Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Шпори.doc
Скачиваний:
99
Добавлен:
19.02.2016
Размер:
1.47 Mб
Скачать

166. Обґрунтуйте необхідність розвитку недерж. Пенсійного страхув..

Одним з найважливіших завдань розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні є реформув. пенсійної системи. У зв’язку з новими економічними, соціальними, політичними та демографічними реаліями в нашій країні постала об’єктивна необхідність запровадж. системи недерж. пенсійного забезпеч., що на даний момент виступає одним із пріоритетних напрямків удосконал. системи соціального захисту громадян. Процес старіння насел. та зрост. частки осіб пенсійного віку посилює соціальне та фін. навантаж. на працююче насел. країни і стає причиною підвищеної уваги сучасного сусп. до розвитку системи недерж. пенсійних фондів (НПФ).

Необхідність розвитку недерж. пенсійного страхув. також зумовлена— наявністю у значної частини працюючих пільг із сплати внесків до Пенсійного фонду України;— низькою заробітною платою (у третини працюючих не вище, ніж прожитковий мінімум);— дефіцитом коштів ПФУ на виплату пенсій, що покривається за рахунок держ. бюджету;— великою заборгованістю із сплати внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхув. підприємств;— зрост.м рівня соц. захищеності українських громадян.

167. Економічна сутність фінансів суб’єктів господарюв.. Об’єкти і суб’єкти фінансових відносин мікрорівня.

Економічну природу фінансів підприємств розкриває сукупність грошових відносин, які виникають у господарюючих суб’єктів у процесі їх створ. і здійсн. виробничо-фін. діяльності.

Фінанси підприємств – це система економічних відносин щодо формув., розподілу й ефективного використ. фін. ресурсів на усіх стадіях життєвого циклу.

Фінанси беруть участь у вартісному розподілі створеного ВВП, забезпеченні формув. і використ. доходів і грошових фондів. Вони безпосередньо пов’язані з іншими ек. категоріями господарського механізму: комерційним розрахунком, ціною, кредитом, бюджетом.

Фінансові відносини на рівні підприємств обслуговують вихідну ланку всієї фін. системи держ.. Головною метою фінансів підприємств є формув. необхідності обсягу фін. ресурсів для використ. їх у процесі виробничої діяльності.

Об’єктом фінансів підприємств є економічні відносини, пов’язані з рухом коштів, формув.м та використ.м грошових фондів.

Суб’єкти: підприємства та організації, державне казначейство, банківські установи та страхові компанії, позабюджетні фонди, інвестиційні фонди, аудиторські організації, інші суб’єкти господарюв., які є юридич. особами.

168. Функції фінансів суб’єктів господарюв..

Фінанси підприємств – сукупність грошових відносин, які виникають у господарюючих суб’єктів у процесі їх створ. і здійсн. виробничо-фін. діяльності.

У процесі господар. діяльності фінанси підприємств як економічна категорія виявляються та виражають свою сутність, свою внутрішню властивість через такі функції:

- формув. фінансових ресурсів у процесі виробничо-господар. діяльності;

- розподіл та використ. фінансових ресурсів для забезпеч. операційної, фін. та інвестиційної діяльності, для викон. своїх фінансових зобов’язань перед бюджетом, банками, суб’єктами господарюв.;

- контроль за формув.м та використ.м фінансових ресурсів у процесі відтвор..

  1. Внутрішні та зовнішні фінансові відносини суб’єктів господарюв., їх хар-ка.

Внутрішні фінансові відносини – це відносини, які пов’язані із створ.м та використ.м фінансових ресурсів, у середині суб’єктів господарюв. під час провед. господар. діяльності. Вони мають розподільчий характер і включають:

  • розподіл доходу і формув. прибутку;

  • розподіл чистого прибутку та його використ.;

  • формув. та використ. амортизаційних відрахувань;

  • утвор. та використ. фондів підприємств.

Зовнішні відносини – відносини, які пов’язані із розподілом або обміном фінансових ресурсів між різними суб’єктами, які здійснюють фін. діяльність (між підприємствами, підприємством та державою тощо). Вони поділяються на 2 види:

а) відносини обміну:

  • взаємовідносини між суб’єктами господарюв., у вигляді розрахунків з постачальниками і покупцями;

б) відносини розподілу:

  • взаємовідносини з бюджетом: платежі та асигнув.;

  • взаємовідносини з фондами цільового признач.: внески і надходж.;

  • взаємовідносини зі страховими компаніями: страхові платежі й страхове відшкодув.;

  • взаємовідносини з банками: відкриття та вед. рахунків, зберіг. коштів на депозитах, отрим. і погаш. кредитів, отрим. і сплата процентів тощо;

  • взаємовідносини з інституціями фін. ринку: розміщ. власних цінних паперів та інвестув. тимчасово вільних коштів;

  • взаємовідносини з галузевими і корпоративними органами: внески у централізовані фонди і надходж. з них.

