3.4. Методика виявлення винаходів (корисних моделей)

Як зазначено у попередніх лекціях, процес виявлення винаходу являє собою тріаду: задача – шлях її вирішення – засіб, і винахідник розглядає послідовно кожну з ланок цієї тріади. Вона, як правило, відображує етапи процесу, в результаті якого створюється винахід.

Методика визначення суті винаходу витікає з нормативних положень, що відносяться як до самого поняття «суть винаходу», так і до поняття «суттєва ознака» і включає три стадії.

3.4.1. Визначення задачі, на розв'язання якої направлено винахід (корисну модель), і шляхи її розв'язання

Під задачею, яку треба вирішити, розуміють необхідність створення технічних засобів, які б задовольняли суспільні потреби більш повно і з меншими витратами порівнянно із відомими з рівня техніки.

Шляхи розв'язання задоволення суспільної потреби, що виникла, можуть бути різними, про що детально розказано в ч. 3.1.1 цього розділу (див. також Приклад 1).

Наприклад, суспільну потребу (задачу) сформульовано таким чином: «Очистити моторне масло від механічних домішок». Очищене відомим способом масло містить таку кількість механічних домішок, що доводиться часто міняти його. В даному випадку виробнича необхідність виражається в поліпшенні якості очищення.

Проте в суспільстві може виникнути необхідність в тому, щоб ця ж потреба (задача) була досягнута з іншим результатом. В цьому ж автопарку могла виникнути необхідність, наприклад, спростити очищення моторного масла взагалі. Йдеться про те, що треба не просто задовольнити суспільну потребу, тобто вирішити задачу - очистити масло, а задовольнити так, щоб отримати результат, необхідний суспільству сьогодні.

Формулювання суспільної потреби (задачі) має бути чітким і вичерпним: вона повинна однозначно визначати межі суспільної потреби, при задоволенні якої можна отримати необхідний результат. У формулюванні наведеної вище задачі вказано, що треба не взагалі очистити масло, наприклад, від смол, а саме від механічних домішок.

Задача і технічний результат, сформульований на першій стадії, разом утворюють ту задачу винахідництва, про яку часто говорять фахівці патентної справи.

На заключній стадії задача може бути уточнена, розширена або, навпаки, звужена. У наведеному вище прикладі може виявитися, що знайдене розв'язання дозволить очищувати масло не тільки від механічних домішок, але і від смол також.

В деяких випадках пошук шляхів отримання необхідного результату може привести до створення технічного розв'язання, що відноситься зовсім до іншого об’єкта в порівнянні із тим, який спочатку був вказаний у формулюванні задачі. Наприклад, спрощення очищення моторного масла від механічних домішок могло бути досягнуте створенням нового пристрою або нової добавки (речовини), а інтенсифікація просочування – створенням нового пристрою для способу.

Таким чином, дана стадія завершується формулюванням задачі, тобто тієї суспільної потреби, при задоволенні якої одержують певний технічний результат.

3.4.2. Визначення об’єкта винаходу і ознак технічного рішення

Після формулювання задачі наступає етап, який передбачає визначення сукупності суттєвих ознак рішення. Він складається з виявлення необхідних ознак рішення і оцінки достатності їх сукупності.

Виконання цього етапу труднощів не складає, оскільки є засади, на яких відбираються необхідні ознаки об’єкта, визначається їх вплив на технічний результат.

Визначення технічної суті знайденого рішення рекомендується починати зі складання докладного переліку ознак конкретного об’єкта, які мають необхідні показники, отримання або зміна яких і було тією проблемою, яку вирішуватиме винахідник. Існує декілька способів складання переліку ознак. Вибір того або іншого способу залежить від того, чого хочуть досягти складанням переліку.

Беручи до уваги те, що формулювання суттєвої ознаки рішення повинне мати самостійне смислове значення, перелік ознак об’єкта доцільно складати за групами взаємозв'язаних ознак об’єкта. Наприклад, при вказівці на дію разом із нею називають всі інші ознаки, що мають до цієї дії відношення, наприклад, ознаки способу «просочують деревину водним розчином залізного купоросу 10%-ним при температурі 100 °С шляхом занурення в посудину...».

