4.7. Теорія еквівалентів. Основні положення

Поняття "еквівалентна ознака" відсутнє в останній редакції "Правил складання ..." і "Правил розгляду ...", проте ми визнали за необхідне ознайомити студентів із теорією еквівалентності, оскільки вона отримала загальне визнання і широко використовується у світовій патентній практиці.

Відомий німецький патентознавець д-р К. Шрамм дає їй таке визначення: «Це вчення про передумови, за яких об'єкт, що порушує патент, може бути визнаний ідентичним об’єкту, охарактеризованому у формулі винаходу (предметі винаходу) за даним патентом... Вчення про еквівалентність дозволяє розглядати технічно відмінні об'єкти так, ніби вони є ідентичними».

Значення теорії еквівалентів для патентної практики підкреслює і одне із рішень Верховного Суду США від 1950 р., на яке широко посилаються в патентознавчій літературі. В цьому рішенні, зокрема, наголошується:

«... при прийнятті рішення, чи порушує пристрій або речовина діючий патент, треба текстуально розглянути патентну формулу... Проте, якщо припуститися наслідування запатентованому винаходу, який неточно відтворював би кожну деталь останнього, це означало б перетворити захист винаходу патентом в порожню, нікому непотрібну справу.

Таке обмеження стимулювало б безсовісного імітатора вводити до запатентованого об'єкта незначні зміни, які, не вносячи в об'єкт нічого істотно нового, разом з тим робили б його незалежним від виданого патенту… Теорія еквівалентів створена на противагу цим тенденціям і направлена на те, щоб позбавити можливості шахрайським шляхом скористатися чужим винаходом, на який видано патент».

В чому ж полягає суть теорії еквівалентів? Еквівалентність стосовно визначення обсягу прав з патенту - це визнання того, що щонайменше одна з ознак, яка входить до сукупності технічних засобів, що використовуються для вирішення поставленої винахідником технічної задачі і вказаних у формулі винаходу, може бути замінена іншою, при цьому кінцевий результат залишається тим самим і принцип рішення поставленої технічної задачі зберігається незмінним.

За повного збігу ознак, вказаних у патентній формулі, з ознаками конкурентного об’єкта немає необхідності в застосуванні теорії еквівалентів, оскільки об'єкти є ідентичними. Необхідність застосування теорії еквівалентів виникає у тому випадку, коли повного збігу ознак немає: значна частина ознак зберігає ідентичність, а інші замінені рівноцінними. Під рівноцінними ознаками в цьому випадку розуміються технічні засоби, що виконують одну і ту саму роботу, таким же шляхом і з тим же результатом. Це можна проілюструвати простим алгебраічним виразом :

А + Б + В - ознаки, що наведені у формулі винаходу

А + Б + Х - ознаки, що містяться в конкурентному об'єкті.

Якщо

В = X, тобто в даному поєднанні вони виконують однакові функції, однаковим шляхом і дають той же результат, то А+Б+В=А+Б+Х, отже, конкурентний об'єкт є еквівалентним запатентованому, тобто має місце порушення прав, що випливають із патента.

Технічно еквівалентними засобами (ознаками) вважаються такі засоби, які за сучасного рівня техніки є відомими середньому фахівцю в даній галузі як такі, що виконують одну й ту саму функцію з однаковим результатом. В літературі як приклади так званих загальних еквівалентів, наводяться наступні:

- гвинт і цвях;

- паяння і зварювання;

- ланцюг і трос;

- рідина під тиском і стиснутий газ.

Для загальних еквівалентів характерним є те, що вони, будучи використані в різних галузях техніки, як правило, зберігають свою взаємозамінність. (У кожному конкретному випадку слід враховувати умови використання цих елементів). Разом з цим, розрізняють ще і часткові еквіваленти, які є дійсними лише в межах вузької галузі техніки.

Наприклад, натрієвий і калієвий луги можуть бути визнані еквівалентними, якщо вони застосовуються як нейтралізуючі засоби при очищенні. Проте, при виготовленні мила ці засоби не є еквівалентними, оскільки однин з них використовується для виробництва твердого мила. а інший – для виготовлення змащувального матеріалу. Те ж саме стосується застосування фосфорної і сірчаної кислот як гігроскопічних речовин (наприклад, у патенті ФРН №922769). В цьому випадку вони є еквівалентними засобами, в цілому не будучи еквівалентними. При оцінці еквівалентності необхідно ураховувати результат, що одержується при використанні кожного із порівнюваних засобів.

За Пітером Розенбергом основні положення теорії еквівалентів зводяться до наступного – еквівалентною вважається заміна ознак, вказаних у формулі винаходу (корисної моделі) іншими технічними рішеннями лише при дотриманні наступних умов:

1. Заміна ознак еквівалентами не змінює суті об’єкта промислової власності.

2. При заміні ознак винаходу (корисної моделі) іншими елементами - еквівалентами досягається той самий результат.

3. Засоби виконання рішення замінені на рівнозначні, рівноцінні (еквівалентні).

4. Технічні рішення (еквіваленти), якими замінені ознаки винаходу (корисної моделі), є відомими в даній галузі.

5. Еквіваленти можуть застосовуватися для вирішення тієї самої задачі.

6. Рішення, що порівнюються, повинні бути засновані на одному і тому ж принципі, а ознаки, що порівнюються, повинні мати одну і ту саму функцію.

7. Висновок щодо еквівалентності ознак є частиною загального висновку щодо еквівалентності рішення в цілому.

Теорія еквівалентів не застосовується:

• коли у формулі винаходу (корисної моделі) одна ознака;

• коли всі, без виключення, відрізняльні ознаки винаходу використані в реалізованому об'єкті, окрім еквівалентів;

• коли формула винаходу відноситься до нового застосування відомого об'єкта.

Теорію еквівалентів можна визначити як розширене тлумачення формули винаходу із залученням еквівалентів при невідповідності одного або декількох ознак, наведених у формулі, реальному об’єкту або відомому рішенню тієї ж задачі, тобто як виявлення дійсного обсягу винаходу або прототипу. Застосовуючи теорію еквівалентності треба також пам'ятати, що:

- чим більшою є значущість винаходу, тим більше коло еквівалентів застосовується при його тлумаченні;

- висновок про еквівалентність ознак має відносний характер, тобто ознаки, визнані еквівалентними для даних вирішень, можуть не бути такими в інших рішеннях.