§ 5. Зміст права природокористування, права й обов'язки природокористувачів

Метою правового регулювання використання природних ресур­сів є встановлення сукупності прав і обов'язків фізичних та юри­дичних осіб як природокористувачів. Правовий зміст використан­ня об'єктів природи охоплює права й обов'язки, що включаються в норми правового інституту, правові відносини та конкретні пра­вомочності природокористування. До них належать права й обов'язки, що визначають умови і порядок одержання і втрати можливостей щодо використання природних об'єктів, суб'єктивні права й юридичні обов'язки, що забезпечують одержання корисних властивостей природних ресурсів, а також вимоги законодавства, покладені на природокористувачів, що уповноважують та обтяжу­ють їх.

Юридичний зміст природокористування передбачає права й обов'язки фізичних та юридичних осіб, що здійснюють як загаль­не, так і спеціальне природокористування. До змісту права загаль­ного природокористування належить, наприклад, конституційне право громадян на користування природними об'єктами народної власності, передбачене в ст. 13 Основного Закону, конституційний обов'язок не завдавати шкоди природі, закріплений в ст. 66 Кон­ституції. Зміст права спеціального природокористування станов­лять, наприклад, суб'єктивне право на самостійне використання природного об'єкта в процесі виробничо-господарської діяльності та юридичний обов'язок вносити плату за спеціальне використан­ня природних ресурсів.

У зв'язку з тим, що спеціальне природокористування впливає на стан природних ресурсів та якість навколишнього середовища, його зміст є більш регламентованим у чинному природноресурсо-вому і природоохоронному законодавстві. Це визначається і тим, що якщо зміст права загального природокористування може скла­датися з правомочності користування без надання права володін­ня, то у зміст права спеціального природокористування включа­ються і правомочність володіння, і правомочність користування. У більшості випадків без відособленого володіння природними об'єк­тами належне здійснення природокористування неможливе. Більш того, володіння природним об'єктом є необхідною передумовою для використання його корисних властивостей¹.

Від цілей та видів спеціального використання природних ресур­сів залежать обсяг і зміст наданих прав і покладених на суб'єктів-природокористувачів обов'язків. Це стосується не тільки викорис­тання різних природних об'єктів, а й різних суб'єктів, що користу-

110

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 21. — Ст 152 ¹ Там само. — 2000. — № 18. — Ст. 132.

' Див.: Бринчук М. М. Экологическое право. — М, 1998. — С 217; Вовк Ю. А. Со­ветское природоресурсовое право и правовая охрана окружающей природной среды. Общая часть. — Харьков, 1986. — С. 151.

111

ються тими самими природними об'єктами. Відрізняються, нап­риклад, обсяг і зміст прав і обов'язків сільськогосподарського і не-сільськогосподарського землекористувача, право спеціального во­докористування для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення та спеціальне водокористування для транспор­тних чи енергетичних потреб.

Галузеві природноресурсові кодекси і закони передбачають ос­новні права й обов'язки природокористувачів у найбільш загальній формі. Залежно від видів природних об'єктів і специфіки викорис­товуваних ресурсів здійснюється законодавче закріплення правово­го змісту природокористування, тобто відповідних найбільш харак­терних для них прав і обов'язків. Коли юридичні і фізичні особи як природокористувачі вступають у певні правовідносини, ці за­гальні права й обов'язки набувають змісту конкретного суб'єктив­ного права і юридичного обов'язку.

Загальні права землекористувачів закріплені, наприклад, в ст. 95 ЗК. Відповідно до вказаної норми землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно госпо­дарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогоспо­дарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську про­дукцію; використовувати у встановленому порядку для власних пот­реб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Загальні обов'язки землекористувачів передбачені у ст. 96 ЗК. Відповідно до її змісту землекористувачі зобов'язані: забезпечувати використання землі за цільовим призначенням; додержуватися ви­мог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати зе­мельний податок або орендну плату; не порушувати прав власни­ків суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі; сво­єчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дот­римуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із вста­новленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геоде­зичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушу­вальних систем.

