2.3. Індивід, особистість, індивідуальність.

Індивід – це фізичний носій психологічних характеристик людини. Індивід створює передумови особливостей особистості, але не може принципово детермінувати тих її якостей, які соціокультурні за походженням.

Особистість (за визначенням А.Н. Леонтьєва) – це системна якість індивіда, яку він набуває в ході культурно-історичного розвитку і володіє властивостями активності, суб'єктності, упередженості, усвідомленості.

За логікою цього визначення, не кожен індивід розвивається в особистість, а особистість, у свою чергу, не завжди однозначно визначається своїми анатомо-фізіологічними передумовами. Неспівпадання індивіда і особистості ілюструється на прикладі літературних персонажів, що не мають тілесної оболонки, але при цьому володіють певними рисами особистості. Розуміння взаємодії індивіда і особистості відображає в цілому проблему тіла і духу, яка вирішувалася в історії по-різному. Так, наприклад, стверджуючи, що тіло – це доля, 3. Фрейд біологічному фундаменту особистості відводив вирішальну роль в житті людини, а у вітчизняній психології, навпаки, декілька десятиліть тому широко обговорювалися умови становлення індивіда особистістю: хто може бути нею названий, а хто залишається всього лише індивідом. Це зіставлення є не стільки науковим, скільки ідеологічний сенсом, що цілком усвідомлювалося прихильниками психофізіологічного напряму психології індивідуальних відмінностей.

У вітчизняній психології існує декілька підходів до виділення структури індивідуальності, авторами яких є Б.Г. Ананьєв, В.С. Мерлін, Э.А. Голубова].

Б.Г. Ананьєв (1969) виділяє:

1. Індивід:

1.1 стать, вік, конституція, нейродинаміка;

1.2 психофізіологічні функції, органічні потреби;

1.3 задатки, темперамент.

2. Суб'єкт діяльності:

2.1 когнітивні характеристики, комунікативні властивості, працездатність;

2.2 здібності.

3. Особа:

3.1 статус, соціальні ролі, структура цінностей;

3.2 мотивація поведінки;

3.3 характер, схильності.

В.С. Мерлін (1986):

1. Властивості організму:

1.1 біохімічні властивості;

1.2 загальносоматичні властивості;

1.3 індивідуальний стиль діяльності.

2. Психічні властивості:

2.1 темперамент;

2.2 властивості особи.

3. Соціально-психологічні властивості:

3.1 соціальні ролі в соціальній групі;

3.2 соціальні ролі в історичних групах.

Е.А. Толубєва (1989):

1. Організм:

1.1 емоційність, активність, саморегуляція, спонука;

1.2 первинні потреби;

1.3 властивості нервової системи загальні для людини і тварин;

1.4 спеціально людські властивості нервової системи;

1.5 життєво сформовані системи тимчасових зв'язків.

2. Особистість:

2.1 нахили;

2.2 найбільш узагальнені властивості темпераменту;

2.3 реалізація здібностей;

2.4 властивості характеру.

Для того, щоб об'єднати характеристики індивіда і особистості, В.С.Мерлін ввів поняття інтегральної індивідуальності. Мерлін, на відміну від А.Н. Леонтьєва, не протиставляв індивідуальні і особистісні риси, а прагнув їх підпорядкувати. Індивідуальне включається в індивідуальність. Індивідуальність – це автономна, унікальна і неповторна біосоціальна система, що саморозвивається і саморегулюється. Вона включає багатовимірні і багаторівневі зв'язки, що охоплюють всі стійкі чинники індивідуального розвитку людини, ієрархічно підпорядковуючи собі властивості всіх ступенів розвитку матерії – фізичні, біохімічні, фізіологічні, соціально-групові і суспільно-історичні. Це форма буття окремої людини, в рамках якої вона зберігає цілісність і тотожність самій собі в умовах безперервних зовнішніх і внутрішніх змін.

Важливими в цьому важкому для сприйняття визначенні є наступні моменти. У індивідуальності зв'язані між собою всі прояви людини як організму, особистості та носія самосвідомості, причому ці прояви роблять взаємний вплив один на одного, в чому і виявляється здатність саморегуляції.

Можна сказати, що індивідуальність – це індивід, особистість і зв'язки, що існують між ними. Відзначаючи неоднорідність різних характеристик індивідуальності, можна представити її як "триповерхову будівлю".

На нижньому рівні (біологічному фундаменті особистості) ми можемо зібрати все індивідуальне, формально-динамічні характеристики (стать, темперамент, задатки, здібності, асиметрію півкуль головного мозку). На другому рівні ми розміщуємо наочно-змістовні якості (риси, типи особи, здібності, стильові характеристики поведінки). А на третьому, верхньому рівні будуть присутні духовно-світоглядні характеристики (спрямованість особи, цінності, переконання, погляди, установки).

Для зручності запам'ятовування можна використовувати таку схему:

1. нижній поверх (природа) стимулює активність – від потреб;

2. середній поверх забезпечує засоби діяльності людини (здібності, характер, особливості когнітивних функцій, стильові характеристики);

3. верхній поверх – це цілі (спрямованість особистості, особливості самосвідомості.

Існують й інші спроби виділити структуру індивідуальності. Так, наприклад, К. Леонгард виділяє 3 сфери: спрямованість інтересів і схильностей (за змістом нагадує виділені нами духовно-світоглядні властивості), відчуття і воля (близькі поняттю темперамент) і асоціативно-інтелектуальна (відповідна здібностям і стильовим особливостям).