Глава 7

Правове регулювання використання земельних ресурсів

§ 1. Земельні відносини в умовах сучасної земельної реформи

Сучасна земельна реформа триває з початку 90-х років XX ст. її передумовами стали зокрема повна монополізація державою влас­ності на землю; відсутність плати за землю як одного із засобів за­безпечення раціонального використання земель країни; відсутність у працівників мотивації до інтенсивної праці на землі тощо¹. Ре­формування земельних відносин — складний процес. Він охоплює всі галузі економіки і сфери суспільства, тим самим визначаючи роль і місце земельної реформи в загальній системі соціально-еко­номічних перетворень. Земельна реформа — це комплекс правових, економічних, технічних і організаційних заходів, здійснення яких має на меті удосконалення земельних відносин, перехід до нового земельного ладу, адекватного характеру соціально орієнтованої ринкової економіки країни².

Першими актами реформи були постанова Верховної Ради УРСР від 18 грудня 1990 р. "Про земельну реформу"³ і ЗК 1990 р. Ці законодавчі акти створили основу реформи, визначивши її ос­новні постулати: земельна реформа є складовою економічної ре­форми, оскільки без її здійснення неможливий перехід до ринко­вих відносин; усі землі України проголошувалися об'єктом земель­ної реформи. Основні завданнями земельної реформи стали: пере­розподіл земель, створення умов для рівноправного розвитку різ­них форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, запровадження раціонального використання та охоро­ни земель.

Земля надавалась громадянам України у довічне успадковуване володіння для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговуван­ня житлового будинку і господарських будівель, садівництва, га-

ражного будівництва, а також для традиційних народних промис­лів. В усіх інших випадках і для всіх інших цілей земля надавалась громадянам і юридичним особам у постійне або тимчасове корис­тування. Різновидом права тимчасового користування земельною ділянкою стала оренда.

Закон України від ЗО січня 1992 р. "Про форми власності на землю"¹ встановив державну, колективну і приватну власність на землю. Всі форми власності визнавалися рівними. Це була історич­на подія в розвитку як земельних правовідносин, так і законодавс­тва в цілому. Але Закон визначав форми власності на землю, не розкриваючи їх змісту. Цю прогалину було усунуто прийняттям но­вої редакції З К від 13 березня 1992 р.².

Згідно з цим нормативним актом громадяни України вже мали право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення се­лянського (фермерського) господарства; ведення особистого під­собного господарства; будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівниц­тва; дачного і гаражного будівництва. Вони набували право влас­ності на земельні ділянки у разі: одержання їх у спадщину; одер­жання землі у спільному майні подружжя; купівлі-продажу, дару­вання та обміну. Водночас ЗК в редакції 1992 р. містив деякі обме­ження права розпорядження земельною ділянкою приватним влас­ником. Так, цим документом встановлювався шестирічний морато­рій на продаж земельних ділянок, набутих у власність. За власни­ками зберігалося право передати земельну ділянку у спадщину або повернути її тій раді, яка її надала. Дія цього мораторію була зупи­нена Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. № 15-92 "Про приватизацію земельних ділянок"³, який дозволяв від­чуження земельних ділянок (крім земель, наданих у колективну власність, та земель, наданих у власність громадян для ведення се­лянського (фермерського) господарства).

Значну роль в системі заходів щодо реформування земельних відносин в аграрній сфері економіки відіграла колективна форма власності. При цьому важливим був підхід, за якого з'ясування юридичної природи права колективної власності на землю виходи­ло з того, що передача земель у колективну власність мала харак­тер проміжного етапу земельної реформи. Основне завдання цього етапу полягало в забезпеченні поступового, максимально безкон­фліктного переходу від державної до приватної власності на землі сільськогосподарського призначення. Нормативну базу, яка забез­печила цю сферу земельної реформи, становлять укази Президен­та України.

