після чого ферментативно розщеплюються органічні матричні структури емалі та дентину з утворенням каріозної порожнини.

76.Стрептококи пневмонії, біологічні властивості. Патогенність для людини і тварин. Мікробіологічна діагностика пневмококових захворювань.

Збудник S. Pneumoniaе.Диплококи витягнутої форми. Кожна пара коків оточена капсулою, під якою знаходиться М-протеїн. Росте на кров’яних середовищах, утворюють дрібні колонії, оточені неповною зоною гемолізу.

Пневмонія - антропонозна інфекція. Зараження – повітряно-крапельним шляхом. Відомі випадки захворювання тварин.

Фактори вірулентності:гемо лізини ферменти, що декретують пневмококи: пептидаза (розщеплює Іg A), гіалуронідаза (сприяє поширенню стафілокока в тканини), апресини (подавлюють фагоцитоз). Пневмококи – позаклітинні паразити, колонізують окремі ділянки респіраторного тракту при порушенні цілісності останнього вірусами. Викликають бронхіти, пневмонію. Генералізовані форми захворювання зустрічаються у маленьких дітей та літніх людей.

Мікробіологічна діагностика. Проводять бактеріологічне дослідження та біопробу для виділення чистої культури з подальшою ідентифікацією (біопроба на білих мишах).

Антигени і класиф..Стрептококи пневмонії мають три основні антигени - полісахарид клітинної стінки, капсульний полісахарид і М-білок. За капсульним антигеном усі пневмококи поділені на 85 сероварів, 15 із них можуть викликати у людей крупозну пневмонію, септицемію, менінгіт, артрит, отит, гайморит, риніт, повзучу виразку рогівки.

Мікробіологічна діагностика. Матеріалом для дослідження є мокротиння, кров, слиз із рото- та носоглотки, гній, спинномозкова рідина тощо. Первинна бактеріоскопія матеріалу і посів його на живильні середов. дають мало, оскільки в ротовій порожнині та інших біотопах є подібні за морфологією, але непатогенні пневмококи. Основним, найбільш точним, раннім і надійним методом лабор. діагностики є постановка біологічної проби на білих мишах, які є найчутливішими тваринами до стрептококів пневмонії. Після внутрішньоочеревинного зараж. у них виникає сепсис, посів крові із серця дає змогу швидко виділити чисту культуру й ідентифікувати її.

77.Менінгококи, біологічні властивості, класифікація. Патогенез і мікробіологічна діагностика менінгококових захворювань і бактеріоносійства. Диференціація менінгококів від грамнегативних диплококів носоглотки.

Менінгококи (Neisseria meningitidis)

Морфологія і фізіологія.Клітини менінгококів мають бобовоподібну форму або вигляд кавових зерен, розташовуються як диплококи, спор і джгутиків не утворюють, в організмі мають ніжні капсули.У мазках із спинномозкової рідини розташовані переважно всередині лейкоцитів.

У менінгококів є фімбрії, за допомогою яких вони здійснюють адгезію до клітин слизової оболонки верхніх дихальних шляхів.

   Менінгококи - аероби і факультативні анаероби - дуже вибагливі до живильних середовищ, до яких додають кров або сироватку. Оптимум культивування при 37 °С, краще в атмосфері 5-8 % СО2. На щільному середовищі утворюють ніжні прозорі безбарвні колонії слизової консистенції, на рідкому - помутніння й осад на дні, з часом на поверхні виникає плівка. Біохімічна активність менінгококів виражена слабо, вони ферментують лише глюкозу і мальтозу до кислоти.

Справжнього екзотоксину нейсерії менінгіту не виділяють, їх ендотоксин термостійкий і високотоксичний. Від нього значною мірою залежить тяжкість клінічного перебігу менінгококової інфекції. Фактором патогенності є капсула, фімбрії, гіалуронідаза, нейрамінідаза та білок зовнішньої мембрани.

Антигени і класифікація.За полісахаридним капсульним антигеном менінгококи поділені на 9 серологічних груп, які позначаються великими латинськими літерами (А, В, С, D, X, Y, Z, W-135, E-29). Типи   A, B, C, Y, and W135 - домінантні. До недавнього часу в нашій країні домінували менінгококи груп А і В, причому перші частіше викликали епідемічні спалахи менінгококової інфекції. Тепер зустрічаються й інші серологічні групи.

Екологія. Основним біотопом менінгококів в організмі є слизова оболонка носоглотки хворих і носіїв. Саме вони є джерелом менінгококової інфекції. Передача відбувається повітряно-краплинним способом при значних скупченнях людей (казарми, навчальні заклади, дитячі садки), де можливі тісні й тривалі контакти. Потрапляючи у зовнішнє середовище, менінгококи швидко гинуть. Відомі дезинфікуючі розчини вбивають їх за кілька хвилин. Дуже чутливі вони до пеніциліну, еритроміцину, тетрацикліну.

Лабораторна діагностика.Для діагностики назофарингітів і виявлення бактеріоносійства досліджують слиз із носоглотки, менінгіту - ліквор, при підозрі на менінгококемію й інші форми генералізованої інфекції - кров.

Проби з матеріалом оберігають від охолодження і досліджують негайно. З осаду спинномозкової рідини й крові виготовляють мазки, забарвлюють за Грамом і метиленовою синькою. Чисту культуру менінгококів виділяють на сироваткових середовищах і визначають серогрупу. Останнім часом у лабораторну практику впроваджені імунологічні методи експрес-діагностики з виявлення менінгококового антигена в лікворі за допомогою імунофлюресенції, реакції ензиммічених антитіл тощо.

 Виділення культури із СМР на шоколадному агарі в присутності  5% CO2.

 Гемокультура в рідкому живильному середовищі.   Визначення нуклеотидних послідовностей N. meningitidis за допомогою ПЛР.