§ 4. Об'єкти природноресурсового права

В юридичній літературі позначення предмета та об'єкта не зав­жди є виваженим і однозначним. Інколи ці поняття визначаються одне через одне, часто предмет позначається як об'єкт, а об'єкт як предмет, що призводить до їх ототожнення. Під об'єктами права в широкому значенні розуміють майнові, природні та духовні блага, з приводу яких виникають правовідносини. Відомо, що природни-¹ ми об'єктами є речі та блага природного походження, що існують без участі людини і суспільства або з певною їх участю, наприклад, штучно утворені ними об'єкти, що існують завдяки закономірнос­тям функціонування природи та зусиллям людської діяльності. Та­ким чином, об'єктами природноресурсового права є природно завер­шені та відносно відокремлені природні складові, що існують у взає­модії із соціальним середовищем і виконують для людини і суспільства відповідні функції.

Однак не все, що має природне походження, може бути об'єктом природноресурсового права. Наприклад, багато натуральних благ і природних явищ не піддається правовому впливу, зокрема земний магнетизм і земне тяжіння, обертання землі та зміна дня і ночі, ви­верження вулканів і землетруси, зсуви грунту та затоплення, водні відливи і приливи, удари блискавки та грозові явища, сонячна та віт­рова енергія тощо. Тому об'єктами природноресурсового права мо­жуть бути тільки ті натуральні блага і природні явища, з приводу яких можливо виникнення суспільних відносин щодо їх використання.

До природних об'єктів належать земля, її надра, ліси та нелісо-ва рослинність, води і водно-болотні угіддя, тваринний світ, об'єк-

17

ти природно-заповідного фонду та ін. Чинне природноресурсове законодавство передбачає визначення та класифікацію відповідних природних об'єктів. Так, в ЗК встановлена класифікація земель відповідно до їх цільового призначення, а Законом України від 13 грудня 2001 р. "Про тваринний світ"¹ передбачена класифікація тваринного світу як об'єкта права. Аналогічні положення містять­ся в гірничому, водному, лісовому та природно-заповідному зако­нодавстві. Класифікація природних об'єктів встановлена з метою визначення правового режиму кожного природного об'єкта, що сприяє їх раціональному й ефективному використанню.

Земля належить до основних природних об'єктів і належить до складу єдиної природної системи як її невід'ємна частина. В літе­ратурних джерелах поняття землі як природного об'єкта дано у багатьох аспектах. Проте в природноресурсовому, земельному, екологічному, а тепер і в цивільному, господарському і податко­вому законодавстві, вона закріплена як об'єкт права у відповідних аспектах: у природноресурсовому — як сукупність усіх природних багатств; у земельному — як поверхневий ґрунтовий шар, що ви­конує економічні функції як засіб виробництва та просторового базису завдяки використанню відповідних земельних площ; в еко­логічному — як об'єкт, що виконує життєдіяльні, життєзабезпечу-вальні та культурно-оздоровчі функції; у цивільному — як об'єкт купівлі-продажу, міни, дарування та успадкування відокремленої земельної ділянки; у господарському — як засіб здійснення під­приємницької діяльності; у податковому — як об'єкт оподатку­вання.

Слід зазначити, що тільки земельне законодавство передбачає правове регулювання використання поверхневого шару землі. В ньому земля як об'єкт права проявляє себе у різних відносинах: при передачі земельних ділянок у власність або користування; при вилученні або викупі земельних ділянок у встановленому законом порядку для суспільної необхідності чи суспільних потреб; у про­цесі експлуатації земельних ресурсів за їх цільовим призначенням тощо. Тому в земельному законодавстві врахована специфіка пра­вового регулювання використання земель сільськогосподарського призначення, земель житлової та громадської забудови у межах на­селених пунктів, земель промисловості, транспорту й енергетики, земель лісового та водного фонду тощо.

Водночас земельне законодавство враховує правооб'єктність ок­ремих земельних ділянок у взаємодії з гірничим, водним, лісовим, фауністичним, флористичним, природно-заповідним, курортно-рекреаційним та лікувально-оздоровчим законодавством, що надає їм природноресурсову правооб'єктність. Саме у такому розумінні слід сприймати ч. 2 ст. З ЗК про врегулювання суспільних відно­син з використання надр, вод, лісів, а також рослинного і тварин­ного світу у взаємозв'язку із земельними відносинами.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 14. — Ст. 97.

Надра є самостійним природним об'єктом і водночас частиною єдиної природної системи. Об'єктом права є надра як частина зем­ної кори, що може використовуватися для задоволення відповідних індивідуальних або суспільних потреб. Проте у ст. 1 Кодексу Укра­їни про надра¹ передбачено, що надра — це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простяга­ється до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєн­ня. Із цього випливає, що законодавство про надра застосовується до тієї частини надр, яка використовується для задоволення госпо­дарсько-економічних потреб держави, юридичних та фізичних осіб. Тому їх правооб'єктність визначається через поняття родовищ ко­рисних копалин, якими є нагромадження мінеральних речовин в надрах, на поверхні землі, в джерелах вод та газів, на дні водой­мищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання є придатними для промислового використання.

Однак з технічних, технологічних, економічних та інших при­чин не всі надра доступні для господарського використання. Так, ресурси континентального шельфу та виключної (морської) еконо­мічної зони, що також належать до об'єктів надр, на сьогодні мо­жуть не використовуватися з причин економічної недоцільності або технічної неможливості. Тому їх корисні ресурси можна роз­глядати як природні об'єкти, що об'єктивно існують, але не вико­ристовуються.

За вказаним критерієм надра можна поділити на дві великі гру­пи, зокрема на ті, що використовуються, і ті, що не використову­ються, тобто є резервом для майбутнього використання. Такий висновок підтверджується ч. 1 ст. 5 Кодексу про надра, згідно з якою державний фонд надр включає як ділянки надр, що викорис­товуються, так і ділянки надр, не залучені до використання, у то­му числі континентального шельфу і виключної (морської) еконо­мічної зони.

Води становлять частину природного середовища, що виступає як гідросфера та складається з природних й штучно утворених во­доймищ. Згідно зі ст. З Водного кодексу (ВК) України² усі води на території України становлять її водний фонд, який включає до сво­го складу: поверхневі води — природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські во­ди та територіальне море.

Важливою ознакою водних об'єктів у природноресурсовому праві є їх природне походження та зв'язок з природним середови­щем. Однак вода, що є наприклад, в складі атмосферного повітря не належить до вод тому, що є невід'ємною складовою право-об'єктності атмосфери. Хоча за своїм фізико-хімічним складом во­ди в озерах чи струмках не відрізняються від вод у трубопроводах

' Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 36. - Ст. 340. Там само. — 1995. — № 24. — Ст. 189.

18

19

чи в басейнах, такі води також не є об'єктами природноресурсово-го права у зв'язку з тим, що вони вилучені з природного середови­ща й набули ознак майнового об'єкта. Відповідно до ст. 5 ВК во­ди поділяються на об'єкти загальнодержавного та місцевого зна­чення. Такий поділ суттєво впливає на правовий режим їх викорис­тання та охорони. При цьому води (водні об'єкти) є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування, у то­му числі на умовах оренди.

Залежно від цільового призначення використання вод можна виділити такі види водокористування: для питних цілей, промисло­вості, сільського господарства, транспорту, рибного і мисливсько­го господарства, лікувально-оздоровчих цілей та інші види. Згідно з класифікацією видів користування водними об'єктами чинним водним законодавством встановлений правовий режим кожного виду водокористування. Використання вод здійснюється у порядку загального і спеціального водокористування. Загальне водокорис­тування не потребує виділення водного об'єкта конкретному суб'єкту права та надання спеціального дозволу. Об'єктами права спеціального водокористування є конкретні водоймища, надані у встановленому порядку відповідним суб'єктам з видачею певних документів або без видачі таких.

Ліси є особливим природним об'єктом і також становлять час­тину єдиної природної системи. У ст. З Лісового кодексу (ЛК) Ук­раїни¹, ліс визначається як сукупність землі, рослинності, у якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що у своєму розвитку біологічно взаємо­пов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище. Метою такого ускладненого визначення лісу є охоплення усіх його компонентів, але це є надто складним завданням через багатоком-понентність й багатофункціональність лісу. Крім того, вказане виз­начення все одно не охоплює усіх ознак лісу. Тому більш спроще­ним визначенням лісу є його поняття, розкрите спеціалістами лі­сового господарства, за яким ліс визначається як сукупність дере­винних і чагарникових рослин, пов'язаних з ґрунтом і атмосфе­рою². Так, за твердженням фахівців, до 30% кисню у складі атмос­ферного повітря відтворюється лісами та зеленою рослинністю, що також є природним ресурсом.

Відповідно до ст. 4 J1K усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділян­ки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. До лісового фонду не належать: усі види зелених на­саджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лі­сів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподар­ських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках. Створення, використання та охорона об'єктів та насаджень, що не

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 17. — Ст. 99.

¹ Див.: Морозов Г. Ф. Избранные труды в 3-х томах. — М., 1970. — С 69.

належать до лісового фонду, регулюються іншими актами законо­давства, зокрема законодавчими актами аграрного, цивільного та господарського права.

Рослинний світ — це сукупність усіх видів рослин, а також гри­бів та утворених ними угруповань на певній території. Його об'єк­тами є дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гри­би на всіх стадіях розвитку та утворені ними природні угрупован­ня. Закон України від 9 квітня 1999 р. "Про рослинний світ'" об'єктами рослинного світу називає природні рослинні ресурси, до яких належать об'єкти, що використовуються або можуть бути ви­користані населенням для потреб виробництва та інших потреб. Відповідно до ст. 4 вказаного Закону природні рослинні ресурси за своєю екологічною, господарською, науковою, оздоровчою, рекре­аційною цінністю та іншими ознаками поділяються на природні рослинні ресурси загальнодержавного та місцевого значення.

До природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення на­лежать об'єкти рослинного світу в межах: внутрішніх морських вод і територіального моря, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України; поверхневих вод (озер, во­досховищ, річок, каналів), що розташовані і використовуються на території більш ніж однієї області, а також їх приток усіх порядків; природних та біосферних заповідників, національних природних парків, а також заказників, пам'яток природи, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків — пам'яток са­дово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Природні рослинні ресурси загальнодержавного значення також включають: лісові ресурси державного значення; рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, та судинні рослини, мохоподібні, водо­рості, лишайники, а також гриби, види яких занесені до Червоної книги України; рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зник­нення, та типові природні рослинні угруповання, що занесені до Зеленої книги України.

Правооб'єктність зазначених рослинних ресурсів, занесених до Червоної та Зеленої книг України, не викликає сумнівів. Проте тут слід більш чітко відрізняти об'єкти, занесені до Червоної книги Ук­раїни², та рослинні об'єкти та їх ресурси, що занесені до Зеленої книги України³. Крім того, у зв'язку з таким широким визначен­ням об'єктів рослинного світу загальнодержавного значення, що охоплює водну та лісову рослинність, надто ускладнена проблема їх юридичного відокремлення від об'єктів водного та лісового за­конодавства. Слід звернути увагу і на те, що наведений перелік

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 22—23. — Ст. 198.

² Закон України від 7 лютого 2002 р. "Про Червону книгу України" // Там само. — 2002. - № 30. - Ст. 201.

' Положення про Зелену книгу України, затверджене постановою Кабінету Мініс­трів України від 29 серпня 2002 р. № 1286 // Офіційний вісник України. - 2002. -№ 36. - Ст. 1692.

20

21

об'єктів рослинного світу загальнодержавного значення не є вичер­пним тому, що до них вітчизняним законодавством можуть бути віднесені й інші об'єкти рослинного світу.

