§ 3. Правове регулювання зеленого туризму

У науковій та публіцистичній літературі все частіше в обігу з'яв­ляються терміни: "зелений туризм", "екологічний туризм", "сіль­ський туризм" тощо. Чинне законодавство України поки що не містить визначення цих термінів, але щоразу частіше їх згадує'. По­няття "екологічний туризм", "зелений туризм" і "природничий ту­ризм" то ототожнюються, то здійснюються спроби їх розмежуван­ня. Зелений туризм визначається як форма подорожі, сприятлива для навколишнього середовища. Вона відбувається на територіях, що мають природну цінність (об'єкти природно-заповідного фон­ду). Зелений туризм спрямований на охорону природного й куль­турного середовища регіонів, які відвідуються туристами. Він пе­редбачає, що учасниками цих подорожей є люди з високою еколо­гічною свідомістю. Зелений туризм здійснюється не просто для звичайного відвідання визначних природних місць, а й для отри­мання глибоких вражень від краси природи. Виділяються такі фор­ми зеленого туризму — активний (піший, велосипедний, водний, кінний, рибальство), фауністичні та флористичні поїздки (орніто­логічні поїздки, полювання, тематичні поїздки), культурологічні й етнографічні поїздки.

Спілка сприяння сільському зеленому туризму в Україні у такий спосіб розмежовує зазначені поняття. Сільський зелений екоту-ризм — це специфічний вид туризму. Це не тільки відпочинок у сільському будинку, а й спостереження за рослинним і тваринним світом, ознайомлення з традиціями певного регіону, взаємозв'язок людини з природою. Екологічний туризм — це туристська діяль­ність на території природно-заповідного фонду, в межах якої існу­ють умови для тривалого і короткочасного відпочинку, для еколо-

¹ Указ Президента України від 11 березня 2003 р. "Про деякі заходи щодо розвит­ку туристичної та курортно-рекреаційної сфер України" // Урядовий кур'єр. — 2003. — 15 бер.; Державна програма розвитку туризму на 2002—2010 роки, затверджена постано­вою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р. № 583 // Офіційний вісник Укра­їни. — 2002. — № 18 — С 143; Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 ро­ку, схвалені Указом Президента України від 10 серпня 1999 р. № 973/99 // Урядовий кур'єр. - 1999. — 29 вер.

323

. ^,Л

гічних екскурсій природоохоронної освіти, де одночасно забезпече­ний режимний захист довкілля. Зелений туризм — це туристська діяльність на території натуральних природних ландшафтів з еле­ментами упорядкування, де існують умови для короткочасного від­починку (від 5—10 годин до 1—2 днів), збору ягід та грибів, відпо­чинку на пляжах тощо¹. Ці визначення, звісно, не мають правово­го значення, тому розгляньмо ознаки зеленого туризму, що наво­дяться у законодавстві України.

У Законі України від 15 вересня 1995 р. "Про туризм" (в редак­ції Закону від 18 листопада 2003 р.)² туризм визначається як тим­часовий виїзд особи з місця постійного проживання для оздоров­чих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілей без здій­снення оплачуваної діяльності в місці перебування. Стаття 4 зазна­ченого Закону до різновидів туризму відносить екологічний (зеле­ний) туризм. При цьому передбачається, що особливості здійснен­ня зеленого туризму визначатимуться окремим законом. Розвиток зеленого туризму визначається Законом пріоритетним напрямом державної політики у сфері туризму. Розпорядженням Кабінету Мі­ністрів України від 27 червня 2003 р. № 390-р "Про затвердження заходів щодо розвитку іноземного і внутрішнього туризму"³ затвер­джено заходи зі створення центру екологічного туризму в україн­ській частині дельти Дунаю (м. Вилкове).

Згідно зі ст. 1 Закону України від 15 травня 2003 р. "Про осо­бисте селянське господарство"⁴ діяльність з ведення особистого се­лянського господарства включає в себе діяльність з організації сіль­ського (зеленого) туризму. А Порядок визначення розрахункового місячного доходу на одного члена особистого селянського госпо­дарства, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2003 p. № 203^s, встановлює механізм визначення доходу членів особистого селянського господарства від здійснення діяль­ності з організації сільського (зеленого) туризму. Угода про збере­ження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів (Гаага, 16 червня 1995 р.) визначає такі положення щодо здійснення зеле­ного туризму. Сторони зобов'язані сприяти розробці в належних районах, але за межами стрижневих ділянок охоронних територій, спільних програм між усіма організаціями, заінтересованими в роз­витку бережливого екологічного туризму на водно-болотних угід­дях де збираються птахи, що підлягають охороні за цією Угодою. Сторони повинні намагатися оцінювати витрати, переваги та інші показники здійснення зеленого туризму на зазначених територіях.

Хоча законодавство України і не деталізує достатньою мірою правових ознак поняття "зелений туризм", проте вже зараз можна зробити деякі висновки: поняття "зелений туризм" й "екологічний

¹ http://www.rakhiv.ukrtel.net/greentourism-ukr.htm

² Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 13. — Ст. 180. ^! Офіційний вісник України. - 2003. - № 27. - Ст. 207.

⁴ Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 29. — Ст. 232. ' Офіційний вісник України. - 2003. - № 52. - С 254.

