72. Обґрунтуйте взаємозв’язки між суб’єктом оподаткув., об’єктом оподаткув. І джерелом сплати податків.

Суб'єкт оподаткув. — юридична або фізична особа, яка зобов'язана згідно з чинним законодавством сплачувати відповідні податки або платежі.

Доцільно провести чітке розмежув. у чинному фіскально-бюджетному законодавстві між визнач.м категорії «платник» податку з поняттям «суб'єкт» оподаткув., які значною мірою ототожнюються, конкретизувавши їх в податковому законодавстві:

платник податку — юридична чи фізична особа, яка володіє певним майном або отримує відповідні доходи і безпосередньо зобов'язана сплачувати податки до бюджетів різних рівнів. Платник здебільшого є транзитною, посередницькою ланкою під час проходж. доходів. Він не стільки сплачує податки до бюджету, скільки перераховує туди частину отриманих коштів від покупця;

суб'єкт оподаткув. — один із учасників податков. процесу, який в межах своєї компетенції здійснює певні податкові процедури: держава в особі парламенту приймає податкові закони з питань оподаткув.; органи податков. служби впроваджують це законодавство у фіскальну практику; платники податків виконують покладені на них податкові зобов'яз.;

носій податку — кінцевий споживач матеріальних благ; особа, яка виступила реальним платником нагромаджених на всіх стадіях товаропросув. податків.

Об’єкт оподаткув. вказує на те, що саме оподатковується тим чи іншим податком. Це другий за черговістю елемент оподаткув., бо, визначивши платника, необхідно встановити, що саме у нього оподатковується. Об’єкт оподаткув. має бути стабільним, піддаватись чіткому обліку, безпосередньо стосуватися платника, відображати саме його (а не сторонніх юридичних чи фізичних осіб) вплив на даний об’єкт .

Джерело сплати податку — це дохід платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов’язане з об’єктом оподаткув. (коли оподатковується сам дохід або майно, що приносить дохід), а може і не стосуватися об’єкта оподаткув. (наприклад, податки на майно і землю, які перебувають в особистому користуванні й не приносять доходу їх власникам).

109. Поясність, у чому полягає принципова відмінність між доходами бюджету і бюджетними надходж.Ми.

Доходи Держ. бюджету — це частина централізованих фінансових ресурсів держ., які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для викон. її функцій. Доходи бюджету відображають економічні відносини держ. з підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які виникають у процесі стягн. бюджетних платежів. Залежно від конституційного устрою держ. може бути кілька рівнів доходів бюджету — від загальнодерж. до нижчих адміністративно-територіальних угруповань. Україна згідно з Конституцією є унітарною державою, і тому доходи бюджету мають два рівні — Держ. та місцеві. До місцевих відносять бюджети Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, обласні, міські, районні, сільські та селищні. Головним джерелом доходів бюджету є національний дохід. Основними методами, які використовуються органами держ. влади для перерозподілу національного доходу і утвор. бюджетних доходів, є податки, збори, неподаткові платежі, позики, емісія грошей. Надходж. до бюджету - доходи бюджету та кошти, залучені в результаті взяття боргових зобов'язань органами держ. влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядув..

Податковими надходж.ми визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. Неподаткові надходж. включають усі безповоротні надходж., крім доходів від продажу капіталу, всі надходж. по штрафах і санкціях, крім штрафів за поруш. податков. законодавства, а також добровільні, невідплатні поточні надходж. з недерж. джерел.