До природних рослинних ресурсів місцевого значення належать дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судин­ні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, не віднесені до природних рослинних ресурсів загальнодержав­ного значення. Отже, при віднесенні природних рослинних ре­сурсів до ресурсів місцевого значення застосовується "залишко­вий" принцип, тобто те, що не включено до складу об'єктів рос­линного світу загальнодержавного значення, належить до при­родних рослинних ресурсів місцевого значення. Це означає, що серед дикорослої рослинності не залишається об'єктів, значення яких не визначено.

Тваринний світ є одним з компонентів навколишнього природ­ного середовища, національним багатством країни, джерелом ду­ховного та естетичного збагачення і виховання людей, об'єктом на­укових досліджень, а також важливою базою для одержання про­мислової й лікарської сировини, харчових продуктів та інших ма­теріальних цінностей. Тому в інтересах нинішнього і майбутніх по­колінь в Україні за участю підприємств, установ, організацій і гро­мадян здійснюються відповідні заходи щодо охорони, науково обг­рунтованого та невиснажливого використання і відтворення тва­ринного світу.

Відносини у галузі охорони, використання і відтворення тва­ринного світу, об'єкти якого перебувають у стані природної волі, у напіввільних умовах чи в неволі, на суші, у воді, грунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, регулюються спеціальними законами — Законом "Про тваринний світ", Законом України від 22 лютого 2000 р. "Про мисливське господарство та полювання"¹ та іншими нормативно-правовими актами. Що стосується відносин щодо ви­користання та відтворення сільськогосподарських і свійських тва­рин, а також діяльності, пов'язаної з використанням залишків ви­копних тварин, то вони регулюються аграрним, цивільним, госпо­дарським та підприємницьким законодавством.

Відповідно до ст. З Закону "Про тваринний світ" об'єктами тва­ринного світу є: дикі тварини — хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та ін.) і безхребетні (чле­нистоногі, молюски, голкошкірі та ін.) в усьому їх видовому і по­пуляційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яй­ця, лялечки тощо), які перебувають у стані природної волі, утриму­ються у напіввільних умовах чи в неволі; частини диких тварин (роги, шкіра тощо); продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо). Об'єкти тваринного світу можуть перебувати у держав-

ній, комунальній та приватній власності. Дикі тварини, які перебу­вають у державній власності, а також об'єкти тваринного світу, що у встановленому законодавством порядку набуті у комунальну або приватну власність, належать до природних ресурсів загальнодер­жавного значення.

Природно-заповідний фонд України є специфічним об'єктом при-родноресурсового права. Він становить собою сукупність природ­них об'єктів та їх комплексів, наділених режимом заповідання. Правовий режим природно-заповідного фонду визначений Зако­ном України від 16 червня 1992 р. "Про природно-заповідний фонд України"¹. Відповідно до ст. З цього Закону до природно-заповід­ного фонду належать: природні території та об'єкти — природні за­повідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи і за­повідні урочища; штучно створені об'єкти — ботанічні сади, ден­дрологічні парки, зоологічні парки та парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва. Крім того, окремі види рослин і тварин, що знаходяться в межах об'єктів природно-заповідного фонду, можуть бути занесені до Червоної книги України, що посилює їх охорону.

Однак природоохоронна мета визначення об'єктів природно-за­повідного фонду не виключає їх обмеженого використання у від­повідних цілях та обмежених обсягах. Так, згідно зі ст. 9 вказаного Закону території та об'єкти природно-заповідного фонду з додер­жанням вимог, встановлених чинним законодавством, можуть ви­користовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-вихов­них цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного се­редовища. Встановлені види використання об'єктів природно-за­повідного фонду, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, ри­бальство та інші види їх використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначен­ню територій та об'єктів природно-заповідного фонду, встановле­ним вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх при­родних комплексів та окремих об'єктів.

Курортно-рекреаційні та лікувально-оздоровчі природні ресурси мають.особливу цінність у зв'язку з їх використанням для відпо­чинку, лікування й оздоровлення людей. Закон України від 5 жовтня 2000 р. "Про курорти"² передбачає, що курорт — це осво­єна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації бу­дівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворю­вань та для рекреації і підлягає особливій охороні. При цьому до природних лікувальних ресурсів належать мінеральні і термальні

Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 18. — Ст. 132.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 34. — Ст. 502.

² Там само. - 2000. - № 50. - Ст. 435.

22

23

води, лікувальні грязі та озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об'єкти і комплекси із сприятливими для лікуван­ня кліматичними умовами, придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань людини.

Використання курортно-рекреаційних та лікувально-оздоровчих ресурсів природи, крім курортного законодавства та законодавства про охорону здоров'я¹, передбачено й іншими законодавчими акта­ми. Так, залежно від цілей та об'єктів, що використовуються або відвідуються, Закон України від 15 вересня 1995 р. "Про туризм" (в редакції Закону від 18 листопада 2003 р.)² виділяє лікувально-оздо­ровчий вид туризму, а також передбачає розвиток рекреаційного виду туризму, курортно-рекреаційної сфери, збереження туристич­них ресурсів, їх відновлення та використання. Постановою Кабіне­ту Міністрів України від 23 травня 2001 р. № 562 затверджений По­рядок створення і ведення Державного кадастру природних терито­рій курортів³, а постановою від 26 липня 2001 р. № 872 — Порядок створення і ведення Державного кадастру природних лікувальних ресурсів⁴.

У цьому параграфі розглянуті відносно відокремлені природні багатства як об'єкти природноресурсового права. Проте природні об'єкти взаємопов'язані між собою і за загальними закономірнос­тями не існують окремо один від одного. Це зумовлює використан­ня їх ресурсів з одночасним вилученням та споживанням корисних речовин і властивостей, та як правило, багатьох природних компо­нентів. У зв'язку з цим прийнято говорити про природі комплек­си, що включають сукупність природних об'єктів, їх ресурсів та властивостей.

Природні комплекси мають місце, коли на одній території фун­кціонують кілька природних об'єктів. Безумовно, найбільшим при­родним комплексом є все природне середовище з усіма його при­родними об'єктами. У такому позначенні природних комплексів можна говорити про планетарні, державні, регіональні або відок­ремлені на відповідній місцевості природні комплекси. Будь-яку ділянку природи також можна розглядати як природний комплекс тому, що природні об'єкти рідко існують відокремлено один від од­ного. Об'єднуючими критеріями, як правило, є властивості, приз­начення і територія природних об'єктів.

Однак природний комплекс утворюється не будь-яким поєднан­ням відносно самостійних природних об'єктів, природних ресурсів та їх властивостей, а містить лише ті з них, що виконують певні функції для людини і суспільства. Тому чинне законодавство зак­ріплює відповідні характерні ознаки природних комплексів. Прик-

' Основи законодавства про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 4. — Ст. 19. — 2001. ¹ Там само. - 2004. - № 13. - Ст. 180. ¹ Офіційний вісник України. — 2001. — Ms 21. — С. 221. ⁴ Там само. - 2001. - № 31. - С 86.

24

ладом законодавчого визначення природних комплексів є Закон "Про природно-заповідний фонд України", що на засадах комплек­сності визначає 11 видів об'єктів у складі природно-заповідного фонду країни. Таким законодавчим актом можна визнати й Закон "Про рослинний світ", що інтегрує лісове та флористичне законо­давство, Закон "Про тваринний світ", що інтегровано регулює по­водження з наземними та водними тваринами, зокрема подвійного місця існування, використання продуктів їх життєдіяльності та охо­рону місцеіснування. До природних комплексів можна віднести й курортно-рекреаційні та лікувально-оздоровчі об'єкти і території, а також окремі території з типовим або унікальним природним лан­дшафтом. Це ускладнює правооб'єктність природних ресурсів, що знаходяться у складі природного комплексу.