Указами Президента України від 10 листопада 1994 р. № 666/94 "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у

¹ Див.: Заєць О. 1. Правові аспекти земельної реформи в Україні: Авторе* дис канд. юрид. наук — К., 1999. — СІ. ' '"

² Див.: Федоров В. Земельна реформа в Україні: стан, проблеми перспективи // Еко­ номічний часопис. — 1999. — № 6. — С. 22.

³ Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 10. — Ст. 100.

142

Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 18. — Ст. 225. ^! Там само. - 1992. - № 25. - Ст. 354. ¹ Там само. - 1993. - № 10. - Ст. 79.

143

сфері сільськогосподарського виробництва"¹, від 8 серпня 1995 р. № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям"² передбачається паювання земель, які належали на праві колектив­ної власності сільськогосподарським підприємствам і організаціям.

Право на земельну частку (пай) — це земельна частка не визна­чена в натурі (на місцевості), на яку має право член підприємства та прирівняні до нього особи. Кожному члену підприємства, коо­перативу, товариству видавався спеціальний документ — сертифі­кат на право власності на земельну частку (пай) з визначенням її розміру в умовних кадастрових гектарах, а також у вартісному ви­раженні. Сертифікат підтверджував не право приватної власності члена колективного сільськогосподарського підприємства на саму ділянку в натурі, а лише право вимоги на виділ на місцевості зе­мельної ділянки в розмірі земельної частки (паю).

Визначним моментом в житті села і підсумком всієї підготовчої нормативної бази став Указ Президента Українивід 3 грудня 1999 р. № 1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформу­вання аграрного сектора економіки"³, яким було передбачено в пе­ріод грудня 1999 р. — квітня 2000 р. реформування колективних сільськогосподарських підприємств на основі приватної власності на землю і майно шляхом забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих під­приємств із земельними частками (паями) і майновими паями і створення на їхній основі приватних (приватно-орендних) підпри­ємств, селянських (фермерських) господарств, господарських това­риств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів госпо­дарювання, заснованих на приватній власності. Отже, паювання зе­мель колективних сільськогосподарських підприємств призвело до їх реструктуризації, коли на базі одного колективного підприємства створювалося одне або кілька юридичних осіб ринкового типу.

Не залишилися без уваги реформаторів і питання земельних ді­лянок несільськогосподарського призначення. Указами Президента України робилися спроби ввести в земельний обіг якомога більше категорій земель. Так, правові підстави, способи і порядок набуття права власності на землю і розпорядження юридичних осіб визна­чалися в указах Президента України від 14 жовтня 1993 р. № 456/93 "Про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва" (Указ втратив чинність. Нині діє Закон України від 14 вересня 2000 р. "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівниц­тва")⁴, від 29 грудня 1993 р. № 612/93 "Про приватизацію автоза­правних станцій, що реалізують пально-мастильні матеріали ви­ключно населенню"⁵, від 12 липня 1995 р. № 606/95 "Про прива-

тизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності'", від 19 січня 1999 р. № 3299 "Про продаж земельних ділянок несільського­сподарського призначення"², від 4 лютого 2000 р. № 168/2000 "Про заходи щодо розвитку та регулювання ринку земель населених пун­ктів, інших земель несільськогосподарського призначення"³.

Прийняття зазначених указів внесло зміни в правове регулюван­ня земельних відносин. Розширилося коло земель несільськогоспо­дарського призначення, які можуть переходити в приватну влас­ність, суб'єктів права приватної власності на землю. Запроваджував­ся новий спосіб приватизації земель — продаж через аукціон чи на інших конкурентних засадах, розширювався перелік державних ор­ганів, які мають право передавати земельні ділянки у приватну власність. Рішення про приватизацію земельних ділянок під об'єк­тами незавершеного будівництва та автозаправними станціями приймалися не тільки місцевими радами, як це мало місце щодо ре­шти земель, а й Фондом державного майна України, його регіо­нальними відділеннями і представництвами за участю Державного комітету України по земельних ресурсах, його органів на місцях.

