§ 4. Правове регулювання ведення

державних природноресурсових кадастрів,

Червоної і Зеленої книг України

Термін "кадастр" (від фр. cadastre, реєстр) означає систематизо­ваний банк кількісних і якісних даних щодо певного об'єкта. Відпо­відно державні природноресурсові кадастри — це реєстри, що міс­тять систему відомостей і документів про правовий режим тих чи ін­ших природних ресурсів, їх розподіл серед власників і користувачів, у тому числі орендарів, про якісну і вартісну характеристики природ­них ресурсів, дані щодо реєстрації права власності та права користу­вання природними ресурсами та договорами на їх оренду, обліку кількості та якості природних ресурсів тощо.

Головною метою ведення державних кадастрів природних ресур­сів є облік кількісних, якісних та інших характеристик природних ресурсів, обсягу, характеру та режиму їх використання. Системати­зовані і зведені відомості кадастрів природних ресурсів залежно від їх характеру і змісту об'єднуються у відповідні розділи, кожний з яких виконує в кадастрі певну функцію і є носієм конкретного ви­ду інформації¹. Це може бути інформація про правове, природне,

господарське положення природного ресурсу, його окремі складові частини, постійні або ті, що змінюються в часі, властивості.

Єдиного кадастру всіх природних ресурсів не існує, тому за кожним із видів природних ресурсів ведеться окремий кадастр. Термін "природноресурсові кадастри" має узагальнюючий характер і використовується в юридичній літературі для характеристики різ­них видів державних кадастрів, а саме: земельного, водного, лісо­вого, кадастру родовищ і проявів корисних копалин, кадастру тва­ринного світу, кадастру територій та об'єктів природно-заповідно­го фонду, обліку у галузі охорони атмосферного повітря. Слід заз­начити, що кожний окремий кадастр характеризується специфіч­ним змістом зведень та їх зовнішнім проявом.

Державний земельний кадастр згідно з ч. 1 ст. 193 ЗК — це єди­на державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місця розташування та пра­вовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількіс­ну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та зем­лекористувачів.

Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місце­вого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і орга­нізацій, а також громадян з метою регулювання земельних відно­син, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресур­сів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеус­трою. Іншими словами, земельний кадастр має створити розгорну­ту юридично значиму інформаційну основу, необхідну як для охо­рони права власності та інших прав на землю, забезпечення ста­новлення і розвитку земельного обігу, так і для заснованого на за­коні і юридично достовірних даних необхідного державного втру­чання у відносини земельної власності з метою забезпечення її со­ціальної функції. Вказана інформаційна база є підґрунтям держав­ного планування використання земель і державного контролю за забезпеченням їх раціонального використання в інтересах всього суспільства. Вимоги до порядку ведення державного земельного кадастру визначаються Положенням про порядок ведення держав­ного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Мі­ністрів України від 12 січня 1993 р. № 15'.

Державний земельний кадастр ведеться Держкомземом, Дер­жавним комітетом Автономної Республіки Крим по земельних ре­сурсах і єдиному кадастру, обласними, Київським і Севастополь­ським міськими головними управліннями, районними відділами, міськими (міст обласного і районного значення) управліннями

¹ Див.: Колотинская Е. Н. Правовые основы природно-ресурсовых кадастров в СССР. - М„ 1986. - С. 25. _{v v v} ,у _{ад v}

¹ ЗП України. - 1993. - № 3. - Ст. 55.

134

135

(відділами) земельних ресурсів, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад.

Державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин містить відомості про кожне родовище, занесене до Державного фонду ро­довищ корисних копалин, щодо кількості та якості запасів корис­них копалин і наявних у них компонентів, гірничотехнічних, гідро­геологічних та інших умов розробки родовища та його геолого-е-кономічну оцінку, а також відомості про кожний прояв корисних копалин. Підставою для складання державного кадастру є паспорт родовища або прояву корисних копалин, який розробляється для кожної групи корисних копалин. Державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин ведеться Держкомприродресурсів.

Державний водний кадастр складається з метою систематизації даних державного обліку вод та визначення наявних для викорис­тання водних ресурсів. Порядок ведення державного водного ка­дастру затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1996 р. № 413^і. Державний водний кадастр — це системати­зований звід відомостей про поверхневі, підземні, внутрішні мор­ські води та територіальне море; обсяги, режим, якість і викорис­тання вод; водокористувачів. До водного кадастру включаються та­кож відомості про водогосподарські об'єкти, що забезпечують ви­користання води, очищення та скид зворотних вод, а саме: спору­ди для акумуляції та регулювання поверхневих і підземних вод; споруди для забору та транспортування води; споруди для скиду зворотних вод; споруди, на яких здійснюється очистка зворотних вод (з оцінкою їх ефективності). Державний водний кадастр за роз­ділом "Водокористування" ведеться Державним комітетом України по водному господарству та Мінприроди за розділами "Підземні води" і "Поверхневі води".

