Будова грецької трагедії

Всі трагедії починалися з вшанування Діоніса і почесних громадян поліса. Звучала сопілка, і під її звуки виходили на сцену хор і корифей-заспівувач.

Початкова частина іменувалася прологом, висловленим до вступу хору. Пролог не обмежував кількість акторів. З монологом виступав один актор, подання цілої сцени - більше двох акторів. Іноді персонажі в пролозі і не з'являлися на сцені. Межі між основними частинами грецької трагедії визначалися виступами хору - пародом, тобто піснею хору при вході його на орхестру - круглу площадку, що служила місцем дії хору й акторів, істасимами, піснями, які хор співає, стоячи на орхестре. Між пісенними виступами хору укладені розмовні, діалогічні частини - эписодии, написані віршами. Головна роль у эписодиях належить не хору, а окремим чинним особам, хоча хор виступає у эписодиях на тих же правах, що й окремі актори. Зазвичай в эписодиях виступали від імені хору або його ватажок - корифей,або окремі хоревты. Корифею давалося право вступати в діалог чи виконувати сольну пісню. Заключною частиною драми був эксод (результат), коли хор йшов з орхестри. Пісні хору зазвичай поділяються на відповідні один одному строфи і антистрофы, які полягають кінцевої піснею - эподом.Пісні, виконувані окремими акторами (пісні "соло"), називаються монодиями.

Спів хору супроводжувалося музикою. Інструментом, акомпануючим ліричної партії, була подвійна флейта, зроблена з двох трубок, оканчивавшихся загальним мундштуком. Музичний акомпанемент тільки підтримувався загальним хором, а танець був одночасно пантомімою і ко-ментарием до слів. Структура трагедії не змінювалася у відповідності з творчістю драматургів різних, але кожен з них вносив свої корективи, що стосуються ролі хору, корифея, кількості акторів, костюмів, масок і т. д.

Есхіл Елевсинську (ок. 525-456 рр. до н. е.) є законодавцем трагедії. Він створив близько 90 творів, до нашого часу дійшли тільки сім. Деякі його п'єси збереглися лише частково. Та нас дійшли твори показують, що зміст і сюжетні лінії створювалися на міфологічній основі. При цьому всі його п'єси стосувалися актуальних проблем. Він став говорити про чесності та справедливості державних принципів, розповідати про державний устрій Афін, громадян поліса і їх людської сутності. Класичним варіантом і найбільш відомим твором є трагедія "Прометей закутий". Сюжет цього твору відомий - це історія Прометея, титану, який приніс на землю вогонь, за що Зевс звелів прикувати його до скелі і прирік на муки: орел клював його печінку. Прометеєві було запропоновано відмовитися від зробленого вчинку і отримати свободу, але він не розкаявся у скоєному. Найбільш відомі трагедії Есхіла - "Орестея", "Агамемнон", "Семеро проти Фів", в яких не тільки дані яскраві образи героїв, але і звучать прекрасні вірші. Його творчість стала прикладом для сучасників і послідовників.

Першим за часом і найбільш великим наступником Есхіла був Софокл (ок. 496-408 рр. до н. е.). Відомо, що їм було написано близько сотні творів, але дійшло до нас лише сім, серед яких знамениті "Антігона", "Едіп-цар", "Електра", їх дія також будується на міфологічній основі.

Його досягнення помітні і в теорії театру - він поміняв принципи, закладені Есхілом: розширив шкалу образів, додавши до суворим і жорстким м'які і ніжні образи різних відтінків. Кожна частина його трагедії мала самостійне життя: зав'язку і розв'язку. Його герої хоча і ідеальні, але при цьому піддаються випробуванням долі, яка часом безжальна. Можна сказати, що твори Софокла відрізняються від трагедій Есхіла ідеєю оповіді, яка показує людську безпорадність перед долею. Введення Софоклом в дію третього актора зробило трагедію більш цікавою і навіть урочистою. Подання Софокла про реформації постановки могли б розвиватися, але публіка не відразу охоче приймала всі нововведення.

В особі Софокла грецька трагедія досягла свого апогею.

Всі його нововведення були враховані і використані його наступникомЕврипидом (ок. 480-406 рр. до н. е.). Багато вважають його родоначальником психологічної драми. Ним написано 92 драми. Повністю відомо 17, інші збереглися у фрагментах. Він змінив композицію трагедії: скоротив значення хору, іноді хор взагалі не брав участі у розвитку сюжету, його трагедії відрізняв розмовна мова, але не приземлений, а дуже барвистий і насичений. Евріпід не ідеалізував людей, в його творах вони були такими, як у житті, зі своїми вадами, радістю, доблестю, щастям, зрадою і т. д. Він розмірковував про долю людини і ролі богів, про соціальне становище громадян полісу, про суспільні цінності. Найбільш доленосні твори Евріпіда - "Медея", "Іфігенія в Тавриді", "Федра", "Троянки". У пізній період творчості він створює трагедії-інтриги, в яких головна тема - нерозумні людські пристрасті і воля випадку. Його герої вступають в боротьбу з власними засадами, цінностями, що панували в суспільстві, щоб довести правоту своїх вчинків. Він зміг показати приватний інтерес до долі кожної дійової особи, оскільки Еврипід додав у свої твори монологи або сольні пісні, які налаштовували глядача на сприйняття долі конкретної людини. Драматург надав сильний вплив на римських авторів, а згодом і на всю європейську драматургію.

