16.3. Класифікація і вимірювання порушень

У дохристиянській Ірландії п'ятого століття був виданий спеціальний закон, що встановлює необхідність разрізняти між собою наступні категорії: ідіоти, дурники і що вижили з розуму; люди без розуму і божевільні. Ці групи громадян були звільнені від деяких видів покарання і були захищені від експлуатації. Найбільш близьку до сучасних переконань класифікацію запропонував німецький психіатр Еміль Крепелін, при розгляді прояву психічних захворювань як наслідків порушень в структурі нейробіологічних механізмів. Відповідно до поширеної в психіатричній практиці класифікації неврозів виділяють три основні форми порушень нервової діяльності: психостенію, неврастенію та істерію.

Можна сформулювати наступні положення, в основі сучасної клінічної психології, що дозволяють проводити диференціацію різних видів розладів:

1. Хоча поведінка всіх суб'єктів з наявністю психопатологічних порушень є девіантною, далеко не за кожним видом девіантної поведінки ховається психопатологія.

2. Розлади психіки (тобто порушення у функціонуванні когнітивних, емоційних і регуляційних процесів) не обов'язково зумовлюють патологію особистості.

3. Роль органічних чинників у формуванні цілого ряду порушень не виключає можливості навчання дезадаптивним реакціям.

Традиційно в аналізі аномальної поведінки виділяється чотири розділи: дитячі захворювання, неврози, психози і розлади особистості.

Для вивчення природи розладів важливі два види статистичних вимірювань. Поширеність визначається на основі виявлення частини популяції, страждаючої від даного виду розладу протягом деякого періоду часу. Показник захворюваності (англ. incidence) показує число хворих на даний момент часу. За даними на 1989 рік в західних країнах число дітей з різними розладами становить 15-22% від загальної кількості. Агресивність і тривожність є найчастішими порушеннями серед дітей, включаючи підлітків.

16.4. Симптомокомплекси аномального розвитку

При розробці моделей психопатологічних стійких станів наголошується зв'язок останніх з трьома основними формами порушень: у енергетичному обміні, у характері поведінкової регуляції і в способах переробки інформації. Існує припущення, що шизофренія характеризується відкритістю до впливу середовища. А також дезорганізацією і відсутністю інтеграції систем індивідуальної регуляції. Цілком можливо також, що джерелом порушень у функціонуванні індивідуальності при шизофренії є збій в самій системі регуляції, яка стає нездатною до інтеграції роботи систем "входу" і "збереження". В той же час високий рівень розвитку інтелекту може виступати в ролі захисного чинника для дітей, що потрапили в групу ризику, пов'язаного з можливим розвитком шизофренії.

Будь-який індивідуальний досвід проходить через фільтр Я-концепції, тому активність суб'єкта несумісна з основними параметрами його Я-концепції, породжує психологічний дискомфорт, що проявляється в тривожності, депресії та інших видах розладів.

Двом групам дітей – агресивним і неагресивним – показували текст або прокручували відеозапис з описом якої-небудь негативної події (одна дитина ударяє іншого або не дозволяє іншому гратися). Потім дітей опитували, чи були дії порушника навмисними. Агресивні діти були схильні вважати, що порушник діяв умисне, і оцінювали агресивні дії позитивніше, причому хлопчики були схильні думати, що агресивні вчинки підвищують самооцінку.

Ворожі настрої властиві не тільки дітям з вираженою агресивністю, але характеризують також мислення депресивних дітей. Гнів і агресивність пов'язані також із змістом цілей взаїмодії з іншими. Діти, що мають високі показники за шкалою порушень, на відміну від своїх однолітків, найбільш значущим вважали отримання контролю над тими хлопчиками, які їм суперечили. Вони також відрізнялися меншим розумінням своїх власних емоцій.