§ 4. Правовий режим використання

природних ресурсів у лікувально-оздоровчих

місцевостях

Природний лікувальний комплекс може мати правовий режим лікувально-оздоровчої місцевості, тобто природного комплексу, який має природні лікувальні ресурси. Відповідно до ст. 62 Зако­ну "Про охорону навколишнього природного середовища" в ме­жах лікувально-оздоровчих зон забороняється діяльність, яка су­перечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати

302

на лікувальні якості і санітарний стан природного лікувального комплексу.

Закон передбачає, що оголошення природних територій лікуваль­но-оздоровчими зонами здійснюється Верховною Радою України та Верховною Радою Автономної Республіки Крим, а їх природоохо­ронний режим визначається відповідно Кабінетом Міністрів України та Урядом Автономної Республіки Крим відповідно до законодавства України. Отже, вказаний Закон містить відсильну норму до курор­тного законодавства щодо порядку оголошення природних комплек­сів лікувально-оздоровчими місцевостями. А Закон "Про курорти" не передбачає оголошення правового режиму лікувально-оздоровчої місцевості Верховною Радою України чи іншими радами.

Згідно з Законом "Про курорти" правовий режим курортів по­ширюється на природний комплекс, у межах якого наявні природ­ні лікувальні ресурси. Отже, виявлення природних лікувальних ре­сурсів і занесення їх до Державного кадастру природних лікуваль­них ресурсів є підставою для оголошення відповідної території лі­кувально-оздоровчою місцевістю. Виявлення природних лікуваль­них ресурсів здійснюється шляхом проведення комплексних меди-ко-біологічних, кліматологічних, геолого-гідрологічних, курортоло­гічних та інших дослідницьких робіт. Медико-біологічна оцінка якості та цінності природних лікувальних ресурсів, визначення ме­тодів їх використання, інші курортологічні дослідження проводять­ся Міністерством охорони здоров'я України. З цього випливає, що оголошення природного комплексу лікувально-оздоровчою місце­вістю здійснюється Міністерством охорони здоров'я України шля­хом проведення медико-біологічної оцінки природних лікувальних ресурсів і занесення їх до Державного кадастру природних ліку­вальних ресурсів.

Державний кадастр природних лікувальних ресурсів є системою відомостей про кількість, якість та інші важливі з точки зору ліку­вання та профілактики захворювань людини характеристики всіх природних лікувальних ресурсів, що виявлені та підраховані на те­риторії України, а також можливі обсяги, способи та режими їх ви­користання. Державний кадастр природних лікувальних ресурсів ведеться Міністерством охорони здоров'я України відповідно до Порядку створення і ведення Державного кадастру природних лі­кувальних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. № 872^і. Він охоплює дані про всі при­родні лікувальні ресурси у межах як курортів, так і лікувально-оз­доровчих місцевостей. З точки зору законодавства природні ліку­вальні ресурси можуть перебувати або у межах курортів, або у ме­жах лікувально-оздоровчих місцевостей. Поширення на природні ресурси правового режиму природних лікувальних ресурсів водно­час означає оголошення відповідного природного комплексу ліку­вально-оздоровчою місцевістю.

¹ Офіційний вісник України. - 2001. — № 31. - С 86.

303

До кадастру включаються відомості у формі текстових, цифро­вих та графічних (картографічних) матеріалів щодо видів (типів) природних лікувальних ресурсів: мінеральні і термальні води, ліку­вальні грязі та озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, при­родні об'єкти і комплекси зі сприятливими для лікування, медич­ної реабілітації та профілактики захворювань кліматичними умова­ми. Для створення і ведення кадастру використовуються відомості з документованих джерел інформації, зокрема: про медико-біоло-гічну оцінку (бальнеологічний висновок) якості та цінність природ­них лікувальних ресурсів, визначення методів їх використання — за даними Міністерства; про природні об'єкти і комплекси зі сприят­ливими для лікування кліматичними умовами, їх екологічні та ін­женерно-геологічні характеристики — за даними Міністерства охо­рони здоров'я України і Мінприроди; про експлуатаційні запаси, обсяги видобутку, підготовки, переробки та характер використання родовищ лікувальних підземних мінеральних вод, лікувальних гря­зей та інших корисних копалин, що належать до природних ліку­вальних ресурсів — за даними Державного фонду родовищ корис­них копалин; про інженерну та транспортну інфраструктуру тери­торій поширення природних лікувальних ресурсів — за даними містобудівного кадастру населених пунктів; про географічне поло­ження природних лікувальних ресурсів — за даними Державного картографо-геодезичного фонду. Для створення і ведення Держав­ного кадастру природних лікувальних ресурсів може використову­ватися інформація, одержана шляхом проведення Державним де­партаментом з питань діяльності курортів спеціальних натурних спостережень, аналітичних робіт тощо.

Державний кадастр природних лікувальних ресурсів застосову­ється для: ефективного поточного і перспективного використання природних лікувальних ресурсів у санаторно-курортному лікуванні, медичній реабілітації, рекреації населення; забезпечення раціо­нального видобутку, використання та охорони природних лікуваль­них ресурсів; створення сприятливих умов для лікування, профі­лактики захворювань та відпочинку людей; удосконалення системи природоохоронних заходів, створення округів і зон санітарної (гір­ничо-санітарної) охорони курортів; вирішення інших питань, пов'язаних з використанням природних лікувальних ресурсів. Ка­дастр створюється і ведеться Державним департаментом з питань діяльності курортів Міністерства охорони здоров'я України. Корис­тувачами кадастру є центральні і місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, органі­зації та громадяни. Відомості кадастру надаються центральним і місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самовря­дування безоплатно.

Отже, виявлення природних лікувальних ресурсів і занесення їх Державним департаментом з питань діяльності курортів Міністерс­тва охорони здоров'я України до державного кадастру природних лікувальних ресурсів є актом оголошення природного комплексу,

304

який містить зазначені природні лікувальні ресурси, лікувально-оз­доровчою місцевістю. Відповідно до ч. 2 ст. 48 ЗК на територіях лі­кувально-оздоровчих місцевостей встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони. У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняється передача земельних ді­лянок у власність і надання у користування підприємствам, уста­новам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охо­роною природних лікувальних властивостей і відпочинком насе­лення. Згідно з ч. 2 ст. 113 ЗК у межах зон санітарної охорони за­бороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об'єктам оздоровчого призна­чення, навколо яких вони створені.

На жаль, законодавство не визначає детально порядку встанов­лення округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони ліку­вально-оздоровчих місцевостей. Оскільки така норма наявна лише у ЗК, видається, що встановлення меж зазначених зон і визначен­ня їх правового режиму має здійснюватися у порядку землеустрою згідно з вимогами глави 31 ЗК. Згідно зі ст. 184 цього Кодексу зем­леустрій передбачає зокрема: встановлення на місцевості меж зем­леволодінь і землекористувань; складання схем землеустрою, роз­роблення техніко-економічних обґрунтувань використання та охо­рони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень; обгрунтування встановлення меж територій з особливими природо­охоронними, рекреаційними і заповідними режимами; складання проектів землеустрою, що забезпечують упорядкування угідь, а та­кож розроблення заходів щодо охорони земель; проведення топог­рафо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та ін­ших обстежень і розвідувань земель. Відповідно до ст. 47 Закону України від 22 травня 2003 р. "Про землеустрій"¹ межі і правовий режим округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони визна­чаються у проектах землеустрою щодо організації і встановлення меж територій оздоровчого призначення.

Роботи із землеустрою щодо упорядкування території лікуваль­но-оздоровчої місцевості здійснюються землевпорядними організа­ціями на замовлення Державного департаменту з питань діяльнос­ті курортів, відповідної місцевої державної адміністрації чи відпо­відної місцевої ради. У майбутньому передбачається затвердження інструкції про взаємодію органів Міністерства охорони здоров'я України, Мінприроди, Державного комітету по земельних ресур­сах, Державного комітету статистики, Державного комітету будів­ництва та архітектури, Держеної туристичної адміністрації та Наці­ональної академії наук України у питаннях ведення державного ка­дастру природних лікувальних ресурсів і оголошення лікувально--оздоровчих місцевостей. На сьогодні чітка схема взаємодії зазначе­них органів при оголошенні лікувально-оздоровчої місцевості і

Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 36. — Ст. 282.

305

встановленні округів і зон їх санітарної (гірничо-санітарної) охоро­ни відсутня.