Державний лісовий кадастр ведеться з метою забезпечення ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального вико­ристання лісового фонду, відтворення лісів, здійснення система­тичного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді. Згідно з Порядком ведення державного обліку лісів і дер­жавного лісового кадастру, затвердженим постановою Кабінету Мі­ністрів України від 27 вересня 1995 p. № 767², Інструкцією про по­рядок ведення державного лісового кадастру і первинного обліку лісів, затвердженою наказом Мінлісгоспу від 15 листопада 1995 р. № 134, державний лісовий кадастр включає систему відомостей і документів про правовий режим лісового фонду, розподіл його між користувачами, якісний і кількісний стан лісового фонду, поділ лі­сів за групами та віднесення до категорій захисності, економічну оцінку та інші дані, необхідні для раціонального ведення лісового господарства і оцінки результатів господарської діяльності в лісо­вому фонді.

¹ ЗП України. - 1996. - № 10. - Ст. 22. ¹ Там само. - 1996. - № 2. - Ст. 45.

136

Документація державного лісового кадастру ведеться на осно­ві даних державного земельного кадастру, матеріалів лісовпоряд­кування, інвентаризації, обстежень і первинного обліку лісів та використання таких документів: рішень про надання в користу­вання земель лісового фонду або їх вилучення, зміну категорій за­хисності і груп лісів; актів огляду місць рубок; актів технічного приймання лісових культур; актів переведення не вкритих лісо­вою рослинністю земель у вкриті лісовою рослинністю землі; ак­тів натурного обстеження у разі зміни категорій земель в резуль­таті господарської діяльності, стихійних явищ та інших чинників. Документація лісового кадастру в Україні поновлюється один раз на п'ять років.

Державні органи лісового господарства Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя перевіряють повноту і достовірність одержаної облікової інформації, формують зведені дані державного лісового кадастру по відповідному регіону і пере­дають до центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства, який узагальнює їх в цілому по країні. Зведена доку­ментація державного лісового кадастру подається Кабінету Мініс­трів України, Мінекономіки, Мінприроди.

Державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду як система необхідних і достовірних відомостей про природ­ні, наукові, правові та інші характеристики територій та об'єктів, що належать до складу природно-заповідного фонду, ведеться з ме­тою оцінки складу та перспектив розвитку природно-заповідного фонду, стану територій та об'єктів, що включаються до нього, ор­ганізації їх охорони й ефективного використання, планування на­укових досліджень, а також забезпечення державних органів, заін­тересованих підприємств, установ та організацій відповідною ін­формацією, необхідною для вирішення питань соціально-еконо­мічного розвитку, розміщення продуктивних сил та в інших цілях, передбачених чинним законодавством.

Державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду містить відомості про правовий статус, належність, режим, географічне положення, кількісні і якісні характеристики цих тери­торій та об'єктів, їх природоохоронну, наукову, освітню, виховну, рекреаційну й іншу цінність. Ведеться державний кадастр терито­рій та об'єктів природно-заповідного фонду Мінприроди та його органами на місцях. Первинний облік кадастрових відомостей що­до територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється адміністраціями територій та об'єктів загальнодержавного значен­ня, а також підприємствами, установами та організаціями, у відан­ні яких перебувають інші території та об'єкти природно-заповідно­го фонду, за їх рахунок.

Державний кадастр природних лікувальних ресурсів є зведенням відомостей про кількість, якість та інші важливі характеристики всіх природних лікувальних ресурсів, що виявлені та підраховані на території України, а також можливі обсяги, способи і режими їх

137

використання. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 лип­ня 2001 р. № 872 затверджений Порядок створення і ведення Дер­жавного кадастру природних лікувальних ресурсів¹. Крім того, пос­танова Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 р. № 562 виз­начає Порядок створення і ведення Державного кадастру природ­них територій курортів².

Державний кадастр тваринного світу складається з метою забез­печення охорони та організації раціонального використання тва­ринного світу, відповідно до ст. 56 Закону України від 13 грудня 2001 р. "Про тваринний світ"³. Державний кадастр тваринного сві­ту — це систематизована сукупність відомостей про географічне поширення видів (груп видів) тварин, їх кількість і стан, характе­ристики середовища їх перебування і сучасного господарського ви­користання, а також інших даних, необхідних для забезпечення охорони і раціонального використання тваринного світу.

Державний кадастр тваринного світу ведеться за окремими ви­дами (групами видів) тварин із застосуванням єдиних, установле­них для кожної конкретної групи методології та уніфікованих форм звітної кадастрової документації на всій території України, її кон­тинентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зо­ні. Ведення кадастрових робіт на територіях, що не перебувають під її юрисдикцією, Україна здійснює відповідно до укладених міжна­родних договорів.

Державному обліку в галузі охорони атмосферного повітря згід­но зі ст. 31 Закону України від 16 жовтня 1992 р. "Про охорону атмосферного повітря" (в редакції Закону від 21 червня 2001 р.)⁴ підлягають: об'єкти, які спричиняють або можуть спричинити шкідливий вплив на здоров'я людей та на стан атмосферного по­вітря; види та обсяги забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря; види і ступені впливу фізичних та біологіч­них факторів на стан атмосферного повітря. Порядок ведення державного обліку в галузі охорони атмосферного повітря визна­чається постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2001 р. № 1655⁵.

Червона і Зелена книги України є офіційними державними до­кументами, в яких містяться відомості про рідкісні та такі, що пе­ребувають під загрозою зникнення, види тваринного і рослинного світу, які перебувають під особливою охороною і взагалі не можуть розглядатися як природні ресурси, що можуть бути об'єктами про­мислового використання. В юридичній літературі зазначається, що Червона та Зелена книги поєднують в собі здійснення екологічної та культурно-естетичної функцій держави щодо регулювання сус­пільних відносин у сфері охорони, використання та відтворення

рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу¹.

Порядок ведення Червоної книги України визначається Зако­ном України від 7 лютого 2002 р. "Про Червону книгу України"². Відповідно до ст. З цього Закону Червона книга України є офіцій­ним державним документом, який містить перелік рідкісних і та­ких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також уза­гальнені відомості про сучасний стан цих видів тваринного і рос­линного світу та заходи щодо їх збереження і відтворення. Черво­на книга України є основою для розроблення та реалізації програм (планів дій), спрямованих на охорону та відтворення зазначених видів тваринного і рослинного світу, занесених до неї. До Черво­ної книги заносяться об'єкти тваринного і рослинного світу, які постійно або тимчасово перебувають (зростають) у природних умо­вах у межах території України, її континентального шельфу та вик­лючної (морської) економічної зони. Вказані види тваринного і рослинного світу мають правовий статус об'єктів Червоної книги.

Об'єкти Червоної книги можуть перебувати у державній, кому­нальній та приватній власності. У приватній власності юридичних або фізичних осіб можуть знаходитись об'єкти Червоної книги, на­дані відповідно до закону з дозволу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навко­лишнього природного середовища, розведені (отримані) у штучних умовах від законно набутих у приватну власність об'єктів Червоної книги, а також ввезені в Україну з-за кордону або набуті в Україні в осіб, які мають право приватної власності на ці об'єкти. У перед­баченому законом порядку права власників об'єктів Червоної кни­ги можуть бути обмежені в інтересах охорони цих об'єктів, навко­лишнього природного середовища та захисту прав громадян.

Охорона та відтворення об'єктів Червоної книги — це комплекс організаційних, правових, економічних, наукових, інших заходів, спрямованих на забезпечення збереження, охорони та відтворення рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу. Вказані заходи забезпечуються ор­ганами державної влади та місцевого самоврядування, підприємс­твами, установами і організаціями, які є суб'єктами використання тваринного і рослинного світу, та громадянами відповідно до чин­ного законодавства.

Охорона об'єктів Червоної книги забезпечується шляхом: вста­новлення особливого правового статусу рідкісних і таких, що пере­бувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, заборони або обмеження їх використання; урахування вимог

138

¹ Офіційний вісник України. — 2001. — № 31. — С 86

² Там само. - 2001. - № 21. - С. 221.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 14. — Ст. 97.

' Там само. - 2001. - № 48. - Ст. 252.

⁵ Офіційний вісник України. — 2001. — № 51. — С 357.

' Див.: Экологическое право Украины: Курс лекций / Под ред. И. И. Каракаша. — Одесса, 2001. - С. 137.

² Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № ЗО. — Ст. 201.

