Інтелектуальна раса

Опублікована майже тридцять років тому в Harvard Educational Review стаття Артура Дженсена про етнічні відмінності в рівні IQ спочатку викликала шок. Реакції на статтю переважно були негативними, і не лише через політичні мотиви пов'язані з проблемою расової дискримінації.

Аргументи "проти" базувалися на твердженні, що вимірюваний тестами рівень індивідуального інтелекту опосередкований як генетично, так і соціально, або комбінацією цих двох чинників. Виявлена ж стійка різниця в балах між тестовими оцінками в двох групах багато в чому пов'язана з відмінностями в соціоекономічному статусі.

Культурні особливості мови

Уільям Лабов був першим, хто спростував твердження, ніби у чорних американців здібність до навчання стандартному (прийнятому) варіанту англійської мови нижча, ніж у білих. Лабов припустив, що чорні діти вивчають спеціальний діалект мови, так звану "чорну англійську". Іншими словами, йдеться про різницю в стилях мови, а не про відмінності в структурних особливостях вербальних здібностей. Відмінною рисою "чорної англійської" є специфічне звернення з часовими формами дієслів. Дослідження також показали, що ця версія англійської мови – продукт субкультури, сформованої серед населення з темним кольором шкіри, і що цей діалект не менш складний (тобто не є спрощеною версією), ніж стандартна англійська.

Особистість крізь призму культури

Практично у всіх культурах існують загальні закономірності для періоду дитинства – прагнення до дружби, поділ ігор за статевою ознакою, оволодіння етапом конкретних операцій (за Ж. Піаже), вироблення навиків необхідних для подальшого дорослого життя. Проте особистісні орієнтації сильно залежать від традицій, що оточують дитину. Зазвичай порівнюють західні культури із східними співтовариствами, де життя сім'ї більш пов'язане з впливом агрокультури, а шкільне навчання не є визначальним чинником в дитячому житті. У таких культурах діти у віці 6-7 років вже отримують статус "розумних" і відповідальних, набуваючи одночасно права грати в дорослі ролі. У країнах Західної Африки і Полінезії дітям цього віку вже доручають піклуватися про своїх менших братів і сестричок, їх також навчають навикам сільськогосподарської або іншої дорослої роботи. Дитині немає необхідності вчитися тому, як заводити дружбу і розвивати відносини з незнайомими людьми. Замість цього в дитини формується уявлення про своє місце в існуючій системі ролей і взаємин.

Хоча основним предметом крос-культурних досліджень можна вважати виявлення відмінностей, схожість змісту базових рис особистості в різних культурах також має важливе значення для тієї частини диференціальної психології, яка пов'язана з крос-культурною валідизацією тестових методів.

15.3. Виховання в контексті культури

Проведене в Єльському університеті (США) дослідження, яке узагальнило дані по вивченню сімдесяти п'яти культур, було присвячене дослідженню практики виховання дітей відносно п'яти систем поведінки – оральна, анальна і сексуальна (зв'язаних з теорією Зігмунда Фрейда про п'ять стадій послідовного розвитку характеру), а також залежності і агресивності. Основні результати показали широкий діапазон традицій, що обумовлюють відношення батьків до виховання у дітей базових навиків і реакцій.

Марк Борнштейн з колегами проаналізував зроблені ними відеозаписи поведінки 24 матерів з Франції, Японії і США зі своїми п'ятимісячними немовлятами. Було відмічено, що всі немовлята поводяться однаково, що виключало пояснення помічених відмінностей в поведінці матерів специфікою дитячих реакцій. Виявилось, що американські мами більше, ніж інші приділяють увага стимуляції дитини. Вони привертали її увагу, говорили з немовлям, торкалися до нього. Використовувані типи стимуляції також відрізнялися за своїм характером. Американки і француженки приділяли більше уваги тому, як їх немовлята взаємодіють з об'єктами, і менше – їх поводженню з самою мамою. Японки проявляли однакову активність по відношенню до всіх елементів стимуляції. Американські мами більше, ніж французькі і японські використовували при спілкуванні з дитиною високотонові звуки (гудіння), а не дорослу мову із звичайним набором тонів, як їх "колеги".

Цілком можливо, що формування того, що називають національним характером, починається з тонких відмінностей в культурному контексті, що виявляються вже на перших етапах взаємодії матері та дитини.

Чорношкірі матери зі своїми дітьми і білі матері, що мають прийомних чорних дітей, по-різному виховують своїх чад. Білі матері більше орієнтовані на самостійне вирішення дітьми своїх проблем. Взагалі досвід ранньої соціалізації, пов'язаний з сім'єю, в різних етнічних групах (тут можна звернутись до даних Dornbush, що включають аналіз восьми тисяч прикладів), має великий вплив на подальший рівень розвитку інтелекту, хоча ця закономірність більше підтверджується для хлопчиків, ніж для дівчаток.

Урі Бронфербреннен протягом семи років керував проектом по кросс-культурному дослідженню особливостей виховання дітей в Росії і США. Згідно з результатами цього унікального проекту, специфіка виховання в обох культурах має явні відмінності. Російські немовлята отримують більше проявів любові і фізичних контактів – обійми, поцілунки, похитування і притискання, ніж американські. Проте вони також отримують менше свободи рухів і обмежені в ініціативі, що викликане як несприятливими чинниками навколишнього середовища (наприклад, низька температура повітря в будинку), так і побоюваннями з приводу можливості нанесення дитиною собі шкоди. Материнська відповідальність, відзначає У. Бронфербреннер, розповсюджується на родичів і навіть випадкових знайомих. Не дивлячись на таку турботу і любов, акцент у вихованні робиться на розвиток слухняності і самодисципліни. І в школі, завданням якої є формування характеру, виховується компетентність в наочній активності і відчуття товариства. Таким чином, російські діти виявились мотивованими до прояву хорошої поведінки, в прагненні до навчання і служінні своєму суспільству.