Поряд з трагедією учасницею Великих Діонісій стала комедія - дослівно означає "пісню комоса", тобто пісні ватаги гуляк після веселої гулянки. Народившись з фалічних пісень, комедія була орієнтована на викорінення вад в суспільстві, джерелом комедії стали також жартівливі побутові сценки, фольклор. Головним елементом комедії був хор ряджених, одягнених у химерні, а іноді і фантастичні костюми. Часто хода комоса з виконанням пісень було схоже на маскарад, так як більшість учасників були в костюмах тварин, комах, птахів.

Комедія довго не розглядалася як драматична дія. Першим відомим автором вважається Кратин (520-423 рр. до н. е.). Ще в давнину налічували три різновиди комедії: давня - высмеивающая пороки суспільства, середня - обращающаяся до глядачів натяками і нова грецька комедія, яка виникла у період вищого ступеня розвитку суспільства, що увібрала в себе досвід трагедії, стала більш ліричною і менш сатиричної в осмеянии людських пороків.

Однак таке існування комедії не було єдиним для всіх полісів Стародавньої Греції. У південній Італії комедія являла собою карикатурну сценку або пародію з міфологічним сюжетом. Героями ставали персонажі античної міфології: Геракл, Одіссей, іноді Зевс і Посейдон. У комедії з часом з'явився цілий ряд образів (злодій, вчений, лікар-шарлатан, науковець чи філософ, багач і т. д.), які стали характерними для всіх комедійних вистав.

Комедії стали оброблятися літературно. Багато з них були невеликі - по 400-500 віршів. Зовсім інша роль в комедії відводилася хору, який складався з 24 осіб. Іноді відбувалося поділ на дві частини. Кожна з частин хору мала протилежну думку і виконувала пісні по черзі - така була задумка авторів-драматургів. Основна частина комедії складалася з численних сценок, пов'язаних між собою долею і особистістю героїв. Всі подання завершувалося піснею хору.

У V ст. до н.е. з'явилася велика кількість комедійних авторів. Найбільш знамениті Кратин, Эвполид і Арістофан (445-385 рр. до н. е.), комедії якого становлять інтерес не тільки як художній твір, але з історичної точки зору. Аристофану вдалося відобразити у своїх творах всі суперечності, характерні для його часу. Свої твори він називав по костюмах хору "Кози", "Жаби", "Оси", "Птахи". В цей час йшла Пелопоннеська війна, афінський поліс був у кризовому становищі, і боротьба політичних угруповань, криза ідеології, поява нових течій у літературі - все відбилося в творах Арістофана. Творчість Аристофана завершило період блискучого розвитку грецької культури, який визначив основні функції театру: виховну, розважальну, політичну. Для того щоб громадяни могли відвідувати театр, їм видавали гроші на покупку квитка, тобто держава робила все можливе для залучення громадян в театр. Специфічні особливості давньої аттичної комедії були безпосередньо пов'язані з політичними, соціальними і культурними змінами в житті грецького суспільства.

Наступним етапом розвитку комедії стає IV ст. до н. е. Це була середня аттична комедія. Паралельно з комедійними авторами творили великі трагіки. У цей період було створено понад шестисот п'єс близько 57 авторів. Жодна з цих комедій не збереглася повністю. До нас дійшли тільки заголовки і фрагменти. Характерні для комедії глузування отримали більш м'яку форму. При цьому продовжувала панувати міфологічна тематика, пародії на сучасників. Комедія стала зображати побутові сцени, показувати життя простих людей. Ця тематика не стала настільки популярна, як пародія на міфи. У середній аттичної комедії практично був відсутній хор. Виступи стали схожими на інтермедії, ніяк не пов'язані з сюжетом і ходом подій. У комедії перестали використовувати складові частини: парод, парабасу, агон, эксод. Натомість з'явилися численні діалоги і эписодии.

Найпізнішим видом комедії стала нова аттична комедія (остання чверть IV - перша половина III ст. до н. е..). Всі попередні досягнення комедії були забуті. Це в першу чергу стосувалося сюжетної лінії: зникла гостра сатира, перестали висміювати авторитетних членів суспільства, політичних діячів, коло сюжетів значно звузився, вони неодноразово стали повторюватися. Роль хору полягала в розвазі глядачів під час антракту, але число акторів вже не обмежувалася трьома, зросла кількість масок і образів. Стали більш поглиблено розробляти психологічну основу образів і врівноважили зв'язок між частинами комедії. Основною проблематикою стала родина, релігія і традиції. Представником нової аттичної комедії є Менандр (342-291 рр. до н. е.). Він написав більше ста п'єс, вісім разів перемагав у змаганнях комедіографів. Його твори стали користуватися великою популярністю. У своїй творчості він використовував сюжетні традиції нової аттичної комедії, її стереотипних персонажів: закоханий юнак чи молодий чоловік, воїни, скупі батьки, хитрі раби. Найчастіше в основі сюжетів лежала доля дівчини, яка зазнала в юності насильству з боку молодої людини, потім він буде пізнаний як її законний чоловік. Комедіограф наповнював твори щирим співчуттям до людського горя, бажанням допомогти у вирішенні конфліктної ситуації. Яскраво відображають ідеї Менандра і грецького суспільства твори "Самиянка", "Третейський суд", "Остриженная".

Отже, грецький театр розвивався динамічно. Мистецтво театру стало носієм політичних культурних ідей суспільства. Атональность, притаманна грецької культури, стала важливим чинником, що формує естетичні і художні можливості театру. Грецький катарсис став найважливішим елементом культури.