Умбрийская школа в XV в

Найбільшим представником умбрийской школи був П'єро делла Франческа (1420-1492). Вчені, які вивчають мистецтво Відродження, вважають, що за художнім значенням він може бути поставлений в один ряд лише з Джотто і Мазаччо. Світло і колорит стали головним знаряддям його живописного стилю. Воістину великий колорист, він відкриває в кольорі незвичайне багатство тонів і відтінків, і в цьому є своєрідне пленэрное початок. Зображення позбавлені жорстких контурів, так властивих художників Кватроченто. Найбільш видатна робота живописця - фресковий цикл у церкві Сан-Франческо р. в Ареццо. У десяти епізодах-картинах розказана історія Святого Хреста. Як розповідається в легенді, хрест, на якому розіп'яли Христа, був зроблений з дерева, що виросло на могилі Адама з насіння райського дерева пізнання добра і зла. Зрубане за царя Соломона, воно служило містком, і пророчиця цариця Савська передрекла його майбутню долю. Особливою досконалістю відрізняється епізод "Зустріч цариці Савської з царем Соломоном", в якому подія розгортається на першому плані і рух фігур направлено як би повз глядача. Велично спокійні образи абсолютно безпристрасні, позбавлені всякого драматизму, в них є якась метафізична відчуженість. Зовсім по-особливому художник вирішує людську фігуру. Прибираючи контур, він м'яко вписує її в световоздушное простір. Одягу він малює об'ємними, укрупнюючи складки, тим самим створюючи чарівний ритм, в якому немає нічого випадкового. Світ П'єро делла Франчески кришталево чистий і ясний, глибоко ворожий хаосу, людям на його роботах невідомі пристрасті, афекти - вони гідні самим фактом свого існування.

В 1469 р. П. делла Франческа створює для правителя герцога Урбіно Федеріго да Монтефельтро два чудових портрета - самого герцога і його дружини Баттіста Сфорца.

Падуанская школа

Падуанская школа в загальному розвитку мистецтва італійського Ренесансу займає особливе місце, головним чином завдяки геніальномуАндреа Мантенья (1431-1506).

Для митців цієї школи властива близькість до життя з усіма її подробицями, менша ідеалізація образів, децентралізація композиції, коли головна подія може перебувати на задвірках картини. Північноіталійські художники вже з середини XV ст. стали з дерев'яних дощок переходити на полотно, писати олійними фарбами, завдяки чому колорит став відрізнятися соковитістю барв.

Падуя славилася своїм університетом, де була зібрана прекрасна колекція античного мистецтва. Мантенья любив античність з якоюсь надмірністю, у свої композиції він часто вводив точно відтворені деталі античних пам'яток. Він глибоко відчував античне мистецтво в цілому, переймаючись головним чином величчю римської античності, по тим часам найбільш доступною для вивчення. Характерними ранніми роботами художника є його фрески у церкві Еремітані в Падуї, на яких зображена історія св. Якова; окремі її епізоди Мантенья зображує так, ніби справа відбувається в якому-небудь місті Римської імперії. У 1495-1500 рр. він пише картину "Святе сімейство", сюжет якої був традиційним для митців тієї епохи і давав певну свободу у виборі персонажів, оточуючих Діву Марію з немовлям. Для своєї роботи Мантенья вибирає св. Йосифа і св. Єлизавету, мати Івана Хрестителя, також зображеного на полотні. Картина сувора по композиції: великі, немов виліплені фігури займають весь простір картини, але подібне максимальне наближення до глядача лише підкреслює духовне відмова персонажів, які оточують безтурботного немовляти Христа. Вони передчувають долю Спасителя, про яку говорять написані на сувої Іоанна Хрестителя пророчі рядки "Ессе agnus dei" - "Се Агнець Божий". До кінця 1450-х рр. належить створений художником вівтар для церкви Сан-Дзено у Вероні. У межі цього вівтаря Мантенья написав своє знамените "Розп'яття", що нині зберігається в Луврі. В кам'яні плити вставлені три хрести, на яких висять розіп'яті; з правого боку воїни в римському озброєнні метають жереб, розігруючи одягу Ісуса; зліва група Марії та учениць Христа застигла, наче скам'яніла в суворому стражданні; вдалині видно гірський пейзаж, місто, обнесений стінами, і скелястий кряж, суворо возноситься в холодне блакитне небо. Все в цій композиції немов оцепенело. "У цьому світі, застиглому як охолоджена лава, немає ні повітря, ні дуновенья вітру", - так точно висловив художницьку концепцію Мантеньї Б. Р. Віппер.

В 1459 р. Мантенья був запрошений маркграфом Лодовіко Гонзаго в Мантую, де він розписав фресками у палаці мантуанских маркграфів (згодом герцогів) "шлюбну кімнату" (Camera degli sposi). З цих фресок найбільш цікаві композиція, що зображує самого Лодовіко і його дружину Варвару Бранденбурзькі зі свитою, і плафон зводу, в якому Мантенья зобразив на тлі йде у нескінченність неба в сміливих ракурсах фігури, які дивляться через кругові перила вниз. Але найпотужнішою роботою вже старого майстра стала картина "Мертвий Христос" з галереї Брера в Мілані. Як і в багатьох інших роботах, Мантенья тут показав себе великим перспективистом і сміливим новатором. Він зобразив Христа в складному ракурсі, ногами вперед у різкому скороченні, від цього виникає приголомшливий ефект правдоподібності і драматичної експресії.