3.2 Принцип інтегрального аналізу

Принцип інтегрального аналізу полягає у поглибленому вивченні індивідуальності, у співвідношенні частини та цілого, порівнянні частин. Індивідуальність є унікальним цілісним феноменом, який є інтегралом всіх рівнів внутрішньої та зовнішньої взаємодії, який включає в себе процеси диференціації та координації. Згідно цього принципу особистість вивчається через детальний поглиблений аналіз структурних компонентів всіх її властивостей. Наприклад, вивчаючи природу інтелекту, характеру чи темпераменту обов’язковим є вивчення їх структурних компонентів.

Основною задачею є виявлення головних механізмів формування формальних характеристик. Для цього розробляються різні класифікації властивостей індивідуальності людини.

Так у вивченні темпераменту, більшість авторів виділяють в якості окремих класів енергетичні та регулятивні характеристики, до перших відносяться – активність, інтенсивність, швидкість та пластичність, а до других – емоційна чутливість, тип реагування у фруструючих ситуаціях, фон настрою.

3.3 Принцип взаємозв'язку інтра- та інтеріндівідуальних закономірностей

Вивчення проблеми індивідуальності ведеться в двох зустрічних напрямах:

• аналіз інтеріндівідуальних відмінностей: пошук спільного та відмінного у термінах філософської психології;

• вивчення закономірностей інтеріндивідуальної реальності, що проявляється у структурній організації та динаміці функціонування індивідуальних механізмів (розгляд одиничного).

Досить поширеною помилкою при аналізі структури індивідуальності (інтра-аспект аналізу) є ототожнення "частини" та "цілого" в характеристиці окремих властивостей. Наслідок цього – помилковість у визначенні джерел детерміації тієї чи іншої властивості, характерна для концепцій, заснованих на уявленнях про недиференційовану структуру індивідуальності.

Інша пастка підстерігає деяких прихильників теорії соціального научіння, які вважають, що міжіндивідуальні відмінності (інтер-аспект аналізу) стираються під впливом сили ситуативного чинника. У цьому випадку ситуативно-обумовлена поведінка сприймається дослідниками як стійкий чинник детермінації, нівелюючий відмінності в реакціях і способах суб'єктивної інтерпретації події, похідних від специфіки життєвого досвіду людини.

І в тому, і в іншому випадку відбувається заміна складності симетричного явища простотою асиметричних висновків.

Розподіл області диференціально-психологічних досліджень на три сфери, що відносяться до аналізу відмінностей між окремими людьми, людськими групами та типами людей, має велике значення. Знання індивідуальних відмінностей дозволяє глибше проникнути в таємницю побудови суб'єктивного світу людини. Проте сам феномен індивідуальності виникає як результат взаємопроникнення суб'єктивного та об'єктивного, і в цьому значенні дуже важливо досліджувати груповий статус суб'єкта, який характеризує останнього з точки зору віку і статі, приналежності до відповідної культурної традиції. Однією з найбільш інтригуючих тем диференційної психології є характеристика індивідуальності з боку її приналежності до певного типу. Таким чином, аналіз суб'єкта в диференціальній психології відбувається через виявлення індивідуальних відмінностей, з урахуванням групового статусу, до визначення типу, а потім знов повертається до вивчення законів організації інтраіндивідуальної структури.

Подвійна природа ознак, які вивчає диференціальна психологія, обумовлює їх дослідження як у контексті інтеріндивідуальних відмінностей, так і у зв’язку з аналізом інтраіндивідуальної структури, яка визначає статус даного параметру в системі інших властивостей.