§ 2. Правове регулювання

використання територій та об'єктів

природно-заповідного фонду

Використання територій та об'єктів природно-заповідного фон­ду здійснюється на праві власності чи праві користування. Спеці­альний закон не деталізує форми власності на об'єкти природно— заповідного фонду. Згідно зі ст. 4 Закону "Про природно-заповід­ний фонд України" території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, на­дані національним природним паркам, є власністю Українського народу. Регіональні ландшафтні парки, зони — буферна, антропо­генних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам'ят­ки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в ін­ших формах власності, передбачених законодавством України. Від­повідно до цих положень можна дійти висновку, що зазначені об'єкти природно-заповідного фонду можуть перебувати у приват­ній, комунальній та державній власності. В разі зміни форми влас­ності на землю, на якій знаходяться заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збере­ження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов'язання.

¹ Указ Президента України від 19 грудня 2001 p. Ne 1234/2001 "Про створення Че­ремського природного заповідника" // Урядовий кур'єр. — 2002. — 9 січ.

¹ Указ Президента України від 4 липня 1998 р. № 744/98 "Про створення Яворів­ського національного природного парку" // Там само. — 1998. — 16 лип.

267

Слід мати на увазі, що чинне законодавство не допускає привати­зації ботанічних садів, дендрологічних та зоологічних парків, які були створені до прийняття Закону "Про природно-заповщний фонд Укра­їни". В ньому не міститься спеціального розділу про використання те­риторій та об'єктів природно-заповідного фонду. Тому регулювання використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду здій­снюється окремими нормами вказаного Закону, а також ЗК, ЛК, ВК, Кодексом про надра, Законом України від 13 грудня 2001 р. "Про тва­ринний світ"¹ та іншими нормативно-правовими актами.

Території та об'єкти природно-заповідного фонду залежно від категорії можуть використовуватися з додержанням вимог, вста­новлених чинним законодавством, у природоохоронних, науково-дослідних, оздоровчих та інших рекреаційних, освітньо-виховних цілях та потреб моніторингу навколишнього природного середови­ща. Так, організація і здійснення наукових досліджень у заповідни­ках і національних природних парках визначаються Положенням про наукову діяльність заповідників та національних природних парків України, затвердженим наказом Міністерством екології та природних ресурсів України від 8 серпня 2000 р. № 105^і, а органі­зація і здійснення еколого-освітньої діяльності — Положенням про еколого-освітню діяльність заповідників і національних природних парків України, затвердженим наказом Міністерства охорони нав­колишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 21 вересня 1998 р. № 140². Крім зазначених основних видів ви­користання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, на цих територіях можуть здійснюватися лісові користування (випа­сання худоби, заготівля деревини, лікарських та інших цінних рос­лин, їх плодів, заготівля сіна), мисливство, рибальство лише за умови, що ця діяльність не суперечить цільовому призначенню те­риторій та об'єктів природно-заповідного фонду, встановленим ви­могам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів і окремих об'єктів.

Особливості природоохоронного режиму, характеру функціону­вання та порядку використання природних об'єктів природних та біосферних заповідників, національних природних та регіональних ландшафтних парків, заказників, ботанічних садів, дендрологічних та зоологічних парків визначаються у положеннях про них, які роз­робляються і затверджуються центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища (щодо об'єктів загальнодержавного значення) чи його місцевими органами (щодо об'єктів місцевого значення). Завдання, особли­вості природоохоронного режиму пам'яток природи та заповідних урочищ визначаються на основі спеціального закону безпосередньо в їх первинних облікових документах.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 14. — Ст. 97. ¹ Офіційний вісник України. - 2000. - № 35. - С. 254. ' Там само. - 1998. - № 41. — С 54.

268

Порядок відведення земельних ділянок природним та біосфер-ним заповідникам, національним природним та регіональним лан­дшафтним паркам, ботанічним садам, дендрологічним і зоологіч­ним паркам визначається ЗК. Щодо інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду, які створюються без вилучення зе­мельних ділянок у їх власників і користувачів (заказники, пам'ят­ки природи, заповідні урочища, парки — пам'ятки садово-парко­вого мистецтва та ін.), то вони передаються під охорону підприємс­твам, установам, організаціям і громадянам органами центрально­го органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього при­родного середовища з оформленням охоронного свідоцтва.

З метою недопущення знищення або руйнування в результаті господарської діяльності цінних для заповідання природних тери­торій та об'єктів до прийняття у встановленому порядку рішень про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно--заповідного фонду і виділення необхідних для цього коштів про­водиться їх резервування. Президент України час від часу підпи­сує відповідні укази про резервування цінних природних терито­рій для подальшого заповідання¹. Території, які резервуються для наступного заповідання, залишаються у віданні їх землевласників і землекористувачів і використовуються за цільовим призначен­ням з додержанням особливих вимог охорони навколишнього природного середовища, що визначаються рішеннями про резер­вування. На землях, що резервуються, не допускається без погод­ження з Мінприроди промислове, господарське, дачне та інше бу­дівництво, проведення меліоративних робіт, розорювання та залі­сення цінних і перелогових земель та інша діяльність, яка може призвести до знищення або руйнування цінних природних ком­плексів та об'єктів. При цьому власникам та користувачам при­родних ресурсів з метою відшкодування збитків, пов'язаних з об­меженням господарської діяльності, можуть надаватися певні пільги, встановлені чинним законодавством. Рішення про резер­вування приймається органами, уповноваженими приймати рі­шення про створення й оголошення відповідних територій при­родно-заповідного фонду.

Інструкціями Мінприроди передбачено єдиний порядок вста­новлення лімітів та видачі дозволів на використання природних ре­сурсів в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення для всіх підприємств, установ, орга­нізацій та землевласників, у віданні яких перебувають ці об'єкти².

¹ Указ Президента України від 10 березня 1994 р. № 79/94 "Про резервування для наступного заповідання цінних природних територій"; Указ Президента України від 24 квітня 1998 р. № 374/98 "Про резервування цінних природних територій для наступно­го заповідання".

¹ Інструкція про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ре­сурсів в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; Інструкція про порядок встановлення лімітів на використання природних ре­сурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, затверджені наказом Мінприроди України від 11 травня 1994 р. № 43.

269

Інструкцією Мінприроди передбачений порядок встановлення лі­мітів на природні ресурси, які використовуються у науково-дослід­них, оздоровчих та інших рекреаційних цілях, освітньо-виховних цілях¹, а також в порядку заготівлі деревини шляхом проведення ру­бок головного користування, заготівлі лікарських та інших цінних рослин (за винятком таких, що занесені до Червоної книги Украї­ни), їх плодів, сінокосіння, випасання худоби, добування ресурсів тваринного світу (за винятком селекційного відстрілу та видів тва­рин, занесених до Червоної книги України),^обування живиці та інших видів використання.

Для природних і біосферних заповідників та національних природних парків розмір ліміту на використання природних ре­сурсів встановлюється згідно з проектами організації їх терито­рії. Ліміти визначають обсяги природних ресурсів, на основі яких видаються дозволи на спеціальне використання природних ресурсів.

Дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів у ме­жах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загально­державного значення є офіційним документом, який посвідчує право підприємств, установ, організацій та громадян на спеціаль­не використання природних ресурсів. Видача дозволів прово­диться місцевими державними управліннями охорони навколиш­нього природного середовища в межах затверджених Мінприро­ди лімітів. В разі виникнення потреби у використанні природних ресурсів у обсягах, що перевищують встановлені ліміти, дозвіл на це видає Мінприроди. Строк дії дозволу залежно від виду вико­ристання природних ресурсів встановлюється органом який його видає, а саме для використання природних ресурсів: у науково-дослідних цілях — на період виконання теми наукових робіт; в оздоровчих, освітньо-виховних та рекреаційних цілях — від 1 до 10 років; для заготівлі деревини, сінокосіння, випасання худоби, заготівлі живиці, використання орних земель, збору ягід, грибів, плодів, насіння, лікарських трав, технічної сировини тощо — на один рік.

Інструкція про селекційний відстріл мисливських тварин, зат­верджена наказом Державного комітету лісового господарства України ЗО травня 2001 р. № 47', передбачає здійснення селек­ційного відстрілу на територіях і об'єктах природно-заповідного фонду. Селекційний відстріл — це вилучення із природних попу­ляцій тварин, які мають певні відхилення у своєму розвитку від здорових тварин, з метою формування здорового, високопродук­тивного маточного поголів'я, регулювання вікової та статевої структури популяцій. Категорично забороняється відстріл здоро­вих тварин, які не мають чітко виражених аномалій у своєму роз­витку. Дозволи на селекційний відстріл на територіях і об'єктах

¹ Офіційний вісник України. - 2001. - № 25. - С 78.

270

природно-заповідного фонду видаються місцевими органами Мінприроди.

На територіях і об'єктах природно-заповідного фонду можливе здійснення вибіркового діагностичного відстрілу мисливських тва­рин для проведення ветеринарно-санітарної експертизи¹. Вибірко­вий діагностичний відстріл — це вилучення із природних популя­цій тварин з метою проведення ветеринарно-санітарної експерти­зи, яка здійснюється органами ветеринарної медицини для оцінки епізоотичної ситуації та визначення стану захворювань серед мис­ливських видів тварин. Підставою для видачі дозволів на діагнос­тичний відстріл є розпорядження управління державної ветеринар­ної медицини відповідної території про потребу проведення діаг­ностичних відстрілів тварин. Дозволи на діагностичний відстріл на територіях і об'єктах природно-заповідного фонду видаються міс­цевими органами Мінприроди.