- •Короткий курс лекцій з дисципліни «Історія мистецтв »
- •Передмова
- •Лекція 1. Теорія та історія образотворчого мистецтва лекція 2. Загальні питання теорії та історії образотворчого мистецтва
- •Лекція 2.2. Первісне мистецтво
- •Мезоліт. Наступною епохою є мезоліт - середній кам'яний вік (12-8 тис. Років до н. Е..), післяльодовиковий період, який збігається з встановленням на земній кулі сучасної геологічної епохи.
- •Архітектура Дворіччя
- •Скульптура. Основні принципи
- •Лекція 2.4. Мистецтво Стародавньої Греції
- •Мистецтво етрусків
- •Лекція 6. Мистецтво середніх століть
- •Середньовічне мистецтво Західної Європи
- •Мистецтво Раннього Відродження
- •Флорентійська школа
- •Умбрийская школа в XV в
- •Падуанская школа
- •Венеціанська школа XV ст.
- •Мистецтво Високого Ренесансу
- •Лекція 2.9. Мистецтво нового часу Бароко
- •Західноєвропейське бароко
- •Німецьке бароко
- •Класицизм в архітектурі
- •Лекція 2. 10. Західноєвропейське мистецтво XIX ст. Романтизм
- •Образотворче мистецтво романтизму
- •Реалізм
- •Мистецтво модерну
- •Імпресіонізм
- •Лекція 2. 11. Основні напрями модернізму: XX ст.
- •Сюрреалізм
- •Мистецтво другої половини XX ст.
- •Лекція 12. Історія російського образотворчого мистецтва Образотворче мистецтво Русі IX-XIII ст.
- •Російське образотворче мистецтво XIV-XVI ст.
- •Російське образотворче мистецтво XVII ст.
- •Російське образотворче мистецтво XVIII-XIX ст.
- •Російське бароко
- •Російське образотворче мистецтво XX століття
- •Лекція 3. Теорія та історія музики Лекція 1. Загальні питання теорії музики Класична музика в сучасному суспільстві
- •Зміст музики: історичні моделі сприйняття
- •Музична мова як культурний комунікативний код
- •Музичний стиль і музичний жанр як відображення системи регламентів культури
- •Лекція 3.2. Музична культура Античного світу, Середньовіччя і Ренесансу Музика в Стародавній Греції і Римі
- •Теорія музики та музична життя в епоху Середньовіччя
- •Ренесанс: філософія музики та музична творчість
- •Лекція 3. 3. Музика епохи Бароко Загальна характеристика епохи бароко
- •Жанр опери
- •Інструментальна музика XVII - першої половини XVIII ст.
- •Лекція 4. Музичний классицизм Загальна характеристика стилю
- •Опера в епоху класицизму
- •Інструментальні жанри
- •Бетховен і симфонізм
- •Лекція 5. Епоха та стилі музичного романтизму Загальна характеристика
- •Жанр пісні у Західній Європі та Росії
- •Романтизм - епоха рояля
- •Західноєвропейська опера
- •Опера в Росії
- •Романтичний програмний симфонізм
- •Лекція 6. Музичні стилі та течії XX ст. Загальна характеристика
- •Музичний імпресіонізм та експресіонізм; нова віденська школа
- •Західноєвропейський авангардизм другої половини XX століття
- •Неокласицизм і інші стильові лики Ігоря Стравінського (1882-1971)
- •Радянська музика
- •Радянський андеграунд
- •Лекція 4. Теоретичні основи історії літератури Лекція 1. Теоретичні основи історії літератури
- •Лекція 2. Пам'ятники літератури найдавніших цивілізацій
- •Лекція 3. Антична література
- •Давньогрецька і римська міфологія
- •Класичні літературні жанри Давньої Греції. Давньогрецький героїчний епос
- •Давньогрецька лірика раннього періоду
- •Театр і драматургія Давньої Греції
- •Особливості давньогрецької трагедії
- •Література Стародавнього Риму. Ранній період
- •Римська література кінця республіки
- •Римська література періоду становлення імперії
- •Римська література пізньої імперії
- •Лекція 4. Література середніх віків
- •Література раннього Середньовіччя (V-XI ст.)
- •Література раннього Середньовіччя латинською мовою
- •Література розквіту Середньовіччя (XII-XV ст.)
- •Героїчний епос Середньовіччя
- •Лекція 5. Література епохи відродження
- •Італійська література Відродження
- •Французька література Відродження
- •Іспанська література Відродження
- •Англійська література Відродження
- •Лекція 6. Західноєвропейська література XVII ст.
- •Література Франції
- •Лекція 7. Західноєвропейська література XVIII ст.
- •Література Просвітництва в Англії
- •Література французького Просвітництва
- •Література німецького Просвітництва
- •Лекція 8. Зарубіжна література XIX ст.
