9.2.Концепції особистісних рис

Різні теорії особистості оперують різними конструктами, що мають неоднаковий рівень як теоретичних узагальнень, так і ступені абстракції. Але найпоширенішим є поняття риси, що описується, як правило, яким-небудь іменником або прикметником, а також розглядається як предиктор поведінки особистості.

Поняття особистісної риси, вперше запропоноване Г. Олпортом, було достатньо об’ємним:

"Генералізована і сфокусована нейропсихічна система (характерна для індивіда), що володіє здатністю відтворювати функціональний еквівалент, релевантний безлічі стимулів, а також ініціювати і регулювати стійкі (еквівалентні) форми адаптивної і експресивної поведінки". Виходячи з цього визначення можна припустити, що безліч ознак, що характеризують форму взаємодії суб'єкта зі світом, упорядковуються за рахунок введення двох початкових координат, що відносяться до адаптивного і експресивного типів поведінки.

У сучасних теоріях виділяється декілька базових ознак риси, як психологічного конструкту:

• риса не є стан і тому позначає якусь загальну тенденцію поведінки і очікувань. "Я вразливий" означає стійку характеристику, тоді як "мене вражають твої успіхи" описує лише тимчасовий стан емоційного реагування;

• риса є кількісним вимірюванням, що дозволяє порівнювати ступінь вираженості конкретної характеристики у різних людей;

• риса може мати ієрархічну організацію, тобто ширший обрис включає декілька специфічних рис. Дескриптивні системи, що базуються на аналізі рис, дозволяють описувати особистість через велику кількість рівнів;

• риса як конструкт створює основу для спільної мови не тільки між різними формальними теоріями особистості, але і між формальними теоріями і неформальними описами людської особистості в повсякденному житті.

Стійкість багатьох особистісних рис в часі підтверджена експериментально. Відмінності між дітьми в агресивності, домінуванні, залежності, соціабельності і сором’язливості зберігаються впродовж всього періоду, починаючи з середнього і пізнього дитинства через підліткові роки аж до дорослості. На додаток до цього, клінічні спостереження показують, що дітям, що мають у віці десяти років поведінкові проблеми, досить складно позбавитися їх в дорослому житті.

Психологічні риси окрім описового аспекту поведінки включає і каузальний. Тому теорії рис ставлять за мету аналіз індивідуальної психодинаміки з точки зору пошуку причинних механізмів:

"У своїй найпростішій формі диспозиції і їх поведінкові прояви зв'язані, за визначенням, безпосередньо - чим більш виражена у особистості риса добросовісності, тим більше добросовісна її поведінка".

Ці два аспекти, дескриптивний і каузальний, присутні у всіх найрозвиненіших концепціях особистісних рис. Ми розглянемо як приклад тільки декілька концепцій, які сьогодні розвиваються.

Екстраверсія/Інтроверсія

Поняття екстраверсії-інтроверсії було сформульовано для опису найфундаментальніших відмінностей в людській поведінці швейцарським психологом Карлом Юнгом, послідовником Зігмунда Фрейда. Як дімензіональна риса ця характеристика особистості, вперше представлена так Г.Айзенком, останнім часом вивчається в найрізноманітніших контекстах. Найбільш загальні характеристики цієї риси виглядають наступним чином:

Екстраверсія	Інтроверсія
прагнення до стимуляції ззовні;	орієнтація на внутрішні стимули;
інтенсивне залучення в різні форми активності;	низький рівень залучення у різні форми активності;
розторможеність поведінки.	заторможеність поведінки.