В даному випадку першим йде поняття, що виражає дію, а оскільки будь-яка дія здійснюється над чимось, за допомогою чогось і за певних умов, то, послідовно доповнюючи це поняття, одержують вичерпну характеристику кожної дії. Якщо дій декілька, то залишається доповнити перелік ознаками, що дозволяють співвіднести їх у часі.

Аналогічно поводяться з ознаками пристрою: першими указують складові елементи пристрою. Складання переліку ознак пристрою утруднюється через численні зв'язки і ознаки, що характеризують взаємне розташування кожного конструктивного елемента. Найпростіше складається перелік ознак речовини, що являє собою суміш: указують компонент, а потім його кількість, при необхідності - фізичний стан, форму або структуру.

Кожна група взаємозв'язаних ознак об’єкта починається з ознаки, що є основною (з технічної точки зору). В способі цією ознакою є дія, в пристрої - конструктивні елементи (вузли або деталі), в речовині - компоненти.

Після складання переліку ознак об’єкта починають аналіз кожної ознаки. Починають аналіз з ознаки, що очолює групу взаємозв'язаних ознак. При аналізі досліджують, чи відповідає вона в такому формулюванні умові необхідності і достатності для досягнення технічного результату, поступово додаючи до її змісту нижчерозміщені ознаки, тобто збільшуючи її зміст. За наявності кількісних значень в характеристиці ознаки визначають її граничні значення.

В процесі аналізу залучають спеціальні знання в тій галузі, до якої відноситься рішення, відомі закономірності, в деяких випадках висновок про дієвість аналізованої ознаки рішення, що аналізують, може бути отриманий тільки із залученням аналізу інших об'єктів, в яких використано таке ж рішення. Наприклад, для вирішення питання про включення до характеристики суттєвої ознаки рішення концентрації водного розчину залізного купоросу потрібне було проведення додаткових експериментів для отримання інформації щодо впливу концентрації розчину на досягнення технічного результату.

Складання суттєвих ознак проводять із залученням логічних прийомів узагальнення і обмеження понять. Поділ суттєвих ознак на даній стадії на загальні і окремі може бути уточнений згодом при складанні формули винаходу. При складанні переліку необхідних ознак прагнуть формулювати їх максимально широко для того, щоб формула винаходу відповідала вимозі спільності.

Складена таким чином сукупність суттєвих ознак повинна з необхідністю забезпечувати досягнення технічного результату. Якщо ж технічний результат не досягається, то це свідчить про неповне виявлення необхідних ознак. За тим, яких ознак бракує, судять про упущені при аналізі необхідні ознаки технічного рішення.

Методику оцінки суттєвих ознак можна пояснити на наступному прикладі:

«Електрична пральна машина, що містить розміщений в одному кожусі бак для прання білизни та електродвигун, розташований під баком, який слугує приводом активатора, яка відрізняється тим, що вал активатора сполучений із валом двигуна за допомогою шарнірної муфти, розташованої в герметичній оболонці».

Відповідно до визначення поняття оцінка суттєвості ознаки проводиться виходячи з можливості працездатності об’єкта винаходу і досягнення запланованого технічного результату. Для наочності результати визначення суттєвості ознак подані в табл. 1. В прикладі з дев'яти ознак одна виявилася несуттєвою, оскільки вона в порівнянні з ознакою «шарнірна муфта» мало впливає на досягнення технічного результату і її слід було б віднести до другого (залежного) пункту формули. Встановлена сукупність суттєвих ознак:

1) Однозначно характеризує технічне рішення в тій його корисній якості, якою є задоволення суспільної потреби, що виникла;

2) Дозволяє легко встановити вид винаходу;

3) Являє собою «словесний портрет» рішення, за яким буде проводитися експертиза на відповідність критеріям патентоздатності згідно ст.7 Закону.