Лекція 3.2. Музична культура Античного світу, Середньовіччя і Ренесансу Музика в Стародавній Греції і Римі

У Стародавній Греції музика була однією з фундаментальних філософських категорій. Піфагор та його послідовники вчення (2-я половина VI - початок V ст. до н. е.) бачили в музиці вираження сутності буття. Спостерігаючи і вивчаючи числові відносини на всіх рівнях світобудови, аж до розташування космічних тіл, вони з подивом і захопленням порівнювали числа з поділом струни, створює музичні інтервали. Збіг пропорцій стало підставою для народження поняття "музики сфер", "гармонії сфер", що існує в глибинах космосу як уявне звучання гігантських згустків матерії.

Поряд з такої метафізичної трактуванням "музики" в античному суспільстві, природно, існувала якась "музичне життя", в якій звуковий творчість відігравало суттєву роль. В музичній практиці насамперед треба назвати распевную декламацію різних поетичних жанрів і танці, що супроводжуються грою на інструментах (форминксе, авлосе, флейтах, кіфарі, лірі та ін).

Не варто спокушатися з приводу "музики" у Стародавній Греції - такого мистецтва в цій державі фактично не було, точніше, різноманіття художньої діяльності, пов'язаної зі звучанням голосу та інструментів, не усвідомлювалось як деяку єдність. На Олімпі серед "парнасид" були чітко поділені об'єкти заступництва. Танець опікала Терпсіхора, епічну поезію - Калліопа, ліричну - Евтерпа, любовну - Ерато, гимническую - Полігімнія. Співуче декламувалися монологи в трагедії, якими розпоряджалася" муза Мельпомена. Всі ці "мистецтва" були "музичними" у сучасному трактуванні поняття. Та й слово "музика" етимологічно походить саме до "музам", "мусическому". А ось гру на інструментах, не супроводжувала спів або танець, греки не брали, не жалували, ставили надзвичайно низько.

Відомості про музику Стародавньої Греції носять виключно непрямий характер історичних реконструкцій. Завдяки археологічним разысканиям, літературних текстів, а також зображень інструментів в руках музикантів (систр, духові, ліра) ми можемо скласти уявлення про розвинутій музичній культурі крито-мікенського періоду. З міфів про співаків Орфея, Олімпі, Марсії дізнаємося про чудодійну, магічну силу музики. Деяка конкретика дані є в гомерівському епосі, який сам був напевным оповіддю.

Рубіж VII-VI ст. до н. е. знаменує створення "лірики". Слово веде походження від ліри, а позначає спів поетами своїх віршів. Найвідоміші представники лесбійської школи - Алкей і Сафо. У ліричній поезії було кілька різновидів: елегії, гімни, весільні пісні. Про цьому виді мистецтва ми можемо судити за аналогією з сучасної "авторською піснею", тобто поети читали співуче або співали свої вірші, природно, не піклуючись про те, щоб залишити нащадкам їх "мелодії". Тому скласти якесь уявлення можна тільки по збереженим поетичним текстам і теорії віршування, яка знімає закони поетичної декламації.

Незважаючи на те, що спів (сольний, хоровий) та пластику, судячи з історичними відомостями, грали колосальну роль в античній трагедії, ніяких музичних зразків не збереглося. Відомо, що в Афінах, наприклад, відбувалися змагання трагиков, і драматурги самі були поетами, акторами, музикантами і режисерами.

Збереглися музичні тексти Давньої Греції - зразки мелодій - дуже нечисленні. Крім фрагмента оди Піндара від V ст. до н. е. зберігся уривок з трагедії Евріпіда "Орест", а також три гімну Мезомеда, присвячені Немезіди, Геліосу і Музі (II ст. до н. е..), два дельфійських гімну Аполлону і сколія Сейкила (застільна пісня). До I-II ст. н. е. відносять так званий Берлінський папірус: гімн Аполлону і уривок пэана на смерть Аякса з інструментальними уривками. Йотированы всі уривки буквеної нотацією, що вказує висоту звуків положенням пальців на струнах ліри; ритм ніяк не позначався, так як він цілком залежав від розміру вірша і його просодії.

Музичне життя Стародавнього Риму складається під впливом традицій Давньої Греції і в епоху розквіту відрізняється особливою інтенсивністю і розкішшю. Відсутність пам'яток не дозволяє судити про самій музиці, але безліч непрямих джерел свідчать про форми і практиці досить представницьким. Як і грецька, римська поезія відрізнялася синкретизмом: поетичні твори декламувалися і розспівувалися під супровід кіфари і авлоса, але вже не самими авторами, а співаками-акторами з професійним блиском і пишністю. У театрі звучали еклоги та поеми з танцями, хор зник, а етичний пафос трагедії змінився святковістю і развлекательностью. Дух античної демократії вивітрюється, змінюючись розкішшю грандіозних видовищ. При Нероні (імператор в 54-68 рр. н. е..), який виступав як співак і кіфаред, масштаби уявлень досягають піку розвитку. Величезним успіхом користуються великі ансамблі інструментів, колосальні хори, громкозвучный орган.

Знатні патриції містять музикантів у своїх будинках - співаків, танцюристів, оркестри; вони супроводжують свята й бенкети. Культивується аматорство: патриціанки займаються музикою, співу та гри навчають дітей. Вчителя музики в Древній Римі були в такій пошані, що їм ставлять пам'ятники.

Резюмуючи загальні характеристики величезної історичної епохи Стародавньої Греції і Стародавнього Риму, слід особливо зупинитися на тому, який практичний сенс має для сучасного гуманітарія знайомство з доступними за описами і текстів відомостями про музичне життя. Важливим для всього подальшого розвитку музичного мистецтва є уявлення про структуру культури музикування:

• сольний спів (у формах распевной декламації) з інструментом;

• формування жанрів за змістом і функції в громадському регламенті;

• з'єднання співу (спочатку хорового) з пластикою руху;

• театральні вистави з співом солістів і хору;

• інструментальний супровід танцю;

• форми сольного інструментального музикування. Подібне членування - з різних, правда, питомою вагою форм музичної практики - залишиться основою для уявлення про систему музики у наступні епохи аж до наших днів.