§ 3. Природноресурсові відносини

як предмет природноресурсового права

та його визначення як комплексної

правової галузі

Українська правова система заснована та існує на засадах пози­тивного права, призначена для врегулювання відповідної сукупнос­ті суспільних відносин на основі їх законодавчого закріплення. Правова система складається із багатьох галузей права, поділених за однорідністю суспільних відносин. Певну сукупність суспільних відносин становлять і природноресурсові відносини, що утворюють предмет природноресурсового права України. Отже, предметом природноресурсового права є відповідні суспільні відносини.

Коло законодавчо закріплених природноресурсових відносин становлять відносини щодо набуття природних об'єктів у власність та надання їх у користування, в тому числі на засадах оренди, здій­снення загального та спеціального природокористування, вилучен­ня природних об'єктів з користування або обмеження чи заборона

11

використання їх окремих ресурсів, поновлення і відтворення спо­житих або деградованих природних об'єктів, їх ресурсів та інших корисних властивостей тощо. До кола сучасних природноресурсо-вих відносин можна віднести здійснення або утримання від дій, що пов'язані із застосуванням засобів і технологій використання, збе­реження, поліпшення й облаштування природних компонентів, які випливають із закономірностей існування природи і функціонуван­ня природних об'єктів та їх ресурсів, додержання нормативів і лі­мітів у процесі експлуатації природних об'єктів тощо. Отже, коло природноресурсових суспільних відносин, врегульованих у законо­давчому порядку, досить широке.

В юридичному розумінні природноресурсові відносини не є ви­нятком із загальної структури законодавчо врегульованих відносин. Відомо, що суспільні відносини можуть виникати, складатись, змі­нюватись або припинятись між відповідними суб'єктами. Ними є окремі індивіди, організовані колективи або об'єднання людей за професійними, територіальними та іншими ознаками, державні ор­гани і держава в цілому, що консолідує і представляє інтереси усьо­го суспільства. У їх діяльності постійно і безперервно відбувається взаємодія з природними об'єктами, їх окремими частинами або ко­рисними ресурсами, що становлять предмет суспільних відносин. Такими об'єктами для природноресурсового права є об'єкти при­родного походження, до яких належать земля та її надра, води і лі­си, об'єкти тваринного і рослинного світу, природно-заповідного, рекреаційно-оздоровчого та природно-лікувального фонду тощо. Зазначені відносини мають і свій зміст, який у законодавчому ре­гулюванні має вигляд певних правомочностей та обтяженостей для суб'єктів права у відносинах між ними щодо цих об'єктів.

У свою чергу за своїм правовим змістом природноресурсові від­носини можна поділити на матеріальні та процедурні. Матеріаль­ними відносинами в юридичному розумінні є, наприклад, відноси­ни власності на природні об'єкти, значна частина яких нині пере­буває у власності держави. Однак це не виключає можливості пос­тупової передачі окремих природних об'єктів та їх частин у влас­ність інших суб'єктів права. До процедурних природноресурсових відносин належать, наприклад, відносини щодо умов і порядку на­дання природних об'єктів та їх частин у користування, які знайшли своє закріплення в нормативно-правових актах природноресурсо­вого законодавства.

Однак природноресурсові відносини мають свої особливості за правосуб'єктною, правооб'єктною та правозмістовою структурою. Так, не усі загальноюридичні суб'єкти права визнаються суб'єкта­ми українського природноресурсового права, а якщо визнаються такими, то з відповідними законодавчими обмеженнями. Об'єкта­ми природноресурсового права визнаються не будь-які предмети, а лише об'єкти природного походження або штучно створені об'єк­ти, які обов'язково мають зв'язок з природним середовищем. Із зазначеного випливає й особливий зміст і коло правомочностей та

12

обтяженостей для суб'єктів права у поводженні з об'єктами при­родного походження та їх ресурсами.

Проте вказане коло законодавчо закріплених природноресурсо­вих відносин, що становлять предмет вітчизняного природноресур­сового права, є проблематичним. Річ у тім, що земельні¹, гірничі², водні³ та лісові⁴ відносини становлять предмет відповідних галузей права і регулюються самостійними кодифікованими актами та прийнятою на їх основі розвинутою системою чинного законодавс­тва. Крім того, розвиток природноресурсового законодавства приз­вів до визнання значною кількістю вчених-правознавців формуван­ня вітчизняного фауністичного, флористичного, природно-заповід­ного та інших ресурсових галузей права⁵. Якщо включити відповід­ні відносини до предмета вказаних галузей права, залишиться не­велике коло суспільних відносин, які охоплюватимуться природно-ресурсовим правом.

