Римська література пізньої імперії

За принципатом Октавіана Августа слідував період імперії, коли утверджувалася необмежена влада імператора і одноосібне правління не прикривалося зовнішніми формами республіки, будучи забезпеченим військовою силою.

З творів цього періоду особливе значення мають трагедії Луція АннеяСенеки Молодшого (4 р. до н. е. - 64 р. н. е..) "Медея", "Едіп", "Федра" та ін, в яких реалізовано нове розуміння катарсису (поділ страху і співчуття, закріплення джерела цих почуттів не за одним персонажем, а за лиходіями і безневинними жертвами); його ж

"Моральні листи до Луцилія", де викладена програма стоїчного сприйняття життя, актуальна і понині; дотепні і злі "Епіграми" Марка Валерія Марціана (40-104) в 12 книгах; 16 сатир в гекзаметрах Децима ЮніяЮвенала (60-140), де відбилося критичне ставлення до пороків знаті; роман Гая Петронія Артитра (розум. 66) "Сатирикон", що дійшов в уривках; "Історія" і "Аннали" Корнелія Тацита (55-120) - одного з найвизначніших істориків давнини.

Луцій Апулей (124-180) - один з найбільших класиків пізньої античної літератури, адвокат, філософ школи Платона і софіст з Мадавры (Африка). Людина великої ерудиції і видатного літературного таланту, він був різнобічним і плідним письменником. З величезної літературної спадщини Апулея до нас дійшла лише мала частина. Його твори, написані грецькою мовою, втрачені; збереглися частково латинські тексти - "Про Платоні і його філософії", "Про всесвіту", "Флориди", "захист самого себе за звинуваченням у магії" ("Апологія") і знаменитий роман "Золотий осел, або Метаморфози", якому Апулей зобов'язаний світовою популярністю.

Пов'язаний з "еллінською відродженням", він запозичив сюжет роману з старовинної грецької повісті. "Золотий осел" належить до класичних творів світової літератури, які на перший погляд можуть здатися суто розважальними, але насправді містять в собі глибокі філософські та морально-етичні роздуми, поєднуючи цікавість і серйозність. Оповідаючи про незвичайні пригоди юнака - грека Люція, перетвореного силою випадку в осла, але зберегла людський розум і серце, Апулей підпорядковує роман певної філософської задачі - проблеми долі і перемогу людини над низинними інстинктами. Виходячи зі своєї релігійно-філософської системи, Апулей вважав, що кожна людина - іграшка долі, обрушивающей на нього всілякі біди і страждання. Біди або гублять людини, або допомагають перемогти в собі все нице і хибне. Цю думку Апулей ілюструє двома частинами свого роману. У першій - пригоди

Люція - сатирично розкриває безодню пороків усіх верств тогочасного суспільства, а в другій - герой приходить до порятунку і досягає життєвих успіхів. Авантюрний роман набуває релігійно-моралізуючи характер. Роман не порушував найважливіших політичних проблем сучасності, але в якості філософської притчі надав помітне і плідний вплив на європейську літературу.

Лекція 4. Література середніх віків

Література Середньовіччя і Відродження хронологічно слід за античною літературою і займає значне місце в загальносвітовому розвитку культури. У цій багатій літературі відбилися важливі явища і події, характерні для тривалого періоду її формування, що охоплює близько дванадцяти століть. Початком цього періоду умовно вважається 476 р., коли під натиском варварів впала Західна Римська імперія, а кінцем - перша третина XVII ст. Сучасна точка зору дещо інша: перехід від античності до Середньовіччя зайняв кілька століть, приблизно з III по VI ст. У світлі історико-теоретичного підходу стало очевидно, що пізня античність повинна розглядатися як перехідний період в розвитку літератури.

Література Середніх віків (поняття "середні віки" виник в італійських гуманістів XV ст., усвідомили минуле як історію) ділиться на два періоди: 1) літературу раннього Середньовіччя (V-XI ст.); 2) розквіту Середньовіччя (XII-XV ст.). У перший з цих періодів, коли на території Європи стався перехід від рабовласницького ладу (у межах колишніх античних держав) і общинно-родового (у "варварських" народів) до феодального, література складалася давніми з творів усної народної творчості на мовах місцевих народностей і творів латинською мовою. У другий період, коли феодальна формація в Європі стає пануючою, поряд з усним народним творчістю розвивається творчість письменників на місцевих мовах і латинською, в якому проявляється багатство напрямів, що відображають погляди та інтереси різних суспільних верств в епоху феодалізму. Нарешті, третій період, коли в надрах феодалізму визрівала нова, прогресивна для того часу капіталістична формація і утворювались нації, в області культури, зокрема літератури, спостерігався великий підйом, який дав підставу назвати цей етап у розвитку європейської і певною мірою світової культури епохою Відродження, або Ренесансу.

Література Середньовіччя і Відродження характеризується певним своєрідністю, що залежать від факторів, які формували в той час літературне розвиток: традиції усної народної творчості, були у всіх без винятку європейських народів, культурна спадщина античності, християнська культура, лицарська (клерикальна) і міська культура.

В епоху Відродження творці нової, спрямованої своїми світлими ідеалами в майбутнє культури спиралися в літературній творчості на все краще,створене до них, у тому числі антична спадщина. З характерним для епохи "життєрадісним вільнодумством" закладалися основи літератури Нового часу.