Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ПриродноресурсовеправоУкр2005Каракаша.doc
Скачиваний:
101
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
2.84 Mб
Скачать

Глава 14 Правове регулювання використання

територій та об'єктів природно-заповідного фонду

§ і. Поняття і класифікація територій

та об'єктів природно-заповідного фонду,

умови їх створення та оголошення

заповідними

Заповідання природи є однією із найдавніших форм людської діяльності, яка сягає своїм корінням в далеку давнину. Історично зміна завдань і функцій заповідання визначалась характером взає­модії суспільства і природи в ту чи іншу епоху. На початку зарод­ження первинних відносин між природою і людиною найцінніші природні ресурси (тваринні та рослинні) стають об'єктами спожи­вацьких цілей і водночас предметом особливої уваги. Були періоди, коли сама думка про втручання людини в перебіг природних про­цесів розглядалася як єретична, тому суспільство пристосовувалось до природних процесів.

Християнство, проголошуючи природу нижчою формою божес­твенного творіння, визнавало її незамінність і непідвладність люд­ській зухвалості. Вже тоді створювалися заповідні місця — місця нересту цінних видів риб; вводилися заборони на користування ок­ремими угіддями (так звані священні діброви тощо), в яких недо­торканність природи забезпечувалася переважно релігійними забо­ронами. Відомі й інші періоди, коли втручання людини в природ­ні процеси і необмежена господарська діяльність призводили до швидкого знищення природних багатств. Тоді на вимогу громад­ськості вживалися спеціальні заходи (консервативна охорона), спрямовані на охорону природи.

На сьогодні гармонійність взаємовідносин суспільства і приро­ди набули особливої гостроти та значущості. Екстенсивне природо­користування, нехтування екологічним обгрунтуванням в процесі розвитку агропромислового комплексу, осушення боліт, стихійний розвиток колективного садівництва та інші невпорядковані дії призвели до знищення близько 70% цінних природних комплексів і ландшафтів України1.

262

1 Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, викорис­тання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1998. - № 38-39. - Ст. 248.

263

Негативний антропогенний вплив на довкілля призвів до зник­нення з біосфери України великої кількості видів, зникнення заг­рожує багатьом існуючим видам флори та фауни. Розвиток вироб­ництва, урбанізація, залучення в господарський обіг нових природ­них ресурсів, освоєння природних територій викликають необхід­ність підтримання якості природного середовища в належному ста­ні, а також збереження для наших нащадків в природному стані унікальних або типових природних комплексів із усією сукупністю їх компонентів. Найефективнішим способом збереження та охоро­ни унікальних або типових природних комплексів є їх вилучення із активного господарського використання і подальший розвиток ме­режі природно-заповідного фонду України.

Правову основу організації, охорони, використання територій природно-заповідного фонду та відтворення їх природних ком­плексів становлять: розділ 12 Закону України від 25 червня 1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища"1, закони України від 16 червня 1992 р. "Про природно-заповідний фонд Ук­раїни"2, від 21 вересня 2000 р. "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000— 2015 роки"3, а також ряд указів Президента України та постанов Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України.

Відповідно до Закону "Про природно-заповідний фонд Украї­ни" природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цін­ність і виділені з метою збереження природної різноманітності лан­дшафтів, генофонду тваринного та рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніто­рингу навколишнього природного середовища.

Природно-заповідний фонд охороняється як національне над­бання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, від­творення та використання. Україна розглядає цей фонд як складо­ву світової системи природних територій та об'єктів, що перебува­ють під особливою охороною. Структура природно-заповідного фонду України включає 11 категорій територій та об'єктів, які за­лежно від їх екологічної, наукової, історико-культурної цінності мо­жуть бути об'єктами загальнодержавного або місцевого значення.

До об'єктів загальнодержавного значення належать: природні заповідники, національні природні парки. Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх цін­ності та унікальності можуть бути об'єктами загальнодержавного або місцевого значення. Території та об'єкти природно-заповідно­го фонду залежно від походження класифікуються на природні те-

1 Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 41. — Ст. 546. 1 Там само. - 1992. - № 34. - Ст. 502. ' Там само. — 2000. - № 47. - Ст. 405.

264

риторії та об'єкти і штучно створені об'єкти. До природних нале­жать: природні та біосферні заповідники, національні природні та регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, запо­відні урочища. До штучно створених — ботанічні сади, дендроло­гічні та зоологічні парки та парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Залежно від походження та інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ят­ками природи, мети та необхідного режиму охорони відповідно по­діляються: заказники — на 11 видів (ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гід­рологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелео-логічні), а пам'ятки природи — на 5 (комплексні, ботанічні, зооло­гічні, гідрологічні та геологічні). Законодавством Автономної Рес­публіки Крим можуть бути встановлені додаткові категорії терито­рій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Природно-заповідний фонд України (станом на 1 січня 2003 р.) має в своєму складі 7,4 тис. територій і об'єктів загальною площею близько 2715,4 тис. га, що становить 4,5% усієї території України1. У більшості країн Європи цей показник сягає 5—7%, а в північно­му регіоні — 11 —12%2. Так, на початок 2003 р. на Україні налічу­валося 17 природних та 4 біосферних заповідники, 12 національних природних парків, 43 регіональних ландшафтних парки, 2,595 тис. заказників, 3 тис. пам'яток природи, 22 ботанічних сади, 12 зооло­гічних парків, 37 дендрологічних парків, 536 парків — пам'яток са­дово-паркового мистецтва та 762 заповідних урочищ.

В правовій літературі виділяється два етапи створення та оголо­шення територій та об'єктів природно-заповідного фонду: еколого-правовий та земельно-правовий3. На еколого-правовому етапі від­бувається екологічне обґрунтування необхідності створення чи ого­лошення окремої категорії території чи об'єкта природно-заповід­ного фонду, виявляються її типові чи унікальні ознаки, а також екологічні, географічні, біологічні та інші ознаки. На земельно-правовому етапі відбувається оформлення вилучення (викупу) та відведення земель під об'єкти природно-заповідного фонду. При відведенні земель визначаються два види режиму земель: землі за­повідного об'єкта та землі охоронних зон.

Для віднесення й оголошення території або об'єкта до природ­но-заповідного фонду насамперед необхідно підготувати і подати клопотання про створення чи оголошення території чи об'єкта природно-заповідного фонду. Ці дії можуть здійснюватися цен-

1 Національна допрвідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2002 році. Окреме видання Мінекоресурсів України. — К., 2003. — С 56.

1 Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні (Заповщники), затверджена постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — N° 48. — Ст. 430.

' Див.: Экологическое право Украины: Курс лекций / Под ред. И. И. Каракаша. — Одесса, 2001. — С. 258; Петров В. В. Экологическое право России. — М., 1997. — С. 467.

265

тральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколиш­нього природного середовища, науковими установами, природоо­хоронними громадськими об'єднаннями або іншими заінтересова­ними підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Клопотання про створення чи оголошення таких територій та об'єктів подаються до державних органів, уповноважених проводи­ти їх попередній розгляд.

Клопотання має містити обгрунтування необхідності створення чи оголошення території або об'єкта природно-заповідного фонду певної категорії, характеристику природоохоронної, наукової, есте­тичної та іншої цінності природних комплексів та об'єктів, що пропонуються для заповідання, відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання, власників та користувачів при­родних ресурсів, а також відповідний картографічний матеріал.

Клопотання про необхідність створення чи оголошення терито­рій та об'єктів природно-заповідного фонду попередньо розгляда­ються у місячний термін: щодо територій та об'єктів загальнодер­жавного значення — центральним органом виконавчої влади в га­лузі охорони навколишнього природного середовища; щодо тери­торій та об'єктів місцевого значення — органами цього централь­ного органу виконавчої влади на місцях. У разі схвалення клопо­тань центральний орган виконавчої влади в галузі охорони навко­лишнього природного середовища та його органи на місцях погод­жують їх з власниками та первинними користувачами природних ресурсів у межах територій, рекомендованих для заповідання.

Результати погодження є підставою для розробки спеціалізова­ними проектними та науковими установами проектів створення те­риторій та об'єктів природно-заповідного фонду. Розробку проектів створення територій та об'єктів загальнодержавного значення, та­ких як природні та біосферні заповідники, національні природні парки, заказники, пам'ятки природи, парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва, забезпечує центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Відповідно розробка проектів створення територій та об'єктів міс­цевого значення (регіональних ландшафтних парків, заповідних урочищ, заказників, пам'яток природи та парків — пам'яток садо­во-паркового мистецтва) забезпечується органами центрального ор­гану виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях. Забезпечення розробки проектів створення ботанічних садів, дендрологічних та зоологічних парків може бути доручено заінтересованим державним органам чи установам.

Проекти створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду передаються центральним органом виконавчої влади в галу­зі охорони навколишнього природного середовища чи його органа­ми на місцях у встановленому порядку уповноваженим приймати рішення про створення чи оголошення територій та об'єктів при­родно-заповідного фонду. Якщо створюються природні заповідни­ки, національні природні парки, а також інші території та об'єкти

266

загальнодержавного значення, такі рішення приймає Президент України. Так, наприклад, 19 грудня 2001 р. був підписаний відпо­відний Указ про створення Черемського природного заповідника1, а 4 липня 1998 р. — про створення Яворівського національного

парку2.

Рішення про створення біосферних заповідників приймається Президентом України з додержанням вимог міжнародних догово­рів та міжнародних програм, учасницею яких є Україна. Створюва­ний біосферний заповідник включається Бюро Міжнародної коор­динаційної ради з програми ЮНЕСКО "Людина та біосфера" до міжнародної мережі біосферних заповідників. Рішення про органі­зацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон терито­рій та об'єктів природно-заповідного фонду приймається обласни­ми, Київською та Севастопольською міськими радами.