Водночас це свідчить і про те, що систему вітчизняного права і юридичну науку давно не задовольняє поресурсове структурування предмета відповідних галузей права. Це пов'язано з їх безпосеред­ньою взаємозалежністю та схожістю відносин, що виникають з приводу використання природних ресурсів, а також збереження і відтворення природних багатств. Тому поряд з їх самостійністю і диференційованістю між ними чимало спільного, що зближує й ін­тегрує ресурсові галузі права. Таким зближувальним чинником є насамперед земельні відносини, які тривалий час охоплювали усі природноресурсові відносини.

Постановления питання про природноресурсове право Н. Ка-занцевим⁵ наприкінці 60-х років минулого століття призвело до суттєвого оновлення та активного розвитку земельного, гірничого, водного та лісового законодавства. На їх основі у середині 80-х ро­ків була сформована інтегрована правова галузь — природноресур­сове право та правова охорона навколишнього середовища⁷. Проте це відіграло і негативну роль, зокрема призвело до повного ігнору­вання земельного права та виключення із правової системи гірни­чого, водного та лісового права.

' Див.: Земельне право: Підручник / За ред. В. І. Семчика, П. Ф. Кулініча. — К., 2001; Земельне право України: Підручник / За ред. О. О. Погрібного, І. І. Каракаша. — К., 2003; Иконицкая И. А. Земельное право Российской Федерации: Учебник. — М., 2001; Крас-сов О. И. Земельное право: Учебник. — М., 2000.

¹ Див.: Мухитдинов Н. Б. Теоретические проблемы горного права. — Алма-Ата, 1980.

^! Див.: Ерофеев Б. В. Советское водное право. — М., 1981.

⁴ Див.: Костицкий В. В. Лесное право. Краткое учебное пособие. — Львов, 1991.

⁵ Див.: Андрейцев В. І. Екологічне право України. Загальна частина. Курс лекцій в схе­ мах. — К., 1996; Екологічне право. Особлива частина: Підручник / За ред. В. I. Андрейце- ва. — К., 2001; Екологічне право України: Підручник / За ред. В. К. Попова, А. П. Геть­ мана. — Харків, 2001; Экологическое право Украины: Курс лекций / Под ред. И. И. Ка­ ракаша. — Одесса, 2001.

' Див.: Казанцев В. Д. Природноресурсовое право и его пределы как интегрирован­ной отрасли права // Вестник МГУ. Право. — 1967. — № 6.

⁷ Див.: Природноресурсовое право и правовая охрана окружающей среды: Учебник / Под ред. В. В. Петрова. — М., 1988; Вовк Ю. А. Советское природоресурсовое право и правовая охрана окружающей среды. Общая часть. — Харьков, 1986; Советское приро­доресурсовое право. Особенная часть. — Харьков, 1987.

13

Зростання ролі екологічних суспільних відносин у 90-х роках минулого століття призвело до заміни галузі природноресурсового права та правової охорони навколишнього середовища екологічним правом на тій же інтегрованій основі¹. Але позитивним результатом формування останнього був поштовх не тільки до становлення власного екологічного законодавства України, а й до розвитку га­лузей вітчизняного природноресурсового законодавства незалежної української держави — докорінного реформування і відродження земельного законодавства*, суттєвого оновлення гірничого, водно­го та лісового законодавства, а також формування фауністичного, флористичного, природно-заповідного та інших галузей законо­давства.

Ця величезна нормативно-правова база, що сформувалася на початок XXI ст., стала теоретичною основою для концептуального перегляду предмета, змісту і структури екологічного права. Так, широко визнана і досить авторитетна київська школа екологічного права запропонувала включити до змісту і структури екологічного права природноресурсове і природоохоронне (середовищеохорон-не) право та право екологічної безпеки². Такий концептуальний підхід до інтеграції природноресурсових, природоохоронних та еко-логобезпечних суспільних відносин є надзвичайно плідним, але ви­переджує ступінь розвитку зазначених відносин. Про несвоєчас­ність інтеграції зазначених відносин свідчать, наприклад, багатора­зові невдалі спроби поєднання управління у галузі використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середо­вища, і повернення до їх відокремленого здійснення на практиці³.