У деяких галузевих законодавчих актах основні права й обов'яз­ки спеціальних природокористувачів передбачені в одній нормі та розглядаються у безпосередній єдності. У такій формі закріплені права лісокористувачів у статтях 18, 19 ЛК, з виділенням основних прав і обов'язків постійних і тимчасових лісокористувачів. Права й обов'язки надрокористувачів взагалі закріплені разом в одній нор­мі Кодексу про надра.

Відповідно до ст. 24 вказаного Кодексу користувачі надрами ма­ють право: здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне вив-

чення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами спеціального дозволу (ліцензії); розпоряд­жатися видобутими корисними копалинами, якщо інше не перед­бачено законодавством або умовами спеціального дозволу (ліцен­зії); здійснювати на умовах спеціального дозволу (ліцензії) консер­вацію наданого у користування родовища корисних копалин або його частини; на першочергове подовження строку тимчасового користування надрами.

Водночас користувачі надрами зобов'язані: використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано; забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне викорис­тання та охорону надр; забезпечувати безпеку людей, майна та нав­колишнього природного середовища; приводити земельні ділянки, порушені при користуванні надрами, в стан, придатний для по­дальшого їх використання у суспільному виробництві; виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавс­твом України.

Правовий зміст природокористування включає не тільки права й обов'язки суб'єктів-природокористувачів, а й законодавчі обме­ження щодо їх здійснення. Такі обмеження у тому чи іншому об­сязі передбачені в земельному, гірничому, водному, лісовому, при­родно-заповідному, фауністичному і флористичному законодавстві. Юридичні обмеження природокористування можуть бути встанов­лені на різних підставах. Як правило, вони спрямовані на забезпе­чення раціонального використання природних ресурсів та ефектив­ної охорони навколишнього середовища.

Законодавче закріплення відповідних обмежень прав можна виявити насамперед у земельному законодавстві. Відповідно до ст. 111 ЗК право на земельну ділянку може бути обмежено зако­ном або договором, зокрема шляхом встановлення: заборони на провадження окремих видів діяльності; заборони на зміну цільо­вого призначення земельної ділянки та ландшафту; умови до­держання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт; умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці у встановлений час і в установленому порядку; інших зобов'язань, обмежень або умов.

Аналогічні обмеження для водокористування передбачені й у водному законодавстві. Згідно зі ст. 45 ВК у разі маловоддя, загро­зи виникнення епідемій та епізоотій, а також в інших передбаче­них законодавством випадках права водокористувачів можуть бути обмежені або можуть бути змінені умови водокористування з ме­тою забезпечення охорони здоров'я людей та в інших державних інтересах. При цьому пріоритет надається використанню вод для питних і побутових потреб населення. Права водокористувачів, які здійснюють спеціальне водокористування, можуть бути обмежені органом, який видав дозвіл на спеціальне водокористування чи на­дав водний об'єкт у користування або в оренду. Права вторинних

112

113

водокористувачів можуть бути обмежені первинними водокористу­вачами за погодженням з органом, який видав дозвіл на спеціаль­не водокористування чи надав водний об'єкт у користування.

У правовий зміст спеціального природокористування включа­ються і законодавчі вимоги щодо забезпечення захисту й охорони прав фізичних і юридичних осіб, що здійснюють використання природних ресурсів. Захисні й охоронні правові норми одержали найбільш поширене закріплення у земельному законодавстві сто­совно землекористування. Так, відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК земле­користувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Земельне законодавство передбачає, що землекористувачам від­шкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для пот­реб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; вста­новлення обмежень щодо використання земельних ділянок; погір­шення якості Ґрунтового покрову та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; приве­дення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Правові норми, що гарантують охорону прав природокористу-вачів, так чи інакше знайшли своє закріплення в усіх галузевих природноресурсових кодексах та законах. Так, згідно зі ст. 25 Ко­дексу про надра права користувачів надр охороняються законом і можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених законодавс­твом, а збитки, завдані порушенням прав користувачів надр, підля­гають відшкодуванню в повному обсязі. Відповідно до ст. 43 ВК права водокористувачів охороняються законом, а їх порушені пра­ва підлягають поновленню в порядку, встановленому законодавс­твом. Згідно з ч. 2 ст. 20 ЛК втручання у діяльність лісокористува-чів з боку державних, господарських та інших органів і організацій забороняється, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами.