§ 2. Основні види природокористування та їх юридичне закріплення

Залежно від класифікаційних ознак використання природних ресурсів можна поділяти на різні види. Так, за видами при­родних об'єктів право природокористування поділяється на такі види: право землекористування; право надрокористування;

100

право водокористування; право лісокористування; право користу­вання тваринним світом; право користування рослинним світом; право користування об'єктами природно-заповідним фонду; право користування ресурсами виключної (морської) економічної зони, морського дна та континентального шельфу тощо.

У свою чергу окремі види використання природних об'єктів за ознаками цільового призначення можуть поділятися на відповідні різновиди. Так, право на використання земельних ресурсів поділя­ється на право землекористування для сільськогосподарського і не-сільськогосподарського використання, право надрокористування — на використання надр для геологічного вивчення і видобутку корис­них копалин, право водокористування — на використання вод для питних і комунально-побутових потреб населення та для виробни­чо-господарських потреб, право лісокористування — на головне лі­сокористування для заготівлі деревини і живиці та побічне лісоко­ристування для випасання худоби, розміщення пасік, заготівлі де­ревних соків, плодів, ягід, грибів, горіхів, лікарських рослин тощо.

За ознаками цільового призначення земельного фон­ду в земельному законодавстві можна виділити землекористування для цілей сільськогосподарського виробництва, містобудування, промисловості, транспорту, зв'язку й енергетики, для природоохо­ронних, оздоровчих, рекреаційних та історико-культурних цілей, для забезпечення функціонування лісового і водного фонду. У ме­жах кожного виду землекористування за спеціальними ознаками цільового використання земельних ресурсів також можна виділити їх окремі різновиди. Так, сільськогосподарське землекористування може поділятися на користування орними і пасовищними угіддя­ми, містобудівне — на селитебне і рекреаційне землекористування, транспортне — на землекористування автомобільного, залізнично­го, водного, повітряного і трубопровідного транспорту. Кожен із зазначених різновидів землекористування відрізняється за цілями надання, умовами використання, правами і обов'язками землеко­ристувачів тощо.

За суб'єктами-природокористувачами використання природних ресурсів також можна поділяти на певні види: природо­користування фізичних і юридичних осіб. При цьому слід зазначи­ти, що для сучасного земельного законодавства характерним є прі­оритетність індивідуальних видів сільськогосподарського землеко­ристування громадян, на відміну від радянського законодавства, в якому пріоритетними були колективні види землекористування сільськогосподарських кооперативів і колективних сільськогоспо­дарських підприємств¹. Однак це не стосується надрокористування, водокористування, лісокористування та інших видах пооб'єктного природокористування, оскільки у відповідних галузях законодавс-

' Указ Президента України від 3 грудня 1999 р. № 1529/99 "Про невідкладні заходи Щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" // Урядовий кур'єр. — 1999 р. - 8 груд.

101

тва зберігається перевага природокористування підприємств, орга­нізацій та установ як юридичних осіб.

Всередині зазначених видів природокористування за їх суб'єкт­ною ознакою можна виділити окремі різновиди природокористуван­ня, що суттєво відрізняються один від одного. Так, згідно з чинним природноресурсовим законодавством відрізняються умови і порядок надання природних ресурсів для використання вітчизняними й іно­земними фізичними та юридичними особами. У свою чергу серед вітчизняних юридичних осіб можна виділити, наприклад, землеко­ристування сільськогосподарських, промислових, транспортних і енергетичних підприємств, житлово-будівельних організацій і дачно-будівельних кооперативів, громадських об'єднань та релігійних орга­нізацій. Серед іноземних юридичних осіб земельне законодавство виділяє землекористування міжнародних організацій та їх об'єднань і підприємств, що цілком належать іноземним інвесторам. За озна­кою природноресурсової правосуб'єктності українських громадян у земельному законодавстві можна виділити землекористування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, створення фермерського господарства, ведення селянського господарства, зай­няття садівництвом і городництвом, сінокосіння і випасання худоби, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва тощо.

Залежно від кількості суб'єктів — користувачів одним природним об'єктом природокористування може бу­ти відособленим і спільним. Як правило, відособленим є спеціаль­не користування природним об'єктом, наданим одному суб'єкту права — юридичній або фізичній особі. Однак специфічні власти­вості окремих природних ресурсів об'єктивно передбачають необ­хідність правового закріплення можливості їх спільного викорис­тання. Так, спільне природокористування властиве для викорис­тання водних ресурсів, коли водний об'єкт використовується кіль­кома суб'єктами одночасно, наприклад, для водопостачання, суд­ноплавства, рибальства, оздоровлення, рекреації тощо. Спільне природокористування може мати місце при використанні лісових ресурсів, ресурсів рослинного і тваринного світу та інших природ­них об'єктів. Отже, спільне природокористування — одночасне ви­користання одного природного об'єкта кількома суб'єктами.

За термінами використання природних об'єктів та їх ресурсів широке визнання у чинному законодавстві одержали відповідні ви­ди постійного і тимчасового природокористування. Вони закріплені, наприклад, в ст. 92 ЗК, ст. 15 Кодексу про надра, ст. 9 ЛК, ст. 50 ВК тощо. При цьому постійним природокористуванням визнається ви­користання відповідних природних об'єктів без заздалегідь вста­новленого строку. Тимчасовим природокористуванням є викорис­тання природних об'єктів протягом визначеного строку. У свою чергу тимчасове природокористування може бути короткостроко­вим і довгостроковим.

Різновидами тимчасового природокористування нині є орендне і концесійне природокористування, що здійснюються на основі до-

102

говорів оренди або концесії. Орендне природокористування перед­бачене в ст. 93 ЗК, ст. 10 ЛК, ст. 51 ВК, ст. 10 Закону "Про рос­линний світ" тощо. Можливості використання природних об'єктів на підставі договорів концесії передбачені в ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 р. "Про концесії"¹ Таке використання має три­вати не менше 10 та не більше 50 років.

Критеріями розмежування видів природокористування можуть бути ознаки значення та належності природних об'єктів. Вони пов'язані, наприклад, з віднесенням природних багатств до об'єктів загальнодержавного і місцевого значення. Про це йдеться в ст. 5 ВК, ст. 6 Кодексу про надра, ст. 7 ЛК, ст. З За­кону "Про природно-заповідний фонд України", ст. 4 Закону "Про рослинний світ", ст. 4 Закону "Про тваринний світ". Як вже заз­началось, чинний ЗК закріплює право приватної, комунальної та державної власності на землю й не передбачає окремого поділу зе­мельних ресурсів на землі загальнодержавного і місцевого значен­ня. У зв'язку з цим слід зазначити, що умови та порядок надання природних об'єктів у користування для різних видів природокорис­тування істотно відрізняються. Якщо природні об'єкти загально­державного і місцевого значення можуть надаватися для спеціаль­ного використання, як правило, в порядку відведення, видачі лі­цензії чи на підставі дозволу, то природні ресурси, що належать на праві приватної власності — тільки на підставі договору.

Поряд із загальними класифікаційними критеріями, характер­ними для усіх природноресурсових галузей законодавства, можна виділити ряд видів природокористування, властивих тільки окре­мим галузям законодавства. Так, за способами використан­ня водних об'єктів ст. 42 ВК виділяє первинне і вторинне во­докористування. При цьому первинними водокористувачами є ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води. До вторинних водокористувачів чи абонентів віднесе­ні ті водокористувачі, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористува­чів і скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлю­ються між ними.

В цілому поділ в юридичній літературі² за формою реалізації права лісокористування на первинне і вторинне відповідає суті здіснення лісокористувачами своїх прав і обов'язків, хоча вони й не випливають зі змісту чинного лісового законодавства. Широко поширені в минулому види первинного і вторинного землекорис­тування із встановленням різних форм земельної власності втрати­ли своє значення. Проте окремі види первинного і вторинного ви­користання природних об'єктів збереглися у галузевому законо­давстві.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1999. — Ms 41. — Ст. 372.

² Див.: Екологічне право. Особлива частина: Підручник / За ред. В. І. Андрейцева. — К., 2001. - С 374.

103

У чинному законодавстві легально визнаним є поділ видів ви­користання природних ресурсів на загальне і спеціальне природо­користування. Так, виділення права загального і спеціального во­докористування має місце у ч. 1 ст. 46 ВК (в редакції Закону від 21 вересня 2000 р.) та ст. 48 ЛК. На загальне і спеціальне використан­ня природних ресурсів вказують ст. 8 Закону "Про рослинний світ" та ст. 10 Закону "Про тваринний світ". ЗК і Кодекс про надра не виділяють загальне землекористування і загальне надрокористуван-ня. Проте в статтях 35, 83 ЗК вказується на землі загального корис­тування, а у ст. 23 Кодексу про надра по суті йдеться про загальне надрокористування. Отже, розгляньмо більш детально правове ре­гулювання загального та спеціального природокористування.