Це дає підстави для твердження про те, що достатньо розвину­ті й широко визнані у законодавчому порядку природноресурсові та природоохоронні суспільні відносини все ж не досягай того рів­ня розвитку, щоб їх можна було об'єднати в межах єдиної галузі права й інтегрованого правового регулювання. На наш погляд, природноресурсові суспільні відносини є достатньо самостійними і

¹ Див.: Екологічне право України. Загальна частина: Навчальний посібник. — Хар­ ків, 1995; Екологічне право України. Особлива частина: Навчальний посібник. — Хар­ ків, 1996. Зазначена позиція вчених харківської еколого-правової школи по суті зали­ шилась не зміненою й у наступному, наприклад, навчальному виданні: Екологічне пра­ во України: Підручник / За ред. В. К. Попова, А. Л. Гетьмана. — Харків, 2001.

* У зв'язку з цим звертає на себе увагу ч. 2 ст. З чинного Земельного кодексу (ЗК) України (Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 3. — Ст. 27.), згідно з якою земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослин­ного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються ЗК, нормативно-правови­ми актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, як­що вони не суперечать ЗК. В ній можна вбачати встановлення пріоритету земельного законодавства над іншими природноресурсовими галузями законодавства, а отже, по­вернення природноресурсових відносин до складу земельних. Проти цього слід рішуче заперечити з огляду на те, що, по-перше, це минулий етап розвитку природноресурсо­вих відносин, а, по-друге, в сучасний період вони за своїм змістом та обсягом врегульо­вані якісно інакше, ніж на на початку XX ст.

² Див.: Екологічне право. Особлива частина: Підручник / За ред. В. І. Андрейцева. — К., 2001.

³ Указ Президента України від 15 вересня 2003 р. № 1039/2003 "Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління у сфері охорони навколишнього при­ родного середовища та використання природних ресурсів".

14

можуть розглядатись як окремі відносини. Про відокремлене вре­гулювання природноресурсових суспільних відносин та різноманіт­них природоохоронних відносин свідчить і законодавча практика. Водночас природноресурсові відносини мають комплексний ха­рактер, оскільки об'єднують близькі за своїм змістом земельні, гір­ничі, водні та лісові відносини, а також відносини щодо викорис­тання об'єктів природно-заповідного фонду, тваринного і рослин­ного світу та інших природних об'єктів та їх ресурсів, залишаючи специфіку правового регулювання їх використання у межах відпо­відних диференційованих галузей ресурсового законодавства. Із зазначеного випливає, що вказаний комплекс утворюється на заса­дах інтеграції тільки спільних за своїм змістом земельних, гірничих, водних, лісових та інших природноресурсових відносин.

Комплексний підхід до природноресурсових відносин відкриває широкі можливості для урахування їх особливостей при правовому регулюванні використання природних об'єктів, їх ресурсів та при­родних комплексів. Отже, природноресурсове право України стано­вить відособлено-комплексну сукупність правових норм, що регулю­ють поресурсові відносини у сфері взаємодії людини і суспільства з природним середовищем з метою забезпечення раціонального і ефективного використання індивідами, колективами і суспільством природних об'єктів та їх ресурсів, а також їх збереження та відтво­рення в інтересах теперішніх і майбутніх поколінь людей.

Водночас слід зазначити, що природноресурсові відносини не є ізольованими від інших видів суспільних відносин. Вони тісно пов'язані з екологічними, майновими, управлінськими та іншими видами суспільних відносин, що становлять предмет правового ре­гулювання та утворюють єдину національну систему права. Отже, природноресурсове право пов'язано з численними правовими галу­зями, але найбільш тісний його зв'язок спостерігається із зазначе­ними галузями права.

Природноресурсове право знаходиться у безпосередній взаємо­дії з екологічним правом. Це знаходить прояв у взаємозалежності та взаємопроникненні природноресурсових, природоохоронних і середовищезахистних відносин. Насамперед вони охоплюють від­носини у галузі відтворення і відновлення природних об'єктів та їх ресурсів, що за своїм змістом поєднують економічні, організаційні, технічні, технологічні, правові та інші заходи, спрямовані на забез­печення охорони природи і захист природного середовища. Більш того, у концептуальному плані раціональне й ефективне природо­користування розглядається як природоохоронна і середовищеза-хистна діяльність¹, що стало підставою для об'єднання природно­ресурсового і природоохоронного права в єдину інтегровану галузь екологічного права.