Незважаючи на те, що уряд намагається активізувати роботу зі створення і визначення правового режиму лікувально-оздоровчих місцевостей, поки що не створено відповідного законодавчого ме­ханізму. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 р. № 1900 "Про заходи щодо поліпшення роботи з використання і охорони територій курортно-оздоровчого та рекре­аційного призначення в Одеській області'" Одеській обласній дер­жавній адміністрації разом з Мінприроди, Міністерством охорони здоров'я України, Державним комітетом по земельних ресурсах, Державною туристичною адміністрацією, Державним комітетом з будівництва та архітектури і Одеською міською радою доручено у межах своєї компетенції здійснити виявлення земель, що мають природні лікувальні властивості, віднесення їх до категорії земель оздоровчого призначення з визначенням у натурі (на місцевості) меж округів і зон санітарної охорони. Виконання цієї постанови ускладнюється відсутністю необхідного правового механізму оголо­шення природного комплексу лікувально-оздоровчою місцевістю.

Слід враховувати, що природні лікувальні ресурси можуть вико­ристовуватися відповідно до ст. 38 Закону "Про охорону навко­лишнього природного середовища" на праві загального і спеціаль­ного використання природних ресурсів. При цьому зазначені при­родні ресурси на момент їх виявлення органами Державного депар­таменту з питань діяльності курортів і занесення до державного ка­дастру природних лікувальних ресурсів можуть перебувати у при­ватній власності. У цьому разі Державний департамент з питань ді­яльності курортів може занести зазначені природні ресурси до ка­дастру і створити у межах відповідного природного комплексу лі­кувально-оздоровчу місцевість, але він не уповноважений обмежу­вати будь-яким чином право приватної власності на ці природні лі­кувальні ресурси. Він не може встановлювати обмежень чи обтя­жень щодо використання відповідної земельної ділянки, як це виз­начено ст. ПО ЗК.

Згідно зі ст. 41 Конституції право приватної власності є непо­рушним. Тому лікувально-оздоровчі місцевості, оголошені щодо природних лікувальних комплексів приватної власності, не перед­бачають встановлення особливого режиму їх використання, який би міг обмежувати права власника. Округи і зони санітарної охо­рони таких лікувально-оздоровчих місцевостей можуть встановлю­ватися тільки за згодою власника.

Відповідно до ст. 104 ВК охорона водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних, здійснюється у порядку, встановленому для санітарної охорони курортів. З метою охорони водних об'єктів, від­несених до категорії лікувальних, утворюються округи їх санітарної охорони. Згідно зі ст. 93 ВК зони санітарної охорони поділяються

на пояси особливого режиму. Межі зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюються місцевими радами на їх території за по­годженням з державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології. Режим зон санітарної охорони водних об'єктів встановлю­ється Кабінетом Міністрів України. Перелік водних об'єктів, що відносяться до категорії лікувальних, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1996 р. № 1499. Такі вод­ні об'єкти відповідно до ст. 62 ВК повинні використовуватися тіль­ки для лікувальних і оздоровчих цілей. Видається, що зазначений Перелік є переліком лікувально-оздоровчих місцевостей у межах водних природних комплексів. Утворення водних лікувально-оздо­ровчих місцевостей і визначення їх правового режиму здійснюєть­ся в особливому порядку.

Визначені за результатами геологорозвідувальних робіт експлу­атаційні запаси родовищ лікувальних підземних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, затверджуються та вносяться до Державного фонду родовищ корисних копалин і передаються для використання за призначенням згідно з гірничим законодавством. Родовища корисних копалин, що належать до природних лікуваль­них ресурсів, надаються у користування юридичним і фізичним особам для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Підземні лікувальні мінеральні води можуть використовуватися для промислового розливу. Підземні мінеральні води, лікувальні грязі видобуваються на підставі гірничих відводів, наданих у поряд­ку, визначеному Кодексом про надра. Природні лікувальні ресурси використовуються з урахуванням обмежень округів санітарної охо­рони. Видобування підземних лікувальних ресурсів здійснюється за медичним (бальнеологічним) висновком Міністерства охорони здо­ров'я України, який визначає кондиційний склад корисних і шкід­ливих для людини компонентів.

¹ Урядовий кур'єр. - 2003. - 25 груд.

306

307