  1. Методи організації фін. діяльності суб’єктів господарюв..

Існує 3 методи організації фін. діяльності:

— комерційний розрахунок;

— неприбуткова діяльність;

— кошторисне фінансув..

Відмінність між окремими методами полягає у схемі організації фін. діяльності, тобто у встановленні взаємозалежності між фін. ресурсами і джерелами їх формув., доходами, витратами і фін. результатами.

Основним методом є комерційний розрахунок. Фін. діяльність будується за схемою:

Визначальну роль у формуванні фінансових ресурсів відіграють власні кошти, котрі покривають значну частину витрат, а також є забезпеч.м отриманих кредитів. Бюджетні асигнув. і надходж. з цільових та централізованих фондів виконують допоміжну роль, а збалансув. потреб у фінансових ресурсах здійснюється за допомогою кредиту. Метою діяльності є отрим. прибутку.

Принципи, на яких ґрунтується цей метод:

— повна господарська і юридична відокремленість;

— самоокупність (покриття витрат на просте відтвор. виробництва за рахунок отриманих доходів)

— прибутковість (отримані доходи мають не тільки покрити проведені витрати, а й сформувати прибуток)

— самофінансув. (покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кредитів, які, у свою чергу, погашаються за рахунок прибутку)

- фін. відповідальність (підприємство несе повну відповідальність за фінансові результати своєї діяльності).

Неприбуткова діяльність організована за схемою:

Специфічною ознакою формув. фінансових ресурсів є те, що воно здійснюється за рахунок спонсорських та інших надходжень, насамперед від засновників. Цей метод не передбачає принципу прибутковості. Головна мета функціонув. неприбуткових підприємств — забезпеч. певних потреб сусп., а не отрим. прибутку.

Неприбуткова діяльність ґрунт. на принципах:

— господарська і юридична відособленість (достатня для самостійного введ. фін. діяльності, але є дещо обмеженою з боку засновників або/та держ.);

— самоокупність;

— фін. відповідальність.

Кошторисне фінансув. полягає у забезпеченні витрат за рахунок зовнішнього фінансув..

Схема:

Кошторисне фінансув. здійснюється за двома напрямами: з бюджету і з централізованих фондів корпоративних об’єднань чи фондів підприємств. Установи, які фінансуються з бюджету на основі кошторису, називаються бюджетними.

Кошторисне фінансув. здійснюється за такими принципами:

— плановість (фінансув. здійснюється на підставі й у межах установленого плану)

— цільовий характер виділених коштів (виділені кошти можуть бути спрямовані тільки на цілі, передбачені кошторисом)

— виділ. коштів залежно від фактичних показників діяльності установи (фінансув. здійснюється за кошторисом, однак виходячи не з планових, а з фактичних значень оперативно-сітьових показників)

— підзвітність (передбачає звітність організацій і установ, що перебувають на кошторисному фінансуванні, перед фінансуючими організаціями).

  1. Принципи організації фінансів суб’єктів підприємницької діяльності.

Організація фінансів підприємств базується на принципах, відповідних певному методу їх організації.

Так при комерційному розрахунку, принципи наступні:

— повна господарська і юридична відокремленість (господарська відокремленість дає змогу самостійно приймати ріш. з питань виробничої і фін. діяльності. Юридична відокремленість проявляється в наданні прав юридичної особи, яка має відповідну адресу, рахунки в банках та самостійний баланс, з допомогою якого визначають фінансові результати)

— самоокупність (покриття витрат на просте відтвор. виробництва за рахунок отриманих доходів)

— прибутковість (отримані доходи мають не тільки покрити проведені витрати, а й сформувати прибуток)

— самофінансув. (покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кредитів, які, у свою чергу, погашаються за рахунок прибутку)

- фін. відповідальність (підприємство несе повну відповідальність за фінансові результати своєї діяльності).

При неприбутковій діяльності наступні принципи організації:

— господарська і юридична відособленість (достатня для самостійного введ. фін. діяльності, але є дещо обмеженою з боку засновників або/та держ.);

— самоокупність;

— фін. відповідальність.

При кошторис. Фінансув., фінанси суб’єктів господарюв. будуються на таких принципах:

— плановість (фінансув. здійснюється на підставі й у межах установленого плану)

— цільовий характер виділених коштів (виділені кошти можуть бути спрямовані тільки на цілі, передбачені кошторисом)

— виділ. коштів залежно від фактичних показників діяльності установи (фінансув. здійснюється за кошторисом, однак виходячи не з планових, а з фактичних значень оперативно-сітьових показників)

— підзвітність (передбачає звітність організацій і установ, що перебувають на кошторисному фінансуванні, перед фінансуючими організаціями).

  1. Фінансові ресурси комерційних підприємств, їх склад і джерела формув..

Фін. ресурси – загальна сума власного, позиченого й залученого капіталу, що використ. підприємствами для формув. своїх активів і здійсн. виробничо-господар. діяльності з метою одерж. прибутку.

Основні складові фінансових ресурсів:

- амортизаційні відрахув. (вид цільових фінансових ресурсів, які відображають перенес. на готову продукцію частини вартості використаних основних засобів і є фін. ресурсами для їх відтвор.)

- оборотні кошти (частина фінансових ресурсів, що постійно перебуває в обігу: грошові кошти та їх еквіваленти (короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції), не обмежені у використанні та інші активи (сировина, матеріали, готова продукція тощо), які призначені для реалізації чи спожив. протягом 1-го операційного циклу або протягом 12 міс. З дати балансу)

- бюджетні асигнув. (здійснюються у формах бюджетні інвестиції, бюджетні кредити, державні дотації , державні субсидії

- надходж. з цільових фондів (здійснюються у формі держ. інвестицій і субсидій, кредитів і мають строго цільовий характер)

- надходж. з централізованих фондів (внутрішньокорпоративний перерозподіл фінансових ресурсів за принципом сальдо взаємовідносин).

- кредити (фінансові ресурси, які тимчасово надані в користув. та розпорядж. підприємствам для покриття тимчасових і сезонних потреб виробництва)

- прибуток (форма фінансових ресурсів, прирощених (зароблених) підприємством у результаті його господар. діяльності).

Формув. фінансових ресурсів здійснюється за джерелами: власного капіталу, позичених і залучених фінансових ресурсів.

Власні кошти – кошти підприємства, які постійно знаходяться в обігу і кінцевий строк використ. яких не встановлено. Формуються за рахунок власного капіталу.

Позичені кошти – кошти, які одержує підприємство на визначений термін, за плату і на умовах поверн.. Формуються переважно за рахунок коротко- і довгострокових кредитів.

Залучені кошти – кошти, які не належать підприємствам, але перебувають у їх обігу. Формуються за рахунок усіх видів кредиторської заборгованості.

  1. Джерела формув. власних, залучених і запозичених фінансових ресурсів функціонуючих підприємств.

Власні кошти – кошти підприємства, які постійно знаходяться в обігу і кінцевий строк використ. яких не встановлено. Джерела формув. їх є власний капітал, тобто та частина активів підприємства, яка залишається після викон. його зобов’язань.

Позичені кошти – кошти, які одержує підприємство на визначений термін, за плату і на умовах поверн.. Джерела формув. - коротко- і довгострокові кредити.

Залучені кошти – кошти, які не належать підприємствам, але перебувають у їх обігу. Формуються за рахунок усіх видів кредиторської заборгованості: заборгованість за авансами, заборгованість по оплаті праці, заборгованість по внескам до бюджетів, вільні кошти резервів.

  1. Особливості фінансів некомерційних організацій.

До некомерційних установ належать такі, які надають послуги, виконують роботи безкоштовно або за символічну плату, яка не відшкодовує їх видатків. Таким чином, принципова відмінність комерційних підприємств від некомерційних полягає у тому, що метою перших є одерж. прибутку, а для других така ціль не є головною.

Більшість некомерційних організацій належить до держ. сектора економіки. Головним джерелом фінансув. видатків таких організацій є бюджетні кошти. Організація фінансових відносин в некомерційних організаціях має свої особливості обумовлені характером перерозподільчих процесів у суспільстві, їхнім державним регулюв.м, гострою нестачею бюджетних коштів, необхідністю їхнього економного і цільового використ..

Ще однією особливістю є те, що у випадках перевищ. доходів від усіх видів діяльності та з усіх джерел над видатками, одержані вільні кошти некомерційними організаціями не можуть бути спрямовані на збільш. доходів тих юридичних або фізичних осіб, які заснували таку некомерційну організацію, а повинні використовуватись на розвиток діяльності, створ. фінансових резервів тощо.

Отже, фінансув. некомерційних організацій здійснюється на основі кошторисного методу, який передбачає надходж. коштів на дані організації на відповідні цілі.

Принципи, на яких ґрунтується даний метод:

— плановість (фінансув. здійснюється на підставі й у межах установленого плану)

— цільовий характер виділених коштів (виділені кошти можуть бути спрямовані тільки на цілі, передбачені кошторисом)

— виділ. коштів залежно від фактичних показників діяльності установи (фінансув. здійснюється за кошторисом, однак виходячи не з планових, а з фактичних значень оперативно-сітьових показників)

— підзвітність (передбачає звітність організацій і установ, що перебувають на кошторисному фінансуванні, перед фінансуючими організаціями).

  1. Вплив форми власності на формув. та використ. фінансових ресурсів підприємств.

Існують такі форми власності: приватна, колективна, державна.

Розглянемо вплив форми власності на формув. фінансових ресурсів. У підприємствах держ. форми власності ресурси формуються, в основному, за рахунок бюджетних коштів, розмір надходж. яких визначається на основі кошторисного методу організації фін. діяльності.