' Див.: Мунтян В. Л. Правовые проблемы рационального природопользования: Дисс. ... д-ра юрид. наук. — Харьков, 1975; Шемшученко Ю. С. Правовые проблемы эко­логии. - К., 1989.

15

Однак слід відрізняти природноресурсові суспільні відносини від природоохоронних, які є об'єктивно суперечливими і проти­лежними за своїм походженням. Адже основною метою природо­користування є забезпечення головним чином економічних потреб людини і суспільства. А природоохоронна діяльність спрямована на забезпечення їх екологічних інтересів. Звідси беруть свій початок різні цілі правового регулювання природноресурсових і природоо­хоронних відносин. Регулювання природноресурсових відносин, як правило, відбувається на засадах права власності та права спеціаль­ного природокористування. Правове регулювання екологічних від­носин, спрямованих на забезпечення екологічної безпеки, охорону природних ресурсів та їх компонентів і захист природного середо­вища, здійснюється незалежно від засад приналежності природних об'єктів і підстав природокористування.

Природноресурсові відносини, що мають економічний зміст, завжди були пов'язані з майновими та господарськими відносина­ми. Природні ресурси та інші природні багатства були і залиша­ються природним базисом господарської діяльності для задоволен­ня матеріальних потреб. На цьому грунтується взаємодія природно-ресурсового права з цивільним і господарським правом. Особливо­го змісту природноресурсові, цивільні та господарські відносини набули в умовах переходу до ринкових засад господарювання, ко­ли певна частина земельних ресурсів була включена до сфери май­нового обігу, законодавчо визнані та розвиваються орендні та кон­цесійні засади використання природних ресурсів, у сферу госпо­дарської діяльності впроваджуються іпотечні відносини, значно розширені договірні форми природокористування тощо. Тому в новому Цивільному кодексі (ЦК) України¹ і Господарському ко­дексі (ГК) України² містяться не тільки окремі правові норми, а й відповідні розділи з природноресурсовим змістом.

Однак елементи схожості природноресурсових і майнових від­носин не дають підстав для їх ототожнювання. Між природноре-сурсовими та майновими відносинами існують значні відмінності, які дозволяють вважати їх різнорідними відносинами. По-перше, природноресурсові відносини існують лише за наявності природ­них об'єктів без відокремлення їх від природного середовища. Так, забудовані земельні ділянки, добуті корисні копалини, ізольовані водні ресурси, зрубана деревина, виловлена риба тощо, не є об'єк­тами природноресурсових відносин, оскільки вони відокремлені від природного середовища, стали майновими об'єктами й перей­шли до сфери відносин, які регулюються цивільним правом. По-друге, природноресурсові відносини складаються з приводу об'єк­тів природного походження, тому правове регулювання цих відно­син обмежується закономірностями функціонування природи. Майнові відносини мають соціально-економічне походження, тому

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 40. — Ст. 356. ^г Там само. — 2003. — № 18. — Ст. 44.

16

■авовий вплив на їх виникнення та припинення залежить лише щі форм і засобів врегулювання суспільних відносин. По-третє, Жавовий режим використання природних об'єктів та їх ресурсів Мстить значну кількість імперативних приписів, виконання яких є ■бов'язковим. Для регулювання майнових відносин імперативні %орми є непридатними, а ті з них, що містяться у цивільному за­конодавстві, є винятком із загального правила.

Безумовно, природноресурсові відносини і природноресурсове право пов'язані з адміністративно-управлінськими відносинами й . адміністративним правом. Це стосується, наприклад, закріплення • повноважень та меж їх здійснення стосовно надання та вилучення природних ресурсів, а отже, їх справедливого розподілу в суспільс­тві. Але на відміну від адміністративного права, адміністративно-управлінські відносини у природноресурсовому праві мають не тільки свій соціальний аспект, а й технічний зміст. Так, відносини щодо землеустрою або лісоустрою охоплюють значний обсяг тех­нічних вимог і норм, виконання яких є обов'язковим. Це відрізняє адміністративно-управлінські відносини у природноресурсовому й адміністративному праві.