§ 6. Методи правового регулювання природноресурсових відносин

У правовій літературі метод правового регулювання розгляда­ється як додатковий критерій поділу права на відповідні галузі. Під методом правового регулювання суспільних відносин слід розуміти сукупність способів та прийомів, за допомогою яких право впливає на суспільні відносини через поведінку суб'єктів конкретних відно­син. Зазначене загальне визначення методу правового регулювання суспільних відносин стосується й способів регулювання природно­ресурсових відносин.

Нетривале існування природноресурсового права як комплек­сної правової галузі й скромні юридичні дослідження у цій галузі не мали наслідком вироблення єдиного методу регулювання при-

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 50. — Ст. 433.

¹ Офіційний вісник України. - 1998. - № 23. - С 37.

^! Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 21. — Ст. 152.

зо

31

родноресурсових відносин. Крім того, комплексна сукупність роз­глянутих відносин не може регулюватись єдиним методом. Тому методи їх врегулювання слід виводити із суміжних і традиційних галузей права. При цьому слід зазначити, що такі методи визнача­ються характером і змістом суспільних відносин, а також їх колом та метою їх правового регулювання.

Свого часу нами була висловлена думка про методи правового ре­гулювання земельних відносин, що складаються із встановлених юридичними нормами прав та обов'язків учасників відповідних від­носин і застосування до них певних заходів впливу. Особливості при-родноресурсових відносин відображаються в поєднанні методів пра­вового регулювання у цій сфері комплексних суспільних відносин. Завданням правового регулювання є забезпечення відповідної пове­дінки учасників цих відносин. Сутність такого правового регулюван­ня полягає в офіційному виданні та застосуванні правових норм, які закріплюють моделі поведінки суб'єктів правових відносин.

Нерідко в юридичній літературі виділяють метод імперативного впливу, властивий публічному праву, суть якого полігає в обов'яз­кових до виконання розпорядженях і заборонах, та метод диспози­тивний, що визначає лише межі поведінки учасників відповідних відносин, надаючи їм можливість вільно і самостійно регулювати свої відносини у встановлених межах. З погляду положень загаль­ної теорії права в природноресурсовому праві застосовуються обид­ва методи правового регулювання.

Імперативний метод в природноресурсовому праві застосовуєть­ся у сфері управління використанням природних об'єктів та їх ре­сурсів: визначення порядку реалізації функцій державного управлін­ня; ведення державного кадастру природних ресурсів; впровадження природноресурсового моніторингу; встановлення вимог щодо вико­ристання природних об'єктів за цільовим призначенням; визначен­ня нормативів, стандартів і лімітів на використання природних ре­сурсів; встановлення обмежень на використання природних об'єктів тощо. У зазначених та інших сферах регулювання природноресурсо-вих відносин уповноваженою особою завжди є орган державної вла­ди, а зобов'язаною — власник або особа, що використовує природ­ний об'єкт на засадах певного виду права природокористування.

Диспозитивний метод застосовується у сфері регулювання від­носин з приводу господарського використання природних об'єктів та їх ресурсів. Учасники природноресурсових відносин мають мож­ливості у визначених законом межах регулювати свої взаємини. В правовій літературі висловлена думка, відповідно до якої існують три основних різновиди диспозитивного методу правового регулю­вання суспільних відносин: санкціонований, делегований та реко­мендаційний¹.

Санкціонований метод полягає в тому, що рішення про реаліза­цію своїх повноважень суб'єкт природноресурсових відносин

приймає самостійно. Проте це рішення набуває юридичної сили лише після його затвердження відповідним компетентним органом. Так, незважаючи на те, що земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на під­ставі договору або за рішенням суду, право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку.

Делегований метод правового регулювання у природноресурсо­вому праві полягає в наданні прав і свобод суб'єктам природноре­сурсових відносин щодо того чи іншого кола правомочностей. Де­легований метод регулювання природноресурсових відносин знай­шов відповідне закріплення в законах "Про місцеве самоврядуван­ня в Україні", "Про місцеві державні адміністрації" та ін.

Рекомендаційний метод правового регулювання полягає в надан­ні особі можливості самостійного вибору способу поведінки для досягнення поставленої мети. Так, однією з підстав припинення прав на земельну ділянку є право добровільної відмови власника землі або землекористувача від земельної ділянки. Отже, власнику землі та землекористувачу надається право вибору: або використо­вувати земельну ділянку за основним цільовим призначенням, або відмовитися від неї.

Правовому регулюванню природноресурсових відносин прита­манний весь вищезазначений перелік методів. При цьому особли­вості методів регулювання цих відносин визначаються їх характе­ром і знаходять прояв у специфічному поєднанні імперативного і диспозитивного методів. Отже, у сучасному природноресурсовому праві спостерігається переплетення диспозитивного та імператив­ного методів. Визначити перевагу того чи іншого методу досить складно тому, що це залежить від змісту регульованих відносин та інтересів суспільства, що превалюють у відповідний період часу.

Схожа структура методів регулювання запропонована для відпо­відної сукупності суспільних відносин зокрема стосовно екологіч­них відносин у підручнику "Екологічне право України"¹. В ньому наведені три універсальних методи правового регулювання суспіль­них відносин: цивільно-правовий, що наділяє суб'єктів майнових відносин рівною можливістю право володіння, за якого відсутні влада й підкорення суб'єктів таких відносин; адміністративно-пра­вовий, заснований на владних приписах, які детально регулюють зміст, обсяг і розподіл прав і обов'язків між учасниками відповід­них відносин; кримінально-правовий, характерний для охорони суспільних відносин засобами примусу та покарання, що викорис­товуються у галузях права кримінального напряму. Слід зазначити, що вказані методи правового регулювання відповідних суспільних відносин притаманні традиційним і більш розвинутим правовим галузям.

32

¹ Див.: Ерофеев Б. В. Земельное право России: Учебник. — М., 2000. — С. 28.

' Див.: Екологічне право України: Підручник / За ред. В. К. Попова, А. П. Гетьма­на. - Харків, 2001. - С 11-14.

33

Якщо виходити з цієї універсальної класифікації методів право­вого регулювання, то немає необхідності в обов'язковому визна­ченні свого методу для кожної галузі права, оскільки зазначені ме­тоди охоплюють основні способи та засоби впливу на усі суспільні відносини. Однак використання вказаних методів не виключає встановлення додаткових специфічних способів впливу на суб'єк­тів відповідних суспільних відносин. Крім того, у літературі спра­ведливо вказується, що метод правового регулювання є багатоеле­ментним явищем і може запозичати засоби і способи впливу на суб'єктів однорідних галузей права, формуючи специфічні методи інших галузей права¹. При такому підході можливим є визначення змішаного методу правового регулювання суспільних відносин, які становлять предмет комплексної галузі права.

Стосовно природноресурсового права можна стверджувати, що для цієї комплексної галузі права характерним є змішаний метод правового регулювання відповідних відносин, що включає в себе головним чином адміністративно-правові та цивільно-правові спо­соби і засоби правового регулювання. Змішаний метод регулюван­ня природноресурсових відносин зумовлений самим характером і змістом цих відносин. При застосуванні змішаного методу вирі­шальне значення має природноресурсовий фактор, зокрема те, що зазначені відносини виникають з приводу природних об'єктів, тіс­но пов'язані між собою і розвиваються за своїми природними за­конами.

Адміністративно-правовий метод широко застосовується для ре­гулювання природноресурсових відносин. Це пояснюється тим, що природноресурсові відносини тривалий час розвивались у межах їх адміністративного регулювання. Адміністративно-правовому мето­ду регулювання притаманні такі ознаки: юридично-владна діяль­ність виконавчих та розпорядчих органів щодо осіб, якими вони керують; прояв юридичної нерівності учасників відносин та підко­рення одного з них іншому; обов'язковість виконання розпоряд­жень владних органів; виникнення суспільних відносин незалежно від волі іншої сторони; здійснення контрольних та інших функцій тощо. За наявності підстав та складу їх учасників зазначені засоби правового регулювання можуть використовуватись у різних поєд­наннях.

Цивільно-правовий метод застосовується при регулюванні від­носин власності на природні об'єкти, відносин природокористу­вання на договірних засадах, відносин сумісного використання природних об'єктів та відносин суміжних природокористувачів, а також при розв'язанні різноманітних спорів, відшкодуванні збит­ків, заподіяних природним об'єктам тощо. Відомо, що для цивіль­но-правового методу характерними є: рівні правові можливості сторін у суспільних відносинах, що виключає будь-які однобічні впливи один на одного; встановлення правовідносин за взаємною

¹ Див.: Шемшученко Ю. С. Правовые проблемы экологии. — К., 1989. — С. 71, 72.

34

згодою сторін; надання учасникам відносин права самим визнача­ти порядок своєї поведінки; розв'язання спорів компетентним ор­ганом, що перебуває поза цими відносинами. В умовах розвитку ринкових відносин цивільно-правовий метод правового регулю­вання певних видів природноресурсових відносин отримав широ­ке застосування, звузивши сферу використання адміністративно-правового методу.

Застосування змішаного методу у врегулюванні природноресур­сових відносин має бути виваженим. Насамперед не слід протистав­ляти адміністративно-правовий і цивільно-правовий методи у право­вому регулюванні природноресурсових відносин. Демократизація суспільних процесів і повернення деяких природних об'єктів у ци­вільно-правовий майновий обіг не повинні усувати управління при­родокористуванням, забезпечення заходів щодо природоустрою, від­шкодування збитків, заподіяних природним ресурсам та здійснення інших заходів. Некомпетентне управління або відсутність самовряду­вання у сфері природокористування може негативно вплинути на стан ресурсовой ситуації в державі або в її окремих регіонах.

Адміністративно-управлінські функції у сфері природокористу­вання мають бути науково обгрунтованими. Нерідко власники при­родних об'єктів та природокористувачі порушують нормативи та ліміти використання природних ресурсів. У таких випадках засто­совуються не тільки цивілістичні заходи, а й владні приписи, обов'язкові для виконання. Втручання владних органів необхідне також в процесі відтворення природних об'єктів незалежно від то­го, на добровільних чи примусових засадах воно відбувається. От­же, природноресурсове право як комплексна галузь вітчизняного права поєднує обидва методи, які утворюють змішаний метод пра­вового регулювання природноресурсових відносин.