Підприємства колективної та приватної форми власності формують свої власні фінансові ресурси на основі часткових (пайових) внесків засновників – юр або фіз. осіб. До приватної форми власності засновник в одній особі вносить до статутного фонду певний обсяг фінансових ресурсів, до колективної форми – усі учасники (засновники), кількість яких складає 2 чи більше, повинні внести свою частину до статутного капіталу у вигляді акцій або паїв.

Підприємства держ. форми власності майже не користуються залученими або позиченими фін. ресурсами, приватної форми власності – залучають фінансові ресурси, але їх обсяг обмежений. Існує лише одне джерело залуч. для цієї форми власності – банківський кредит. Підприємства колективної форми власності, особливо акціонерні товариства, залучають великий обсяг фінансових ресурсів на основі емісії та розповсюдж. цінних паперів.

Також форма власності впливає й на спосіб використ. фінансових ресурсів підприємствами. На підприємствах приватної форми власності власник (засновник) самостійно може розпоряджатися одержаним доходом (прибутком) після сплати усіх необхідних податків та інших обов’язкових платежів, але водночас несе повну відповідальність за борги свого підприємства.

Підприємства держ. форми власності використовують наявні фінансові ресурси за тими напрямками, які визначаються згідно кошторисів на певний звітний період (рік).

Підприємства колективної форми власності розподіляють отриманий дохід (прибуток) між засновниками у вигляді дивідендів (нараховуються на акції) або процентів відповідно до частки, якою вони володіють у структурі статутного капіталу. На господарські потреби фінансові ресурси розподіляються за згодою всіх або більшої частини партнерів (засновників).

  1. Доходи підприємства, їх економічна характеристика та класифікація.

Доходи підприємств - це збільш. економічних вигод у вигляді надходжень активів або зменш. зобов’язань, які приводять до зрост. власного капіталу (крім зрост. капіталу за рахунок внесків власників).

Доходи формуються в результаті економічних взаємовідносин суб’єктів господарюв.. Рівень доходів визначається головним чином рівнем цін на товари, що встановлюються на ринку.

Класифікують доходи за видами діяльності:

- від основної (операційної) діяльності – виручка від реалізації товарів, робіт, послуг

- від іншої операційної діяльності – реалізація оборотних активів, іноземної валюти; від операційної оренди, операційних курсових різниць; одержані пені, штрафи, неустойки; від спис. кредиторської заборгованості, одержані гранти, субсидії, інші доходи;

- від здійсн. фінансових операцій – від спільної діяльності, інвестиції в асоційовані та дочірні підприємства, одержані дивіденди, доходи за облігаціями тощо

- від іншої звичайної діяльності – реалізація фінансових інвестицій, основних засобів, нематеріальних активів; безоплатно одержаних оборотних активів тощо.

- від надзвичайних подій – відшкодув. збитків від надзвичайних подій, інші надзвичайні доходи.

Формуючи доходи разом із грошовими фондами підприємства створюють умови для нового циклу виробництва та реалізації продукції, удосконал. й розшир. власного господарства, збільш. власного капіталу.

  1. Витрати підприємства, їх склад та класифікація.

Витрати підприємства – фін. категорія, яка характеризує в грошовій та мат. формах оцінку господар. діяльності (підготовка, організація й здійсн. процесу виробництва та реалізація продукції, товарів), фін. й соц. діяльності.

За податковим аспектом, витрати – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які виготовляються або купля-ються таким платником податку для їх подальш. використ. у власній господарській діяльності.

Класифікація

За напрямами фінансув. виділяють витрати на:

  • виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг); відтвор. основних засобів; операційні заходи; соціальні цілі.

За джерелами фінансув. витрати поділяються на:

  • забезпечені власними фін. ресурсами;

  • покриті залученими позичковими коштами;

  • здійснені за рахунок наданих коштів.

За характером спис. розрізняють витрати, що відшкодовуються за рахунок валових витрат (собівартості) чи прибутку. До валових витрат належать ті витрати підприємства, без яких процес виробництва і реалізації просто неможливий або дуже ускладнений. За рахунок прибутку здійснюються витрати, які сприяють діяльності й розвитку підприємства.

Склад витрат:

1) операційні витрати:

- витрати, що включаються у виробничу собівартість (прямі):

= прямі матеріальні витрати (вартість тих матеріальних ресурсів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат (продукції, робіт, послуг або виду діяльності підприємства)),

= прямі витрати на оплату праці (заробітну плату та інші виплати працівникам, безпосередньо зайнятим на виробництві продукції (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути прямо віднесені до конкретного об’єкта витрат);

= інші прямі витрати (усі інші витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат: орендна плата, амортизація основних засобів тощо)

= загальновиробничі витрати (витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, бригадами, фермами, дільницями, відрахув. на соціальні заходи і медичне страхув. вказаного апарату, витрати на службові відрядж. персоналу цехів, бригад тощо), амортизацію основних засобів загальновиробничого признач., орендну плату за основні засоби та інші необоротні активи зазначеного признач., витрати на вдосконал. технології й організації виробництва, витрати на опал., освітл., водопостач. та інше утрим. виробничих приміщень і деякі інші витрати.)

- витрати, що не включаються у виробничу собівартість (непрямі)

= адміністративні витрати — це такі загальногосподарські витрати, які спрямовані на управління підприємством в цілому та його обслуговув.. 

= витрати на збут продукції (робіт, послуг)

= інші операційні витрати: суми безнадійної дебіторсь­кої заборгованості, втрати від операційної курсової різниці (зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов’яз.ми, пов’яза­ними з операційною діяльністю підприємства); втрати від знецін. запасів; визнані штрафи, пеня, неустойка; витрати на утри­м. об’єктів соціально-культурного признач., собівартість реалізованих виробничих запасів і деякі інші витрати.

  1. Розподіл грошових надходжень суб’єктів господарюв. від реалізації продукції, робіт і послуг. Загальний і чистий прибуток.

Реалізація продукції це кінцева стадія кругообороту коштів підприємства. Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг є основним джерелом відшкодув. коштів на виробництво і реалізацію продукції, утвор. доходів і формув. фінансових ресурсів.

Виручка від реалізації продукції – це вартість реалізованих товарів, робіт, послуг. Кошти, що надходять від реалізації продукції покривають:

1) матеріальні витрати підприємства на виготовл. продукції, включаючи амортизацію основних фондів;

2) інші витрати, що прирівнюються до матеріальних (на соц. страхув., на створ. цільових бюджетних і позабюджетних фондів);

3) на оплату праці (трудові витрати);

4) комерційні (позавиробничі, витрати, що пов’язані зі збутом продукції).

Ці чотири групи витрат складають повну собівартість продукції. Такий розподіл виручки від реалізації використ. в системі оподаткув..

Крім покриття всіх елементів собівартості продукції виручка від реалізації містить прибуток, а також ПДВ і в залежності від товару (продукції) акцизний збір, які мають у повному обсязі перераховуватися до держ. бюджету, бо це накопич., які централізуються державою.

Отже, виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) розподіляється між усіма витратами, які понесло підприємство для виготовл. цієї продукції у звітному періоді, податками та обовязковими платежами, які необхідно виплатити і чистим прибутком, який залишається у розпорядженні власника підприємства.

Загальний прибуток – загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, так і за її межами, яка відображена в його балансі та включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), основних доходів, нематеріальних активів, цінних паперів, інших видів фінансових ресурсів і матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) та позареалізаційних операцій.  Чистий прибуток – це валовий прибуток за мінусом обов’язкових платежів (податок на майно, рентні платежі, плата за землю, податок на транспортні засоби, отримані дивіденди, податок на прибуток). Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства = скоригованому або чистому прибутку.

З чистого прибутку сплачуються різноманітні платежі, які пов’язані із застосув.м економічних санкцій до підприємства. За рахунок чистого прибутку створюються фонди нагромадж. і спожив.. Частина чистого прибутку може залишитись нерозподіленою. 

  1. Сутність та особливості функціонув. корпоративних фінансів.

Корпоративні фінанси – фінанси корпорацій (акціонерних товариств), основною складовою яких є акція (фін. клітинка корпорації).

Саме за рахунок продажу акцій створюється (статутний) капітал акціонерного товариства. Купивши акцію, фізична або юридична особа стає власником акціонерного товариства відповідно до суми її номіналу.

Акція сприяє створенню корпоративної, тобто акціонерної, власності. Фізична або юридична особа отримує можливість придбати акції багатьох корпорацій і бути мультивласником. Таким чином, акція створює можливість централізації капіталу. Також, акція з економічного погляду є капіталом, що дає дохід її власнику.

Отже, основною метою корпорації є збільш. ринкової вартості акції в інтересах її власника (для збільш. своїх прибутків).

Таким чином, основною особливістю корпора-тивних фінансів є те, що вони функціонують за рахунок емісії, продажу, купівлі тощо акцій, які являються основою даних фінансів.

Саме акції створюють капітал, за рахунок якого функціонує акціонерне товарство, отримуючи прибутки від своєї діяльності.

  1. Капітал корпорації, його ціна і структура.

На базі акції, основної складової корпоративних фінансів, формується акціонерний капітал корпорацій.

Категорії корпоративних фінансів можна подати такою схемою:

Вихідна категорія – акція

Акціонерний капітал

Позичковий капітал

Функціонуючий капітал корпорації

Інвестиції в активи(реальні, фінансові)

Прибуток

Акціонерний капітал корпорації доповнюється борговим капіталом, котрий розглядається як важіль — леверидж, на який спирається корпорація з метою розшир. загальної суми капіталу, необхідної їй для прибуткового й ефективного функціонув..

Акціонерний капітал, а також борги корпорації, тобто непогашені зобов’яз., становлять складну категорію — функціонуючий капітал корпорації. Капітал як власність акціонерного товариства за обсягом менший, ніж його функціонуючий капітал. Отже, капітал як власність відокремлюється від капіталу функції.

Функціонуючий капітал корпорації породжує ще одну складну категорію — інвестиції як абстракцію економічних відносин із приводу розподілу та використ. капіталу. Корпорація вкладає свій капітал у реальні і фінансові активи відповідно до її поточних і перспективних планів з метою отрим. прибутку.

Отже, капітал корпорації складається з акціонерного капіталу (сукупність емітованих акцій), позичкового капіталу, функціонуючого капіталу. Крім цього, корпорація отримує прибутки, вкладаючи інвестиції у певні активи.

Ціна корпоративного капіталу визначається курсом (ціною) акцій, які розташовані на ринках. Чим вища ціна акції, тим вища ціна всього капіталу, що приводить до більшого обсягу прибутків, які можуть отримати власники корпорації.

  1. Роль корпорацій на фінансовому ринку.

Корпорації є одним із суб’єктів фін. ринку. Вони виступають на ньому як великі емітенти, тобто продавці своїх цінних паперів. Корпорації також є великими інвесторами, які вкладають свої тимчасово вільні кошти у фінансові активи.

Як емітент корпорація виступає на фінансовому ринку в ролі позичальника-дебітора, як інвестор — позичкодавця-кредитора. При цьому загальна ринкова вартість цінних паперів, які емітуються корпорацією, переважає інвестиції..

Корпорація активно діє в усіх сферах і сегментах фін. ринку: на грошовому і фондовому ринках, на ринку банківських позичок, на первинному і вторинному ринках, на біржовому і позабіржовому ринках. Вибір ринку визначається оперативними і стратегічними цілями, які ставлять перед собою фінансові менеджери корпорацій.

На грошовому ринку корпорація виступає емітентом короткострокових цінних паперів, на ринку банківських позичок — позичальником короткострокового капіталу з метою мобілізації короткострокових фондів для фінансув. оборотного капіталу. На фондовому ринку вона емітує дов­гострокові цінні папери з метою фінансув. довгострокових проектів розвитку.

Емісії акцій і облігацій відбуваються на первинному ринку через відкритий продаж або за допомогою інвестиційних банків, що є андеррайтерами, тобто гарантами первинного розміщ. цінних паперів. На вторинному ринку перебувають в обігу раніше випущені цінні папери корпорацій. Безпосередньої участі на цьому ринку корпорація не бере, проте фінансові менеджери постійно одержують інформацію й аналізують її для визнач. можливості нових емісій, структури капіталу, дивідендної політики та викупу акцій, що перебувають в обігу. Вторин. ринок цінних паперів організовують фондові біржі, а також позабіржові торговельні системи

  1. Дивідендна політика корпорації, її види.

Дивідендна політика визначає дії корпорації як юридичної особи під час розподілу чистого прибутку між акціонерами і кор­порацією, а також передбачає досягн. певної рівноваги або поєдн. інтересів корпорації та її акціонерів, що виражається у визначенні пропорцій між частинами прибутку, який не розподіляється і який розподіляється.

Залежно від власних стратегічних цілей, виділяють наступні види дивідендної політики.

1. Політика «нульового» дивіденду полягає в невиплаті дивідендів взагалі. Це означає, що компанія свідомо попереджає акціонерів про «нульову» дивідендну політику, а акціонери підтверджують свою згоду (чи незгоду) з даною політикою, голосуючи за це фактами купівлі (чи продажу) акцій компанії.

2. Політика «100%» дивіденду - виділ. 100 % нерозподіленого прибутку на виплату дивідендів. Майже не застосовується.

3. Політика фіксованого дивіденду досить часто застосовується в практиці. Вона полягає у виділенні однієї і тієї само ї абсолютної величини дивідендів із розрахунку на одну акцію. Політика фіксованого дивіденду ординарно характерна для привілейованих акцій, проте декотрі корпорації можуть застосовувати її і до звичайних акцій

4. Політика фіксованого дивіденду з преміальними виплатами передбачає на додаток до фіксованої (гарантованої) частини дивідендів ще і додаткові преміальні виплати в ті періоди, коли керівництво компанією вирішить їх виплатити. Преміальні кошти виплачуються тоді, коли компанія досягає особливо позитивних фінансових результатів.

5. Політика виділ. на дивіденди фіксованого відсотка з прибутку вважається найпоширенішою. Сутність даної дивідендної політики визначається саме методом обчисл. дивідендів із розрахунку на одну акцію. Для такого обчисл., початково вирішують, яку частку (відсоток) чистого прибутку може бути виділено на виплату дивідендів. Потім знаходять абсолютне знач. даної частки чистого прибутку. Це і буде сума виділена на виплату дивідендів за акціями.

