2.2. Сучасне розуміння спадковості і середовища

До теперішнього часу, не заперечуючи внеску середовища і спадковості у формуванні індивідуальних відмінностей психіки, теорія диференційної психології йде шляхом уточнення цих понять.

Спадковість стала розумітися ширше: це не просто окремі ознаки, що впливають на поведінку (наприклад, властивості нервової системи, як вважалося протягом довгого часу), але також і природжені програми поведінки, в тому числі і соціальної. Програми соціальної поведінки, число яких постійно збільшується, вивчаються соціологією.

Поняття середовища теж змінилося. Це ряд стимулів, на які індивід реагує протягом всього життя. Це система взаємодій людини і світу.

М. Черноушек пропонує наступні ознаки середовища:

1. У середовищі відсутні твердо фіксовані рамки в часі і просторі.

2. Воно впливає на всі відчуття відразу.

3. Середовище дає не тільки головну, але і другорядну (периферійну) інформацію.

4. Воно містить завжди більше інформації, чим ми здатні усвідомити.

5. Середовище сприймається у зв'язку з діяльністю.

6. Будь-яке середовище, разом з матеріальними особливостями, володіє психологічними і символічними значеннями.

7. Навколишнє середовище діє як єдине ціле.

Таким чином, очевидно, що ми одночасно існуємо в декількох середовищах.

У. Бронфенбренер в своїй книзі "Екологія людського розвитку" представив екологічне середовище як систему з чотирьох концентричних структур.

Мікросистема – структура дій, ролей і міжособистісних взаємодій в даному конкретному оточенні. Тобто, навіть стосовно двох близнят ми не можемо затверджувати ідентичність середовища розвитку, тому що до них пред'являються різні вимоги, різні очікування, тому що один з них неминуче призначається старшим, а інший – молодшим.

Мезосистема – структура взаємовідношення двох і більше середовищ (сім'я і робота, будинок і група однолітків). Так, якщо брат і сестра ходять в одну школу, але сестрі дозволяють приводити додому подруг, а братові – ні, мезосистема їх життєдіяльності розрізнятиметься.

Екзосистема – середовище, в просторі якого відбуваються значущі події (круг спілкування). Так, діти можуть ходити в одну, і ту ж школу, але при цьому коло однокласників може бути значущим для однієї і байдужим для іншої.

Макросистема – субкультура (цінності, закони і традиції, яким слідує людина). У. Бронфенбренер вважав, що макросистема грає вирішальну роль в образі життя людини, підпорядковуючи собі всі "внутрішні системи". Так, зрозуміло, що якщо в країні не заохочується народжуваність і не надається відпустка по догляду за дитиною, то дитина буде рости в умовах материнської депривації, а мікро-, мезо- і екзосистеми можуть виявитися недостатніми, щоб це компенсувати. З іншого боку, незалежно від індивідуальних зовнішніх умов, основні складові способу життя і світогляду зберігаються в субкультурі.

На думку У. Бронфенбренера, середовище містить два основні вимірювання: це види діяльності, в які залучена людина, і характеристики наставників (вчителів), яких вона вибирає для себе протягом всього життя. На різних стадіях розвитку людина, природно, вибирає і міняє своє середовище, причому протягом життя роль власної активності у формуванні середовища постійно збільшується.

Однією із спроб примирення прихильників біогенетичних і соціогенетичних концепцій є концепція X. Вернера (ортогенез – це теорія розвитку живої природи). Згідно його поглядам, всі організми народжуються з функціями (у тому числі і психічними), зафіксованими на нижній точці свого розвитку. Взаємодіючи з середовищем, вони набувають нового досвіду, який, у свою чергу, закріплюється в нових функціональних структурах, що знову визначають мінімум взаємодії, але вже нової якості.

Інший відомий дослідник Дж. Вулвіл, також відзначаючи зміну міри активності суб'єкта, запропонував 4 моделі взаємодії суб'єкта і середовища. Модель "лікарняного ліжка" – характерна для перших місяців життя людини, відмічених майже повною його пасивністю. У моделі "місяць-парк" – об'єкти середовища вже можуть вибиратися дитиною, але їх вплив залишається незмінним. В моделі, названій "змаганням плавців", суб'єкт слідує своєму шляху, а середовище – лише контекст життя. І, нарешті, модель "тенісного м'яча" характеризується постійною взаємодією між суб'єктом і середовищем.

При вивченні індивідуальних відмінностей психіки важливо усвідомлювати факт неспівпадання понять, по-перше, вплив "середовища" і "соціальний" вплив, по-друге, "спадкове" і "біологічне", і, по-третє, "стійке" і "успадковане". Очевидно, що, оскільки міняється середовище і по-різному розгортаються природжені програми поведінки людини, то і психіка людини індивідуалізується протягом всього життя. При цьому в ній присутні області більш варіативні і чутливі до впливу середовища і відносно стійкі. Більш того, використання психогенетичних методів дозволяє визначити внесок спадковості, загального середовища, що розрізняється для кожної людини.