16.2. Психопатологія

Впродовж багатьох сторіч люди з важкими формами психічних, в першу чергу інтелектуальних розладів різко виділялися на тлі інших. Виступаючи під різними назвами - "ідіотія", "розумова відсталість", "затримка в розвитку", "нездатність до навчання" - цей симптомокомплекс індивідуальних особливостей завжди розглядався як перешкода на шляху формування нормальної особистості. Але далеко не завжди – як перешкода до нормального, в міру можливості, життя. У Декларації ООН про Права недієздатних осіб наголошується, що - незалежно від джерел, природи і серйозності захворювання непрацездатні люди мають такі ж фундаментальні права, як і їх співгромадяни, включаючи перш за все, право на нормальне і повноцінне наскільки це можливо, особисте життя.

Причиною найбільш важких, "безповоротних", форм психічних розладів є генетичні порушення. В даний час виділяється два основні підходи до вивчення впливу спадковості на природжені компоненти симптомокомплексу, що викликає психологічні проблеми. Традиційний підхід, названний OGOD (one gene, one disorder - один ген, один розлад), заснований на концепції, що припускає виділення окремого гена, пов'язаного з конкретним видом порушення. У одному з сімейних досліджень у Данії, наприклад, виявлено вплив приватної біохімічної мутації на прояв актів імпульсного насилля. Альтернативний підхід, який отримав назву QTL (quantitative trait locations - кількісне накопичення ознак), націлений на пошук безлічі генів (шляхом картирування, тобто визначення їх локалізації), що породжують комбінований ефект, який викликає розлад. Цей підхід вже дозволив частково пояснити причини виникнення хвороби століття – хвороби Альцгеймера, що з'являється у людей з певним генетичним патерном у віці від сімдесяти до дев'яноста років.

Найбільша група (60%) серед інтелектуально неповноцінних людей страждає від синдрому Дауна викликаного додатковою двадцять першою хромосомою. Розлади психіки в іншій 40% частині вибірки викликані материнською інфікованістю в період вагітності, зловживанням дієтою і ліками, передчасними родами і дитячою інфікованістю. Іншими словами вони обумовлені чинниками середовища. Проте, навіть сформовані під впливом природжених чинників синдроми по-різному виявляються в період онтогенезу. На основі аналізу розвитку двохсот немовлят з синдромом Дауна англійський психолог Каннінгем встановив, що до дворічного віку одна шоста частина цієї групи розвивалася в середньому нарівні з своїми здоровими однолітками, виявляючи лише деякі ознаки захворювання, тоді як інша, одна шоста, частина групи насилу освоїла до двох років навики розвитку шестимісячних немовлят. З роками прірва між цими двома підгрупами збільшилася.

Це і багато інших досліджень дають підстави для виділення третього чинника, або джерела варіативності усередині популяції - суб'єктивного життєвого досвіду, який ми позначили як чинник самодетермінації. Внутрішньосімейна взаємодія, обставини соціального і біологічного місця існування, обумовлююча можливості індивідуального розвитку, суб'єктна специфіка рис, що формуються, і інші компоненти життєвого досвіду в своїй комбінації утворюють вплив, природа якого поки що мало вивчена.