З метою визначення основних принципів реформування зе­мельних відносин на основі раціонального та ефективного викори­стання землі, гарантування громадянам, юридичним особам, тери­торіальним громадам сіл, селищ і міст права власності на землю, формування механізму регулювання земельних відносин і держав­ного управління земельними ресурсами Указом Президента Украї­ни від 30 травня 2001 р. № 372/2001 були затверджені Основні на­прями земельної реформи в Україні на 2001—2005 р.⁴. В цьому до­кументі передбачено, що реалізація напрямів земельної реформи здійснюватиметься поетапно: перший етап (2001—2002 pp.) — здій­снення правових, організаційних, технологічних та інформаційно-освітніх заходів, спрямованих на поглиблення якісних змін у зе­мельних відносинах без суттєвих фінансових витрат, і формування законодавчої та економічної бази для другого етапу; другий етап (2003—2005 pp.) — здійснення заходів щодо оптимізації землекори­стування та посилення охорони земель, виконання яких вимагати­ме відповідних капіталовкладень та матеріальних витрат.

Сучасна земельна реформа має базуватися на принципах: не­порушності права приватної власності на землю; включення зем­лі у ринковий обіг; соціальної справедливості у перерозподілі зе­мель, що перебувають у державній та комунальній власності; по­єднання високої економічної ефективності та екологічної безпеки використання земель; узгодженості темпів і основних напрямів реформування земельних відносин та відносин в аграрному сек­торі економіки.

Урядовий кур'єр. — 1994. — 15 лист. Там само. — 1995. — 16 лист. Там само. — 1999. — 8 груд. Голос України. — 1993. — 19 груд. Там само. — 1994. — 11 січ.

¹ Урядовий кур'єр. — 1995. — 16 лист. ^! Там само. — 1999. — 23 січ. ¹ Там само. — 2000. — 16 лют. ⁴ Там само. — 2001. — 2 черв.

144

145

Значна роль в процесі реформування земельних відносин відве­дена державі, яка має сприяти: подальшому розвитку відносин влас­ності на землю; удосконаленню земельних відносин у сільськогоспо­дарському виробництві; реформуванню земельних відносин у містах та інших населених пунктах; розвитку ринку земель; розвитку кре­дитування під заставу землі, в тому числі іпотечного кредитування; удосконаленню порядку справляння плати за землю; удосконаленню моніторингу земель, порядку ведення державного земельного кадас­тру та оцінки земель; землевпорядному забезпеченню проведення земельної реформи; підвищенню ефективності державного управлін­ня земельними ресурсами; поліпшенню організації контролю за ви­користанням та охороною земель; удосконаленню нормативно-пра­вової і методичної бази розвитку земельних відносин.

На сучасному етапі земельної реформи прийнятий ЗК 2001 p., принципово новий правовий акт, спрямований на ефективне регу­лювання земельних відносин в умовах ринкової економіки. Цей Кодекс дозволяє визначити мету і завдання державної політики у сфері регулювання земельних відносин, принципи формування цих відносин і розвитку ринку землі¹.

Новим кроком у здійсненні земельної реформи стало прийнят­тя відповідно до вимог ЗК законів України: від 5 червня 2003 р. "Про іпотеку"², від 19 червня 2003 р. "Про державний контроль за використанням та охороною земель"³, від 19 червня 2003 р. "Про охорону земель"⁴, від 22 травня 2003 р. "Про землеустрій"⁵, від 5 червня 2003 р. "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) зе­мельних ділянок власникам земельних часток (паїв)"⁶, від 19 черв­ня 2003 р. "Про фермерське господарство"⁷, від 15 травня 2003 р. "Про особисте селянське господарство"⁸, від 27 листопада 2003 р. "Про використання земель оборони"⁹, а також нової редакції Зако­ну "Про оренду землі" від 2 жовтня 2003 р.'°.