6. Прогресивна дивідендна політика – одна з найпопулярніших серед акціонерів. Перш за все тому, що вона передбачає поступове постійне збільш. дивідендних виплат із розрахунку на одну акцію. Дуже часто це поступове збільш. дивідендів проявляється постійним темпом приросту дивідендних виплат.

7. Регресивна дивідендна політика – фактично це антипод прогресивної дивідендної політики, оскільки передбачає стале та поступове зменш. дивідендних виплат, що еквівалентно їх приросту з від'ємним темпом. Застосув. даної політики часто приводить до того, що акціонери вирішують продати акції даної корпорації.

8. Політика негрошових виплат. У цьому випадку замість прямих грошових дивідендних виплат використовують, як правило, найближчі грошові замінники. Заслуговує на увагу політика виплати дивідендів випуском нових цінних паперів, наприклад, акцій чи облігацій.

9. Політика нагромаджених кумулятивних дивідендів. У цьому випадку дивіденди оголошуються, проте виплата їх відкладається до кращих часів.

  1. Обґрунтуйте відмінності в джерелах формув. фінансових ресурсів комерційних підприємств і бюджетних установ.

Основними джерелами формув. фінансових ресурсів комерційних підприємств є власні, позикові та залучені кошти. До власних належать: статутний фонд, амортизаційні відрахув., валовий дохід та прибуток. До складу позикових фінансових ресурсів належать довгострокові і короткострокові кредити банків та інші довгострокові зобов’яз., зумовлені залуч.м позикових коштів, на які нараховується плата у формі відсотка. До залучених - отримані кредити, пайові та інші внески, кошти мобілізовані на фінансовому ринку тощо.

Пріоритетним джерелом фінансув. бюджетних установ залишається бюджетне фінансув.. Джерелами формув. фінансових ресурсів є як бюджетні кошти, так і кошти, отримані з інших джерел (від над. установами додаткових послуг, прибутки від здачі приміщень в оренду, кредити банківських установ, добровільні внески тощо).

Отже, перші використовують усі можливі джерела для формув. фінансових ресурсів, а бюджетні установи - . в основному, бюджетні кошти та кошти з спеціальних цільових фондів.

  1. Поясніть відмінності між грошовими надходж.ми, грошовими доходами, загальним і чистим прибутком підприємств.

Грошові надходж. є ширшим поняттям ніж грошові доходи.

Грошоваі надходж. – сукупність усіх грошових коштів, які надійшли на підприємства протягом звітного періоду.

Грошові доходи – грошові кошти, при надходженні яких збільшується актив або зменшується зобовяз., що супроводжується зрост.м власного капіталу (за винятком зрост. капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Отже, якщо грошові надходж., які збільшують активи підприємства, але при цьому не збільшують власний капітал, не визначаються доходами. До них належать:

- сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим договором;

- сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

- сума завдатку під заставу або на погаш. позички, якщо це передбачено відповідним договором;

- надходж. від первинного розміщ. цінних паперів;

- сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

- сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обовязкових платежів, що підлягають переказуванню до бюджету й позабюджетних фондів;

- інші надходж..

Загальний прибуток – загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, так і за її межами, яка відображена в його балансі та включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), основних доходів, нематеріальних активів, цінних паперів, інших видів фінансових ресурсів і матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) та позареалізаційних операцій.  Чистий прибуток – це валовий прибуток за мінусом обов’язкових платежів (податок на майно, рентні платежі, плата за землю, податок на транспортні засоби, отримані дивіденди, податок на прибуток).

Таким чином, загальний прибуток є складовою частиною грошових доходів, а чистий прибуток – складовою загального.

Тільки чистим прибутком може повністю та вільно розпоряджатися власник підприємства, корпорації тощо.

  1. Поясніть, яким чином держава впливає на фін. діяльність суб’єктів господарюв..

Держава впливає на діяльність суб’єктів господарюв. через провед. фіскальної політики, а також через встановл. певних меж та нормативів у вигляді законів, актів та інших нормативно-правових документів.

За допомогою фіскальної політики держава регулює розмір податков. платежів, які надходять до бюджету, тим самим регулюючи розмір прибутків, які залишаються у власному розпорядженні суб’єктів господарюв. після їх сплати.

Разом з цим держава виділяє грошові кошти у вигляді бюджетних трансфертів (бюджетні субсидії, субвенції) суб’єктам для піднять їх економічного розвитку.

Крім того держава регулює політику у сфері господар. діяльності шляхом вдосконал. правового регулюв. господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами держ. влади та суб'єктами господарюв., недопущ. прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменш. втруч. держ. у діяльність суб'єктів господарюв. та усун. перешкод для розвитку господар. діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

За допомогою нормативно-правових актів держава створює певні обмеж. у діяльності суб’єктів: встановлює мінімальний розмір заробітної плати, мінімальний розмір статутного капіталу, обов’язкову кількість працюючих інвалідів на підприємстві тощо.