- •Французький романтизм
- •Романтизм в сша
- •Реалізм
- •Реалізм у французькій літературі
- •Реалізм в англійській літературі
- •Лекція 9. Зарубіжна література XIX - початку XX ст.
- •Французька література
- •Німецька література
- •Література Великобританії
- •Лекція 10. Зарубіжна література XX ст. Загальна характеристика літературного процесу XX ст. Реалізм XX ст., його риси та особливості
- •Роман про "втрачене покоління" у світовій літературі
- •Теорія "епічного театру" б. Брехта
- •Роман-антиутопія у світовій літературі
- •Нова проза Латинської Америки: "магічний реалізм"
- •Модернізм XX століття, його риси та особливості
- •Екзистенціалізм у французькій літературі
- •Лекція 4. Теорія та історія видовищних мистецтв
- •Лекція I. Театр
- •Лекція 1. Загальні питання теорії театру
- •Особливості театрального мистецтва
- •Драма як основа сценічної дії
- •Лекція 2. Історія театру Становлення театрального мистецтва
- •Театр Сходу
- •Театр Америки та Африки
- •Театр античності. Давньогрецький театр
- •Будова грецької трагедії
- •Давньоримський театр
- •Середньовічний європейський театр
- •Театр епохи Відродження
- •Театр Нового часу
- •Розвиток сучасного театру (XIX-XX ст.)
- •Театр в Росії
- •Лекція іі. Кіно Лекція 3. Народження і становлення кіновиразності: кіно першої половини XX ст. Вступ
- •Універсальність монтажного стилю мислення
- •Особливості кіновиразності
- •Самоідентифікація кіно в контексті його синтетичності
- •Нове мистецтво і нова ідеологія: народження радянського кіно
- •Перші відкриття кінематографа сша
- •Особливості кіно передвоєнної епохи
- •Киновыразительность і патріотичний наратив в роки Другої світової війни
- •Велика Вітчизняна війна стала особливою темою в радянському кіномистецтві
- •Лекція 4. Епоха розвиненою кіновиразності: кіно другої половини XX - початку XXI ст. Домінанта інтонаційної віртуозності в післявоєнному кіно
- •Неореалізм і долі італійського кіно
- •"Документальна простота" післявоєнного кіно Франції
- •Пару мистецтва та життя в післявоєнній Великобританії кіно
- •Кіно срср у 1950-1960-ті рр.: аскетичність форми і повнота змісту
- •Старий спір
- •Множинність киномоделей режисури сучасного кіно
Пару мистецтва та життя в післявоєнній Великобританії кіно
В англійському кіно післявоєнної пори можна умовно виділити три напрямки. Перше, класичне, включає виробництво стрічок на історичну тему і екранізації класики і пов'язане з творчістю Олександра Корди (1983-1956) - "Ідеальний чоловік (1947), Девіда Ліна (1908 - 1991) - "Великі надії" (1946), "Олівер Твіст" (1948), "Звуковий бар'єр" (1952), "Лоуренс Аравійський" (1962), "Доктор Живаго" (1965) і Лоуренса Олів'є (1907-1989) - "Гамлет" (1948), "Річард III" (1953).
Другий напрямок, в цілому пов'язане з традицією абсурду, що йде від англійської літератури і кінематографа А. Хічкока, більшою мірою виявила себе в "иллингской комедії", тобто стрічках, знятих на студії "Ілінг". В комедіях цього типу спочатку абсурдна ситуація розвивалася за логікою звичних, що затвердилися в суспільстві правил, що було дуже смішно і ставило ці правила під сумнів. Особливо успішно в цьому жанрі працювали А. Маккендрік ("Людина в білому костюмі", 1952, "Вбивці леді", 1955), Р. Корнеліус ("Паспорт в Пімліко", 1949, "Женев'єва" 1953), М. Дзампи ("Сміх у раю", 1951). Останній фільм цікавий ще й тим, що в ньому вперше в епізодичній ролі знялася Одрі Хепберн. У цей же період була знята знаменита серія ексцентричних комедій про містера Питкине з Норманом Уиздомом (р. 1915) в головній ролі. Дебютував у 1954 р. актор у своїй творчості розвивав традиції американської "комічної" школи.
