3.3.2. Об'єкт винаходу (корисної моделі) – «речовина»

До речовин як об'єкта винаходу відносяться (ч.11 Правил):

- індивідуальні хімічні сполуки, до яких умовно відносять високомолекулярні сполуки та об'єкти генної інженерії (плазміди, вектори, рекомбінантні молекули нуклеїнових кислот);

- композиції (з'єднання, суміші, розчини, сплави тощо);

- продукти ядерного перетворення.

Як видно з наведеного переліку речовин, в основу їх класифікації покладено спосіб отримання, тобто речовини, що отримані хімічним шляхом, нехімічним (тобто механічна суміш) і фізико-хімічним.

Для характеристики «речовини» використовуються різні види ознак, які залежать від вищезазначеного виду речовини.

Для характеристики індивідуальних хімічних сполук (речовин, що отримані хімічним шляхом) використовують (п. 11.1 Правил):

- якісний склад (атоми певних молекул), кількісний склад (число атомів кожного елемента);

- зв'язок між атомами, взаємне розташування їх в молекулі, яка представлена хімічною структурною формулою, або в кристалічній решітці;

де R - алкілен А - алкіл або алкоксил.

Не всі речовини, що отримані хімічним шляхом, можуть бути охарактеризовані будовою молекул, з яких ці речовини складаються. В деяких випадках речовина являє собою складну суміш різних молекул. Наприклад, полімери, що є сумішшю молекул близької будови, але різної молекулярної маси, можуть бути охарактеризовані наступними ознаками:

- хімічний склад і будова окремої ланки полімеру;

- структура макромолекули в цілому;

- молекулярна маса і молекулярно-масовий розподіл;

- наявність певних бічних або кінцевих груп тощо.

Великі труднощі зустрічаються при характеристиці хімічних сполук, отриманих мікробіологічним синтезом, наприклад різних антибіотиків. Їх характеристика є сукупністю ознак, необхідних і достатніх для розпізнавання речовини. До таких ознак відносяться:

- елементний склад;

- молекулярна маса;

- результати спектрального аналізу, інші фізико-хімічні і біологічні особливості.

Наприклад:

«... Жовта масляниста рідина, розчинна у воді, метанолі, етанолі, ацетоні ..., погано розчинна у хлороформі і бензолі, нерозчинна в чотирихлористому вуглеці, петролейному ефірі і гексані...».

Для характеристики композицій, зокрема, використовують наступні ознаки (ч.11.1.2 Правил):

- якісний (інгредієнти) і кількісний (зміст інгредієнтів) склад;

- структура композиції;

- структура інгредієнтів.

Наприклад:

«Мінеральне волокно, що містить SiO₂, Ре₃О₃, ТіO₂, MgO, MnO і СаО, яке відрізняється тим, що воно містить вказані компоненти в наступних кількостях, мас.%:

SiО₂ - 27-61

Fе₂O₃ - 0,8 -12

ТіO₂ - 0,5-3,0

MgO - 4,5-21

MnO - 8-23

СаО - решта».

В основному до композицій відносяться речовини, що являють собою прості механічні суміші, тобто в частинці такої речовини завжди можна знайти всі початкові компоненти узяті для отримання даної речовини, чого не можна сказати про сплави, скло, керамічні маси і подібні матеріали; отримання яких супроводжується безліччю фізико-хімічних процесів. Проте, не зважаючи на те, що при отриманні цієї групи речовин разом із механічним змішуванням відбуваються різні фізичні і хімічні процеси, які в даний час важко виявити, ці речовини відносять до речовин, що отримані нехімічним шляхом.

При цьому, наприклад сплави характеризуються за елементним складом металів, хоча, окрім власне металів, до складу сплавів входять різні складні сполучення.

Для характеристики таких речовин окрім ознак, названих вище, використовують ознаку «наявність умовних кінцевих компонентів».

«Паста для металізації високоземлистої кераміки, що містить, мас.% W - 70, А₂О₃ - 20, Сr₂O₃ - 10».

Для характеристики речовин, що отримані шляхом ядерного перетворення, використовують:

- якісний (ізотопний) склад елементів, кількісний склад (число протонів і нейтронів);

- основні ядерні характеристики: період напіврозпаду, тип та енергія випромінювання (для радіоактивних ізотопів).