Отже, держ. деякими заходами стимулює діяльність суб’єктів господарюв., а іншими стримує її, встановлюючи обмеж..

  1. Поясніть відмінності між залученими та запозиченими фін. ресурсами суб’єктів господарюв..

Залучені фінансові ресурси – кошти, які не належать підприємству, але в наслідок діючої системи розрахунків постійно перебу-вають в їх обігу. Формуються за рахунок усіх видів кредиторської заборгованості: заборго-ваність за авансами замовників, заборгованість по оплаті, за внесками до бюджету тощо.

Запозичені фінансові ресурси – кошти, що одержує підприємство на визначений термін, за плату й на умовах поверн.. Формуються, переважно, за рахунок коротко- і довгострокових кредитів.

Отже, відмінності між цими видами фінансових ресурсів полягає:

1) залученні фінансові ресурси, здебільшого, знаходяться на підприємстві не за їх баж.м, а із-за існуючої системи розрахунків, позичені – формуються на підприємстві за їхнім баж.м, шляхом отрим. кредитів.

2) залученні знаходь. в обігу підприємства безоплатно, позичені – платно (плата реалізується у вигляді відсотків за їх користув.)

3) залучені кошти існують на підприємстві завжди, якщо відбуваються взаємовідносини із іншими суб’єктами господарюв., позичені – тільки при виникненні потреб їх використ..

  1. Визнач. домогосподарства як ек. одиниці та його характеристика як суб’єкта фінансових відносин.

Домогосподарство як економічна одиниця – одна особа або сукупність осіб, які мешкають в одному житлі, ведуть спільне господарство та мають спільні витрати на прожив., утрим. житла, харчув. тощо.

Основна характеристика сектору домогосподарств полягає в тому, що цей сектор є основним споживачем ринкових та неринкових продуктів і послуг, а також власником факторів виробництва (земля, праця, капітал). Він формує пропозицію робочої сили і попит на матеріальні блага та послуги, в обмін отримує дохід, одна частина якого споживається, а інша зберігається у формі заощаджень або може бути використана як інвестиції.

Домогосподарства вступають у фінансові відносини із: державою – у зв’язку зі сплатою податків, зборів, держ. мита, штрафних санкцій, отрим. пенсій, грошових допомог та компенсацій, стипендій тощо; з підприємствами – з приводу оплати праці (з/п), участі в розподілі прибутку у формі премій, дивідендів, здійсн. внесків до статутного фонду тощо; з фіз. особами – у ході операцій з нерухомістю, дарув.. Під час отрим. спадку, оренди, оплати праці на умовах підряду тощо, а також з банками, страховими компаніями, недержавними пенсійними фондами, ломбардами та іншими фін. посередниками.

  1. Сутність і особливості фінансів домогосподарств.

Фінанси домог-ва – економічні відносини, які виникають між членами домогосподарства з одного боку та юридич., фізичними особами, державою з другого у процесі розподілу грошових надходжень і заощаджень домогосподарств шляхом формув. в них і використ. обмежених за обсягом грошових ресурсів для задовол. індивідуальних потреб.

Фін.відносини, що визначають ек.зміст категорії „фінанси домог-ва” виникають як в середині домогосподарства, так із зовнішніми ек. суб’єктами.

До внутрішніх фін.відносин домог-в включають відносини між його окремими учасниками з приводу формув. грошових фондів, що мають певне цільове признач.. Наприклад, фонди призначенні для підтримки життєдіяльності і рівня поточного спожив., для інвестув. у матеріальні активи, для заощадж. з метою оплати послуг освіти, охорони здоров′я, туристичних поїздок, заощадж. з метою наступного розміщ. коштів у певні активи, зокрема, в тому числі фін.активи

До зовнішніх фін.відносин домог-в включають:

  • В. З іншими домог-ми з приводу формув. грошових фондів

  • В. з роботодавцями

  • В з комерційними банками

  • між домог-ми і страховими компаніями щодо формув. і використ. стр. фондів

  • з інвестиційними фондами

  • з кредитними спілками й ін. установами

  • з державою

На рівні домог-в фін.відносини є найменш регламентованими з боку держ.. Домог-ва самостіно приймають ріш. про необхідність і способи формув. грош.фондів, про їх джерела і цільове признач., як правило, на підставі власного життєвого досвіду. Держава впливає на домог-ва через методи податково-бюджетної і валютної політики.

Фінанси домогосподарств беруть участь у кругообігу капіталу та охоплюють частину процесу виробництва. Проте, на відміну від фінансів комерційних підприємств і організацій, що мають вирішальне знач. у створ., первинному розподілі та використанні вартості валового внутрішнього продукту і національного доходу, фінанси домогосподарств у сучасних умовах вітчизняної економіки не є пріоритетною ланкою фін. системи і відіграють епізодичну, хоча і важливу, роль у загальній сукупності фінансових відносин.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]