Універсальність монтажного стилю мислення

Знаменитий режисер СМ. Ейзенштейн підкреслював, що монтаж не є привілеєм кіно. "Це аж ніяк не суто кінематографічне обставина, а явище, яке зустрічається неминуче у всіх випадках, коли ми маємо справу із зіставленням двох фактів, явищ, предметів", тобто в різних видах мистецтва. Цікаво, що спочатку в кіно монтажний стиль мислення не усвідомлювався. Ніхто не прагнув викликати особливий настрій глядача, склеюючи шматки стрічки або надаючи особливого значення великого плану. Але закріплення у практиці зйомок і творчий розвиток саме цих знахідок визначило народження нової музи. У "старших" ж мистецтвах вони використовувалися раніше і завжди. Ракурс - погляд на предмет з тієї чи іншої точки зору - часто затребуваний, наприклад, в образотворчому мистецтві. До гри з них вдавалися досить часто. Скажімо, в декоративних розписах для більш ефектної передачі простору, в портретах, щоб підкреслити ту чи іншу рису зображуваної особи. Так, ракурс знизу і збоку, використовуваний Ст. А. Сєровим в портреті М. Н. Єрмолової, підкреслює епічність творчості великої актриси, його ж фронтальний погляд на княгиню З. Н. Юсупову підкреслює її лукавство і жіночність.

Ракурс працює і в літературі. Просто письменник вербально описує гру з перспективою, яку живописець зобразив би лінією і світлом. Так, М. А. Булгаков користується саме цим прийомом, описуючи жах Римського від удлиняющейся руки притулилася до скла Гелли або від безтілесного, не отбрасывающего тіні Варенухи ("Майстер і Маргарита"). Але в кіно ракурс набуває абсолютно особливий характер, оскільки в цьому виді мистецтва для роботи з ним значно більше можливостей. Зображення того чи іншого об'єкта з різних точок зору в поєднанні зі зміною планів і монтажем принципово для кіно. Прийом "дає можливість всебічно показувати дія, подія, явище, а також міміку, жести і рухи людини, створювати монтажні метафори, як би поєднувати точку зйомки оператора з точкою зору персонажа та ін.".

Зміна планів теж була знайома художньої творчості до виникнення кінематографу. Немає такого талановитого письменника, який би не вмів використовувати великий план або деталь. Більш того, після винаходу кіно стиль мислення деяких письменників стали називати кінематографічним, підкреслюючи тим самим універсальність художнього мислення. Але особливо актуалізує це твердження народження кіно. Однак якби кіно з'явилося в часи A. C. Пушкіна, то він напевно став би ще й геніальним кінорежисером. СМ. Ейзенштейн, наприклад, вважав, що великий російський поет мислив саме як кінорежисер. Аналізуючи пушкінську поему "Полтава", режисер відзначав в ній чисто кінематографічну зміну планів Петра I. Ейзенштейн знаходить тут загальний ("натовпом улюбленців оточений"), середній ("Петро") та великий план ("очі його сяють, лик жахливий..."). Майстрами деталі є і Л. Н. Толстой, і А. П. Чехів... Та хіба мало митців слова, які вміли підкреслити деталлю головне! Історія будь-якого виду мистецтва починається тоді, коли воно знаходить специфічні виразні можливості, тобто починає говорити на новій художній мові. В кіно його формує якраз монтажний спосіб мислення, який виявляється ще на стадії задуму фільму. Процес народження нової художньої мови особливо цікавий у кінематографі, тому що його історія, зафіксована на плівці, що безпосередньо демонструє це становлення.

Кіно народилося у Франції в самому кінці XIX ст., а точніше, 28 грудня 1895 р. В цей день в Парижі у "Великому кафе" на бульварі Капуцинів пройшов перший кіносеанс, який провели брати Луї та Огюст Люм'єри. Вони продемонстрували кілька маленьких фільмів: "Прибуття потягу", "Политий поливальник", "Вихід з фабрики Люм'єра", "Стіна" і "Сніданок дитини". Треба сказати, що на першість у народженні кіномистецтва претендують і США. Але в даному контексті питання про те, хто був першим, не суттєвий. Важливо інше: мало хто думав, що рухома фотографія стане мистецтвом, покорившем у XX ст. серця і уми людства. А саме так і сталося.

Але спочатку кіно - "сінематографом" - стала із захопленням займатися насамперед заповзятливі люди, причому досить часто дуже далекі від мистецтва. Серед них були, наприклад, фотографи, власники розважальних балаганов. Саме такий один з героїв фільму Олександра Мітти "Гори, Гори, моя зірка" (1968) - власник балагана Паша. Виконавець цієї ролі Євген Леонов блискуче представив одного з перших спритних "кинопредпринимателей". Одним словом, попереду йшли ті, хто раніше всіх оцінив новий ефективний спосіб збагачення. Але, звичайно, саме мистецтвокіно завоювало серця і душі людей і опанували їх помислами. Своєю неймовірно розрослася популярністю воно, здавалося, почасти намагався применшити любов до традиційних видів творчості, исчислявшим свій вік століттями і тисячоліттями, з юнацьким максималізмом наполягаючи на виключної власної обдарованості... Але, на щастя, нові види мистецтва все-таки ніколи не відкидають значущості вже існуючих. Кожне нове мистецтво (а воно народжується не так часто) збагачує образне бачення людиною світу, система виразності "старих" мистецтв зазнає деякі зміни, оскільки існує конгломерат мистецтв - єдина жива система, в якій всі елементи знаходяться у взаємодії.

Розвиток людської чуттєвості - одна з головних задач класичної естетики, яка сповідує пріоритет прекрасного. Створення "вторинного художнього образу" в процесі сприйняття - одне з рішень цієї задачі. Досягти цього реципієнт зможе тільки на основі сформованого цілісного почуття. Кожен вид мистецтва, володіючи унікальними виразними можливостями, працює над цим - збагачує чуттєвість людини у своїх специфічних областях. Так, образотворче мистецтво, розширюючи візуальне сприйняття людини, що працює з композицією, кольором, світлом і тінню. Мистецтво скульптури, на відміну від живопису тривимірне, грає обсягами і фактурою різних матеріалів - мармуру, граніту, металу, гіпсу та ін Архітектор мислить просторовими образами, він знає толк в композиції і у властивих їй пропорційності, ритмі, симетрії або асиметрії, масштабі, грі світла і тіні на площині. Музичне мистецтво використовує звукові образи - тембр, висоту, гучність, ритм, метр. Особливу роль грає мелодія, тональність. Загалом, кожен вид мистецтва говорить на своїй мові. В тому числі і кіно - притаманна йому виразність робить його відповідальним за формування єдиного комплексного почуття - "зір-слух".