4. Виникнення та основні етапи розвитку реферування: світова практика

Протягом останніх трьох століть у світі склалася усталена система наукової комунікації, що базується, головним чином, на використанні наукової літератури. У науці комунікації відіграють особливу роль, бо вони є не тільки необхідною умовою індивідуальної наукової діяльності, а й її системоутворювальним механізмом. Через них праці окремих учених поєднуються в наукові області, напрями та дисципліни, а розрізнені елементи наукового знання будують цілісну систему. Від ефективності та швидкодії наукових комунікацій істотно залежить уся професійна діяльність наукового співтовариства.

Кожна нова форма комунікацій, яка з'являлася протягом усієї історії розвитку науки, забезпечувала прискорення обміну інформацією. З цією метою розроблялися засоби, що допомагали ученим і фахівцям стежити за змістом світової наукової літератури та своєчасно відбирати з усього масиву необхідні матеріали. Така потреба була обумовлена експоненціальним збільшенням кількості опублікованих наукових документів і посиленням диференціації (спеціалізації) та інтеграції сучасної науки.

Швидкому розвитку науки сприяла поява перших наукових журналів спочатку в Західній Європі (60-ті роки XVII ст.), а потім у Росії (20-30-ті роки XVIII ст.), які швидко стали основним засобом фіксації та розповсюдження результатів наукових досліджень, особливо в галузі природничих наук і медицини. Саме з їх виникненням пов'язана практика становлення реферативної періодики.

Потреба в оперативному засобі інформування вчених викликала заснування в 1665 р. перших наукових журналів: "Journal des Scavants" ("Журнал учених", Париж) і "Philosophical Transactions of the Royal Society" ("Філософські записки", Лондон). Сторінки їх були заповнені не стільки статтями, скільки повідомленнями про нові книги, що містили оцінку й короткий виклад змісту. Ці повідомлення, елементами яких були цитати оригінального тексту, називалися екстрактами. Так з'явилася концепція, що вже на початку свого існування наукові журнали мали і реферативний характер [86, с. 71]. Журнали реферативного типу виникли з метою впорядкування масиву публікацій, який постійно збільшувався, підкреслював наукознавець Д. Прайс [95, с. 296].

Цілком слушними виявляються міркування російського дослідника А. Н. Кулика [76] стосовно трансформації системи наукової комунікації. Вчений зазначає, що в XVI ст. основну роль в обміні інформацією відігравали книги. Наприкінці XVIII ст., з прискоренням темпів розвитку науки, книги передають значну частину своїх комунікативних функцій оперативнішій формі наукових публікацій — журналам. До 1800 р. у світі виходило вже близько 700 наукових та медичних журналів. У XIX ст. стаття стає основною одиницею професійної наукової комунікації. Зростаючий потік статей, які друкувалися вже в 10 тис. журналів, у свою чергу, спричинив появу системи реферування. Функцію ознайомлення, яку в XIX ст. виконували статті відносно книг, почали здійснювати реферати та бібліографія щодо статей. Реферативні видання стають ефективним засобом, який дозволяє стежити за найновішими досягненнями, відображеними у наукових публікаціях.

Формування спеціалізованих реферативних служб і журналів почалося в світі наприкінці XVIII — першій половині ХІХ ст. Це було пов'язано з успіхами фізико-математичних, хімічних і технічних наук та зростанням обсягів відповідної літератури. У другій половині ХІХ ст. прискорений розвиток біології та медицини сприяв створенню реферативних органів у цих галузях знань.

Швидкими темпами відбувався розвиток реферативної періодики у Німеччині та США. 1830 року почав виходити перший німецький РЖ з хімії "Pharmaceutisches Centralblatt" (за назвою "Chemisches Zentralblatt" виходив до 1969 р.), 1907 року — американський "Chemical Abstracts", 1926 року — англійський "British Chemical Abstracts". У галузі медицини та біології широка мережа "Jahresbericht" і "Zentralblatt" (видавнича фірма Ю. Шпрінгера) значно переважала американські видання, найвідомішим з яких був "Biological Abstracts". Останній зберіг своє значення і до нашого часу. У галузі фізики близьким до німецького "Physikalische Berichte" за своєю якістю було англійське видання "Science abstracts" (серія А — фізика). Після Другої світової війни німецька реферативна періодика виявилася повністю знищеною. В інших країнах Західної Європи та США реферативна справа також зазнала значної шкоди, але скоро відновила втрачені позиції.

Першу спробу створити єдине реферативне видання для відображення літератури з природничих і філософських наук було здійснено у Франції через публікацію РЖ "Bulletin analytique" (1940 р.). 1951 року за ініціативою ЮНЕСКО починає виходити "International political science abstracts", де містяться реферати літератури з суспільних наук [106, с. 81-82].

Західноєвропейську реферативну періодику 30-40-х рр. відрізняла порівняно вузька галузева спеціалізація, невеликий обсяг інформації (від декількох сот до 4-х тис. рефератів на рік). Навіть найбільші реферативні служби відбивали до 0,5 млн. документів світового довідково-інформаційного потоку зі своєї тематики. Тільки в половині РЖ поряд зі статтями реферувалися книги; третина приділяла увагу дисертаціям; чверть — патентам. Були відсутні РЖ з астрономії, метеорології, деяких розділів ботаніки, зоології тощо. З іншого боку — існував значний паралелізм і дублювання в галузі біологічних й медичних наук.

Спроби організації реферативної справи в Росії пов'язані з іменем М. В. Ломоносова. 1758 року ним було підготовлено програму організації щотижневого РЖ в проекті "Санкт-Петербурзьких відомостей", де передбачалося друкувати скорочені перекази творів з їх оцінкою для швидшого ознайомлення вчених з новими книгами.

У 60-80-ті рр. ХІХ ст. на сторінках провідних наукових і технічних журналів з'являються спеціальні реферативні розділи. Їх активними організаторами й учасниками були визначні російські науковці О. О. Борзов, О. М. Бутлеров, Д. І. Менделєєв та ін.