324

туризм" є тотожними згідно з законодавством України; зелений ту­ризм передбачає не порушення довкілля, а навпаки, його збере­ження і поліпшення; зелений туризм передбачає використання природних рекреаційних ресурсів. Зелений туризм розглядатиметь­ся у цьому параграфі як вид туризму, який полягає у здійсненні ту­ристичної діяльності з використанням природних рекреаційних ре­сурсів як на територіях національної екологічної мережі України, так і за її межами, за якого здійснюється ознайомлення туристів з мальовничими природними ресурсами, екологічне навчання, або їх участь у здійсненні природоохоронних заходів.

Правовий режим здійснення зеленого туризму визначається як Законом "Про туризм", так і природноресурсовим законодавством. Зелений туризм передбачає, як правило, тільки загальне викорис­тання природних рекреаційних ресурсів. При здійсненні зеленого туризму туристи виїжджають на природу, ознайомлюються з ма­льовничими краєвидами, фотографують природні об'єкти, можуть влаштовувати тимчасові туристичні стоянки для готування і спожи­вання їжі на природі, насолоджуються безпосереднім спілкуванням з природою, отримують додаткову інформацію екологічного харак­теру тощо. Всі зазначені види діяльності належать до загального використання природних рекреаційних ресурсів, яке має здійсню­ватися суб'єктами зеленого туризму без погіршення якості природ­них рекреаційних ресурсів і з дотриманням обмежень природноре-сурсового права. При цьому екологічні туристи можуть брати участь у здійсненні природоохоронних заходів. В окремих випадках може допускатися здійснення зеленого туризму з використанням природних рекреаційних ресурсів на праві спеціального викорис­тання.

Закон "Про туризм" у ст. З визначає поняття туристичних ре­сурсів — ними є пропоновані, або такі, що можуть пропонуватися, туристичні пропозиції на основі та з використанням об'єктів дер­жавної, комунальної чи приватної власності. Якщо такими об'єк­тами є природні рекреаційні ресурси, то природними туристични­ми ресурсами будуть туристичні пропозиції з їх використання. Слід звернути увагу на законодавче розмежування понять "рекреаційні ресурси" і "туристичні ресурси". Природними рекреаційними ре­сурсами є самі природні об'єкти, що використовуються для відпо­чинку, а природними туристичними ресурсами — туристичні про­позиції з використання зазначених об'єктів. Тобто природний рек­реаційний ресурс стає природним туристичним ресурсом тоді, ко­ли щодо нього розроблено туристичну пропозицію або спосіб ви­користання для туристичних потреб.

Закон передбачає здійснення класифікації та оцінки природних туристичних ресурсів України, встановлення режиму охорони та раціонального використання природних рекреаційних ресурсів з обліком гранично допустимого рекреаційного навантаження на них. Унікальні природні рекреаційні ресурси можуть перебувати на особливому режимі охорони, що обмежує доступ до них (наприк-

325

лад, у складі територій природно-заповідного фонду). Обмеження доступу до природних рекреаційних ресурсів визначається їх реаль­ною пропускною спроможністю, рівнем антропогенного наванта­ження, сезонними та іншими умовами. Для забезпечення збере­ження, відновлення та раціонального використання природних рекреаційних ресурсів, що належать до природних туристичних ре­сурсів, державними органами затверджуються державні та місцеві програми розвитку туризму.

Закон "Про туризм" визначає механізм забезпечення особистої безпеки туристів та збереження їх майна під час здійснення зелено­го туризму (зокрема таких його екстремальних видів, як гірськолиж­ний, підводний, спелеологічний, парашутний тощо), а також безпе­ки збереження природних рекреаційних ресурсів, незаподіяння шкоди довкіллю. Для цього передбачається інформування туристів про загрози їх безпеці, надання необхідної допомоги туристам, які опинилися у надзвичайній ситуації, забезпечення туристам доступу до необхідної правової, медичної та інших видів невідкладної допо­моги, засобів зв'язку. Створюється система охорони рекреаційних ресурсів та нормативів рекреаційного навантаження на них.

Суб'єкти туристичної діяльності, які організовують здійснення зеленого туризму, зобов'язані: інформувати туристів про можливі небезпеки під час подорожі, необхідність виконання заходів безпе­ки; забезпечувати належне облаштування трас прбходів туристичних маршрутів; забезпечувати туристів кваліфікованими фахівцями ту­ристичного супроводу, спеціальним спорядженням та реманентом; забезпечувати навчання туристів засобам профілактики та захисту від травм, попередження нещасних випадків та надання першої ме­дичної допомоги; забезпечувати надання необхідної допомоги під час здійснення зеленого туризму. Під час здійснення зеленого туриз­му суб'єкти туристичної діяльності зобов'язані вживати заходів що­до мінімізації негативного впливу на природні рекреаційні ресурси.

Згідно зі ст. 17 Закону "Про туризм" та п. 50 ст. 9 Закону Ук­раїни від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів госпо­дарської діяльності'" діяльність туроператорів та турагентів підля­гає обов'язковому ліцензуванню. Закон передбачає здійснення стандартизації та сертифікації туристичних послуг згідно з вимога­ми законів України від 17 травня 2001 р. "Про стандартизацію"² і "Про підтвердження відповідності"³. Перелік туристичних послуг, що підлягають обов'язковій сертифікації, має бути затверджений Кабінетом Міністрів України. Туроператори та турагенти зо­бов'язані інформувати туристів у договорах про туристичне обслу­говування про природні рекреаційні ресурси та їх правовий режим. Туристи в свою чергу зобов'язані дбайливо ставитися до природних рекреаційних ресурсів, вживати заходів щодо їх охорони.