1) При визначенні звукової схожості застосовуються основи такого розділу мовознавства як фонетика.

Фонетика вивчає і описує звуки певної мови. В основному застосовується загальна і порівняльна фонетика.

Загальна фонетика розглядає закономірності, характерні для звукового ладу всіх мов світу, характеризує звуки з погляду сильної позиції. Наприклад, для голосних звуків – це позиція під наголосом, для приголосних – позиція перед голосним або сонорним.

Загальна фонетика описує також видозміну звуків залежно від їх розташування в слові, наприклад – глухі перед дзвінкими стають дзвінкішими, дзвінкі перед глухими – стають глухішими.

Порівняльна фонетика може застосовуватися в частині зіставлення звукового ладу мови, засобами якого відтворено позначення з іншими мовами.

Використовуючи основи фонетики, можна виділити наступні ознаки для визначення ступеня звукової схожості позначень:

• наявність близьких і співпадаючих звуків в порівнюваних позначеннях;

• близькість звуків, що становлять позначення;

• розташування близьких звуків і звукосполучень по відношенню однин до одного;

• наявність співпадаючих складів і їх розташування;

• кількість складів у позначеннях;

• місце співпадаючих звукосполучень у складі позначення;

• близькість складу голосних;

• близькість складу згідних;

• характер співпадаючих частин позначень;

• наголос.

Ознаки, на підставі яких визначається звукова схожість словесних позначень, можуть враховуватися як кожний окремо, так і в сукупності.

Схожими настільки, що їх можна сплутати за звучанням визнаються позначення, в яких присутні:

• ідентичність звучання позначень, що є транслітерацією одного і того ж слова буквами іншого алфавіту (ФАКІР - FAKIR; ПИНГВІН - PINGOUIN; САХАРА – SAHARA);

• ідентичність звучання початкових частин позначень і схожість звучання кінцевих частин (МЕГАЛІНС – МЕGАLINК; БЕЛЛАТОН– BELLАТОM);

• схожість звучання початкових частин позначень та ідентичність звучання кінцевих частин (ASTON – ESTON; DALSO – DELSO; KOMSTAR – KOMBISTAR )

• ідентичність звучання початкових і кінцевих частин позначень і схожість звучання середніх частин (ALMONOFEN – ALMUNAFEN; WIMBLEYTON – WIMBLETON );

• ідентичність звучання середніх частин позначення та схожість звучання початкових і кінцевих частин (KIPANTON – CIPANTOM).

До складу словесних позначень можуть входити як сильні, так і слабкі елементи. Основне навантаження щодо ступеня розрізняльної здатності в цілому таких позначень полягає на сильні елементи. Сильні елементи словесних позначень оригінальні, не мають описового характеру.

До слабких елементів відносяться, зокрема, неохороноздатні позначення (наприклад, ФОРТЕ, AUTO, FITO, SOFT, MEDIA, мульті, ІНФО, ПЛЮС, БІО, АЧ) і форманти типа –мат, -ол, -дент, -кард тощо.

Наприклад, в позначенні AUTOSCRIPT, AUTO – слабкий елемент, а SCRIPT – сильний елемент. В позначенні MEGASPELL, MEGA – слабкий елемент, а SPELL – сильний елемент.

Під час експертизи словесних позначень необхідно враховувати схожість саме сильних елементів.

Часто сильний елемент використовується як основа серії торговельних марок одного заявника (власника), утвореної шляхом приєднання до сильного елемента різних формантів, наприклад, LEPTADENT, LEPTANOR, LEPTAKON, LEPTALON.

Позначення, що містить в своєму складі сильний елемент, що лежить в основі серії торговельних марок, може не бути визнаний за звучанням схожим настільки, що його можна сплутати з окремими позначеннями, що становлять дану серію, наприклад LEPTAKAR.

Проте, підставою для відмови в цьому випадку буде не схожість цих позначень, а можливість введення в оману споживача щодо особи, що пропонує товар або послугу, оскільки реальною є думка про те, що це позначення є продовженням серії знаків однієї особи.

При визначенні ступеня схожості позначень необхідно враховувати тісний взаємозв'язок звукової і візуальної схожості.