Третім напрямком післявоєнного англійського кіно була діяльність групи режисерів, відомих в історії кіно як "розсерджені". Ця назва виникла із-за того, що спочатку вони входили поряд з представниками інших творчих професій об'єднання "розсерджених молодих людей". Останнє виникло як форма соціального протесту. Перші стрічки "розсерджених" кінематографістів були документальними. У 1956 р. Л. Андерсон, К. Рейс і Т. Річардсон випустили маніфест "Вільне кіно", в якому проголошувалась "значущість щоденного" і необхідність "поетичного відгуку на предмет зображення". Головною темою художників стала життя з її насущними проблемами. Вони були затребувані театром, літературою, та кіно також не змогло від них відвернутися. Творчі люди цієї пори ніби стверджували, що світ все-таки тримається на плечах не атлантів, але простих нормальних людей. Тільки людей, як показали режисери, думаючих і бунтують проти несправедливості й нелюдськості. Такі герої Тоні Річардсона (1928-1991) іЛіндсея Андерсона (р. 1923) - найвідоміших режисерів цього періоду. Їх бунт - це не зведення барикад із колод і каміння, він виражається в небажанні відмовлятися від світу почуттів навіть в ім'я соціального успіху. Тоні Річардсон спочатку говорив про це у своїх театральних постановках, а потім в кіно. Його першим ігровим фільмом стала екранізація п'єси Джона Осборна "Озирнись у гніві", що прославила його в театрі. Не можна не помітити, що в кіно до екранізацій завжди ставилися обережно. Але з них в історії цього мистецтва, як уже зазначалося, багато що починалося. І у Великобританії середини минулого століття саме екранізації творів сучасних письменників і драматургів, які були повні самих гострих проблем, прославили англійська кінематограф. Це були повноцінні кінотвору, а не штучна підгонка театрального або словесної творчості до екрану. П'єсу Д. Осборна "Озирнись у гніві" з його героєм-нонконформістом Джиммі Портером Тоні Річардсон поставив у театрі в 1956 р., а в 1959 р. вже екранізував. Гнів був спрямований проти суспільства - режисер і драматург створили твір, яким молоде покоління "кричало" про себе. Джиммі Портер, головний персонаж п'єси та фільму, як сказали б зараз, став "культовим" героєм, якщо під культовостью розуміти концентрацію самого головного, що хвилює суспільство. Однак театральний і кінематографічний герої відрізнялися. Театральний Джиммі ніс не тільки гнів, але і розгубленість, він ні в якій формі не хотів "грати" з державою, наприклад, навіть у формі активного протесту. Так, він перебував у гніві, але гнів проявлявся тільки в словах, причому зачіпали в основному його близьких. У справах же він був слабкий... "Його нерви - ось його світогляд". Але у фільмі він став трохи іншим - став менше говорити, став менш комунікабельним, став глибше і тепер не просто "озирався у гніві", але поступово починав розуміти: треба бути живою людиною, тобто не кричати, а діяти. Ознаки документальності були безпомилково обраної часом і режисером формою, через яку особливо чітко просвічував поетичний внутрішній світ героїв (все-таки вплив документальної школи Грірсона не пройшло для історії англійського кіно даром). І це дозволило критикам назвати художній мова Річардсона "поетичним натуралізмом".
Ще одним знаменитим "розсерджених" був Ліндсей Андерсон. Закінчив у 1947 р. в Оксфорді, став одним із засновників і видавців широко відомого тоді в Англії кінематографічного журналу "Сіквенс", виступав проти конформізму, він по-своєму збагатив мову післявоєнного англійського кіно. На початку своєї діяльності Андерсон теж прямував естетиці документализма і в таких документальних фільмах, як "Вейкфілд Експрес" (1953), "країна чудес" (1953), "Діти четверга" (1954), "Кожен день, крім Різдва" (1956), і в ігровій стрічці, знятої в естетиці документа "Ця (така) спортивне життя" (1963). Пізніше Андерсон прагне до театралізації дійсності, іноді нестримної. Це дозволяє йому більш ефективно застосовувати сатиричні та саркастичні фарби. У цьому сенсі показова його трилогія, об'єднана одним персонажем, якого грає Малкольм Макдауелл (р. 1943): "Якщо..." (1968), "О, щасливчик!" (1973) і "Лікарня "Британія"" (1982). Якщо в першому фільмі новий стиль дає знати про себе в кінці, коли бунт учнів приватної школи постає у фантастичному вигляді, а в третьому заявляє про себе активним використанням гротеску, то в стрічці "О, щасливчик!" він представлений найбільш гармонійно. Його можна охарактеризувати як притчеобразный роман-подорож молодої людини. Реальна непередбачувана життя поступово стирає з обличчя героя білозубу розташовує до себе, як здається героєві, посмішку, позбавляє його самовпевненості і амбітності, але тільки в результаті герой, на відміну від персонажів "розсерджених", не "озирається у гніві", а упокорюється, втрачаючи людські риси остаточно: його початковий конформізм модифікується настільки, що перетворює героя в подобу автомата. У фільм для посилення враження циклічності буття впроваджується ефект дежавю. Він відчувається і глядачами, і самими героями. Знаменні у фільмі і музика, і іронічні тексти групи під керівництвом Алана Прайса. Трилогія Андерсона в певному сенсі виняток в англійському кіно 1960-1970-х рр. - з середини 1960-х рр. тенденції "розсерджених" починають вичерпуватися, відбувається американізація британського кінематографа, і в центрі його уваги опиняються вже не причини бунтарства, а сам бунт.