139

щодо їх охорони під час розроблення нормативно-правових актів; систематичної роботи з виявлення місць їх перебування (зростан­ня), проведення постійного спостереження (моніторингу) за ста­ном їх популяцій; пріоритетного створення заповідників, інших те­риторій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також екологіч­ної мережі на територіях, де перебувають (зростають) об'єкти Чер­воної книги України, та на шляхах міграції рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного світу; ство­рення центрів та "банків" для збереження генофонду зазначених об'єктів; розведення їх у спеціально створених умовах (зоологічних парках, розплідниках, ботанічних садах, дендрологічних парках то­що); урахування спеціальних вимог щодо охорони об'єктів Черво­ної книги під час розміщення продуктивних сил, вирішення питань відведення земельних ділянок, розроблення проектної та проектно-планувальної документації, проведення екологічної експертизи.

Відтворення об'єктів Червоної книги забезпечується шляхом: сприяння природному відновленню популяцій рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рос­линного світу, інтродукції та реінтродукції таких видів у природні умови, де вони перебували (зростали); утримання і розведення у штучно створених умовах. Охорона та відтворення об'єктів Черво­ної книги забезпечуються також шляхом: здійснення необхідних наукових досліджень з метою розроблення наукових засад їх охо­рони та відтворення; встановлення підвищеної адміністративної, цивільної та кримінальної відповідальності за знищення чи пош­кодження об'єктів Червоної книги, заподіяння шкоди середовищу їх перебування (зростання); проведення освітньої та виховної робо­ти серед населення; здійснення інших заходів відповідно до зако­нодавства. Перебування (зростання) на певній території рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги, є підставою для оголошення її об'єктом природно-заповідного фонду України за­гальнодержавного значення.

Залежно від стану та ступеня загрози зникнення об'єктів тва­ринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги, вони по­діляються на категорії. Спеціальне використання (добування, зби­рання) об'єктів Червоної книги здійснюється у виключних випад­ках лише у наукових і селекційних цілях, у тому числі для розмно­ження, розселення і розведення у штучно створених умовах, а та­кож для відтворення популяцій — за дозволом спеціально уповно­важеного центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища на підставі рішень Націо­нальної комісії з питань Червоної книги України, прийнятих від­повідно до її повноважень. Порядок видачі та форма дозволів на спеціальне використання (добування, збирання) об'єктів Червоної книги визначаються спеціально уповноваженим центральним орга­ном виконавчої влади з питань охорони навколишнього природно­го середовища.

140

Порядок ведення Зеленої книги України визначається Поло­женням про Зелену книгу України, затвердженим постановою Ка­бінету Міністрів України від 29 серпня 2002 р. № 1286^і. Відповідно до цього Положення Зелена книга є зведенням відомостей про су­часний стан рідкісних, таких, що перебувають під загрозою зник­нення, та типових природних рослинних угруповань, які підляга­ють охороні. Визначення природних рослинних угруповань, які підлягають занесенню до Зеленої книги, здійснюється відповідно до методики, що затверджується Мінприроди.

Охорона природних рослинних угруповань, занесених до Зеле­ної книги, забезпечується шляхом: встановлення їх особливого правового статусу, врахування вимог щодо охорони цих угруповань під час розроблення нормативно-правових актів; створення на міс­цевостях, де існують угруповання, біосферних заповідників, інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду, в тому числі транскордонних; врахування спеціальних вимог щодо їх збережен­ня під час розміщення продуктивних сил, вирішення питань відве­дення земельних ділянок, розроблення проектної та проектно-пла­нувальної документації, проведення екологічної експертизи тощо; проведення постійного спостереження (моніторингу) за їх станом та необхідних наукових досліджень; запровадження особливих ви­дів режиму збереження; проведення відповідної еколого-просвіт-ницької роботи та інформування громадськості про їх стан; вста­новлення адміністративної, цивільної та кримінальної відповідаль­ності за знищення чи пошкодження угруповань та їх місць зростан­ня; приєднання України до відповідних природоохоронних кон­венцій, укладення міжнародних угод у цій сфері.

Відтворення рослинних угруповань здійснюється на основі нау­ково обґрунтованих заходів шляхом: сприяння їх природному від­новленню; запобігання небажаним змінам та негативному антропо­генному впливу; їх формування на штучно створених об'єктах при­родно-заповідного фонду. Організація охорони та відтворення рос­линних угруповань забезпечується Мінприроди та іншими цен­тральними органами виконавчої влади, місцевими держадміністра­ціями, органами місцевого самоврядування відповідно до чинного законодавства.

¹ Офіційний вісник України. — 2002. — № 36. — С 38.

141

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА