11.4. Поняття когнітивного стилю в психології індивідуальності

Когнітивним стилем називають спосіб переробки інформації – її отримання, зберігання і використання. Найчастіше виділяють стилі сприйняття і стилі мислення. Поняття когнітивного стилю використовувалося Г.Виткіним, який, вивчаючи сприйняття, звернув увагу на те, що різні люди більшою чи меншою мірою орієнтуються на контекст. Уміння чинити опір дії фонових ознак при виділенні фігури було ним назване поленезалежністю, а полезалежність означала включеність в контекст.

Пізніше Дж.Каганом була виділена така стильова характеристика, як імпульсна рефлексія (тенденція до більш-менш розгорненого аналізу завдання перед ухваленням рішення, кількість понять, які людина використовує для вирішення проблеми). Когнітивний стиль показує, як різні люди приходять до одного результату, тобто відображає переважно процесуальні, динамічні характеристики діяльності, і багато в чому визначається темпераментними особливостями. В даний час, крім вже вказаних, виділяють ще такі властивості, як аналітичність – синтетичність, екстернальність – інтернальність, деталізованість – цілісність, когнітивна складність – простота.

11.5. Стиль життя і самоактуалізація

Якого б стилю життя не дотримувалася людина, найчастіше її життєдіяльність в цілому може оцінюватися або як пристосовувальна, адаптивна, або як та, що розвивається, перетворює світ навколо і всередині себе. Цим двом напрямам, частіше відомим як маніпулювання або самоактуалізація, відповідають різні етичні і філософські системи, різні погляди на розвиток особистості, що реалізовують або гомеостатичну, або негомеостатичну модель. І якщо зовнішню успішність людського життя можна оцінити по його об'єктивних досягненнях, то внутрішня задоволеність може виражатися опосередковано, через переживання людиною свідомості свого життя і самоактуалізації в ній.

Гуманістичні теорії підкреслюють, що крім задоволення біологічних потреб, що забезпечують гомеостаз, в людини як організму, існує гостра необхідність реалізації духовних потреб (наприклад, в сенсі життя, самореалізації), фрустрація яких приводить до появи неврозів особливого роду, властивих тільки людській особі, - так званих ноогенних неврозів. Згідно А.Маслоу, тільки насичуючи потребу в самореалізації, людина може стати здоровою, незалежною, творчою. Таким чином, вираженість (і задоволеність) вищих потреб також значно варіативна.

За даними, що отримані в ході валідизації спеціально створеного тесту (Purpose in Life Test), виявилось, що значущі відмінності за якістю, що вивчається, спостерігалися тільки серед клінічних груп. Що ж до відмінностей за статтю, зростом, рівнем освіти і інтелекту, то тут середні показники практично не відрізняються. Це цілком узгоджується з ідеєю В.Франкла про те, що сенс життя може відкрити для себе кожна людина.

При валідизації російськомовної версії тесту були виділені чинники, що становлять свідоме переживання власного життя, які деякою мірою відрізняються від описаних раніше і можуть бути розглянуті як специфічні для російського менталітету. Серед них виявлені: 1) наявність мети (покликання, сенсу); 2) «вірність помилковому шляху» - здатність виконувати зобов'язання навіть за наявності внутрішнього протесту; 3) інтерес і емоційна насиченість; 4) задоволеність самореалізацією; 5) переживання відчуття авторства («Я – господар свого життя»), 6) керованість життя – упевненість в принциповій можливості здійснення життєвого вибору. Ці складові – надійні діагностичні ознаки для визначення «екзистенціального вакууму», навіть якщо вони застосовуються поза опитувальником, в звичайній клінічній бесіді.

Реалізація вищих потреб – це чинник душевного здоров'я і благополуччя людини, тому не дивно, що показники усвідомлення буття корелюють з такими рисами і якостями особистості, як невротизм, психотизм, інтернальність і емоційна стійкість.

Піднімаючи питання усвідомлення людського буття, необхідно згадати потребу в самоактуалізації. Це вища потреба, яка має високу варіативність. Поняття самоактуалізації розроблялося в руслі екзистенціально-гуманістичного підходу і означає прагнення і здатність людини стати тим, ким вона повинна стати, тобто зрозуміти своє покликання і реалізувати таланти і здібності. Якщо пошук сенсу життя припускає обов'язково наявність якого-небудь об'єкту за межами простору особистості (сенс – в чомусь або комусь), то самоактуалізація – це розгортання потенціалу особистості з самого себе, з внутрішніх суперечностей і намірів. Оскільки спочатку модель особистості (яку згодом протиставили людині-маніпулятору), що самоактуалізується, була «списана» з теорій деяких конкретних яскравих психологів (серед яких були Курт Левін, Макс Вертгеймер і інші видатні учені), то і складові цієї якості, або властивості, теж є емпіричними. Самоактуалізація – це довготривалий процес, тому особистості, що повністю реалізувалася (і при цьому продовжує жити), не існує.

Вчені виділяють наступні якості особистості, що самоактуалізується ( вони можуть бути згруповані в наступні 12 класів):

1. Ціннісні орієнтації, властиві особі, що самоактуалізується, відмінні від побутових і включають творчість, любов, мораль.

2. Гнучкість поведінки як здатність уникати стереотипність, швидко і адекватно реагувати на зміну ситуації.

З. Сензитивність до себе – визначає в якому ступені людина усвідомлює і визначає свої потреби і відчуття.

4. Спонтанність як здатність безпосередньо виражати свої відчуття.

5. Самоповага як здатність суб'єкта цінувати свої переваги, позитивні сторони характеру і цінувати себе за них.

6. Самосхвалення як здатність приймати себе таким, який ти є, без оцінок і навіть, іноді, всупереч ним.

7. Уявлення про природу людини у особистості, що самоактуалізується, оптимістичні, а внутрішні суперечності переборні.

8. Синергія як здатність сприймати світ і людей цілісно, без розділення на протилежності.

9. Схвалення агресії як здатність приймати своє роздратування, гнів, як природні прояви людської сутності.

10. Контактність як здібність до встановлення емоційно-насичених, тісних відносин з людьми.

11. Пізнавальні потреби не згасають з віком, визначають кругозір, цікавість і направляють творчість.

12. Креативність як творча спрямованість особистості, здатність і бажання розвиватися.

Усвідомлення буття, самоактуалізації, звичайно ж, може викликатися вирішенням різних життєвих задач. Якщо звернутися до теорії А.Адлера, то головними серед них можуть бути робота, дружба і любов. При цьому суб'єктивна вага цих завдань виявляється різною: для жінок зазвичай важливіше міжособистісні відносини, для чоловіків – професійні досягнення. Взагалі, кожна людина реалізується в своєму психологічному просторі, використовуючи свій стиль, власну стратегію і тактику.

Вся диференціально-психологічна культура виявляється корисною, оскільки вона відповідає на питання про те, як реалізуватися людям з різними початковими природними і соціальними умовами. Саме це завдання об'єднує зроблений нами аналіз індивідуальних, змістовних і духовно-світоглядних особливостей людини.

Запитання для перевірки знань

1. Хто вперше ввів поняття життєвого стилю в психологію?

2. Як складається життєвий стиль людини?

3. Які типи життєвого стилю виділяє А.Адлер? Охарактеризуйте їх коротко.

4. Яку роль відіграє Я-концепція у формуванні життєвого стилю?

5. Охарактеризуйте поняття психологічного подолання. Опишіть його варіації.

6. Що таке когнітивний стиль?

7. Як між собою взаємодіють поняття «життєвий стиль» і «самоактуалізація»?

Запитання на самостійне опрацювання

1. Ми знаємо, що вперше поняття життєвого стилю в психологію ввів А.Адлер. Який образ він використовував для ілюстрації поняття «життєвого стилю»?

2. Як розглядалося поняття індивідуального стилю у вітчизняній психології?

3. За яких умов можливе підвищення самооцінки? (розгляньте це питання в рамках стильових особливостей особистості).

4. Які характеристики когнітивних стилів виділяють Г.Клейн і Р.Гарднер?

Література

1. Гозман Л.Я, Кроз М.В., Латинська М.В. Тест на самоактуалізацію, - М., 1995.

2. Дорфман Л.Я. Стилі активності - методологічні і теоретичні передумови інтегрального підходу // Стилі людини: психологічний аналіз / Під ред. А.В.Либіна. - М.: Сенс. 1998. - С. 34-51.

3. Єгорова М.С. Психологія індивідуальних відмінностей. - М.: Планета дітей, 1997. - 325 с.

4. Кондратенко В.Т. Девіантна поведінка у підлітків. - Мінськ, 1988.

5. Либін А.В. Диференціальна психологія: на перетині європейських, російських і американських традицій. - М.: Сенс, 1999. - 534 с.

6. Hapтoвa-Бочавер С.К. «Coping behavior» в системі понять психології особи // Психологічний журнал. - 1997. - № 5. - С. 20-31.

7. Стилі людини: психологічний аналіз / Під ред. А.В.Либіна. - М.: Сенс, 1998.

8. Франкл В. Людина у пошуках сенсу. - М., 1982.

9. Хелл Л., Зіглер Д. Теорії особистості. - Спб.: Пітер, 2001. - 602 с.