Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ПриродноресурсовеправоУкр2005Каракаша.doc
Скачиваний:
101
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
2.84 Mб
Скачать

Глава 3 Джерела природноресурсового права

§ 1. Поняття і характеристика джерел природноресурсового права

Джерела права є зовнішньою формою вираження правотворчої діяльності держави, за допомогою якої воля законодавця стає обов'язковою для виконання. Найбільш поширеним в Україні ви­дом джерела права є нормативно-правові акти органів державної влади, які містять правові норми, розраховані на багаторазове зас­тосування при регулюванні відповідних суспільних відносин. Під нормативно-правовими актами слід розуміти акти органів держав­ної (публічної) влади, якими встановлюються (санкціонуються), вводяться в дію, змінюються чи скасовуються правила поведінки суб'єктів правовідносин у суспільстві. Саме цим нормативно-пра­вові акти відрізняються від актів застосування права та від інших індивідуальних актів, розрахованих на одноразове застосування (дію), тобто "прив'язаних" до певних суб'єктів чи до конкретних обставин місця і часу.

Наявність відповідних джерел права, тобто нормативно-право­вих актів, що регулюють ті чи інші суспільні відносини, є свідчен­ням існування відповідної самостійної галузі права. В Україні прийнята і діє велика кількість таких актів, які регулюють суспіль­ні відносини у сфері використання природних ресурсів і в своїй су­купності становлять природноресурсове право як самостійну галузь українського права. Отже, джерелами природноресурсового права є прийняті уповноваженими державою органами нормативно-правові акти, які містять норми і правила, що регулюють суспільні відноси­ни у сфері використання та охорони природних ресурсів та розрахова­ні на багаторазове застосування.

Нормативно-правові акти як джерела природноресурсового права України не є однорідними. їх структура відображає склад­ність, структуровану ієрархічність системи законодавства країни в цілому і охоплює правові акти різної юридичної сили та правової спеціалізації. Такі акти відображають структуру державної (публіч­ної) влади, правовий статус і компетенцію органів, що їх видають, а також характер самих актів. Вони як джерела природноресурсо­вого права перебувають між собою в суворій ієрархічній підпоряд­кованості і взаємозалежності.

За різними підставами класифікації джерела природноресурсо­вого права можна поділити на різні види. Так, за юридичною си­лою вони поділяються на закони та підзаконні акти, за формою законодавчого акта — на кодифіковані та не кодифіковані, за

50

предметом правового регулювання — на загальні і спеціальні, за характером правового регулювання — на матеріальні і процесуаль­ні тощо1.

§ 2. Конституційні засади

правового регулювання природноресурсових відносин

Роль Конституції як основного джерела права визначається на­самперед тим, що в ній встановлюються правові норми, які є ос­новними для всіх інших нормативно-правових актів різних галузей права, у тому числі і природноресурсового, що виходять з консти­туційних норм і забезпечують їх деталізацію. Конституційні норми визнають і юридично оформлюють найважливіші соціально-еконо­мічні і політичні інститути суспільства. Вони забезпечують стій­кість системи суспільних відносин, збереження і зміцнення основ­них засад організації суспільства і держави; надають суспільним відносинам у сфері регулювання порядку використання й охорони природних ресурсів в Україні правову форму.

Конституція як Основний Закон нашої країни має найвищу юридичну силу, а її норми є юридичними нормами прямої дії. Во­ни становлять юридичну основу формування і функціонування на­ціональної правової системи, а отже, є фундаментальними джере­лами усіх галузей права, у тому числі природноресурсового. їх фун­даментальний характер визначає юридичну основу для вироблення доктрини держави у сфері регулювання природноресурсових відно­син і розвитку системи загальних і спеціальних норм природноре­сурсового права.

Усі конституційні норми, що регулюють відносини, пов'язані з використанням і охороною природних ресурсів, можна поділити на такі основні групи:

положення, які встановлюють основи правового режиму вико­ристання та охорони природних ресурсів. Зокрема земля, її надра, водні та інші природні ресурси є об'єктами права власності укра­їнського народу (ст. 13), земля є основним національним багатс­твом, що перебуває під особливою охороною держави; право влас­ності на землю гарантується, право власності набувається і реалізу­ється громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14) тощо;

положення, що закріплюють право громадян на природні ресур­си. Наприклад, ніхто не може бути протиправно позбавлений пра­ва власності, право приватної власності є непорушним; примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосо-

' Див.: Экологическое право Украины: Курс лекций / Под ред. И. И. Каракаша. — Одесса, 2001. - С. 26.

51

ване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підста­вах і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості; кожен має право володіти, ко­ристуватися і розпоряджатися своєю власністю; використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ст. 41); громадяни мають рівні конститу­ційні права і свободи та є рівними перед законом (ст. 24); інозем­ці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на закон­них підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за ви­нятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародни­ми договорами України (ст. 26);

положення, які визначають компетенцію органів державної вла­ди і місцевого самоврядування щодо використання та охорони природних ресурсів, які закріплені в нормах, що регламентують за-гальноправову компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування і не мають чіткої галузевої конкретизації;

положення, що закріплюють вимоги щодо використання та охорони довкілля, зокрема право кожного на безпечне для жит­тя і здоров'я довкілля, на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, на вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища, що не може бути засек­речена (ст. 50); правосуб'єктність держави у сфері охорони дов­кілля, тобто її обов'язок забезпечувати екологічну безпеку і під­тримувати екологічну рівновагу на території нашої країни (ст. 16); обов'язок кожного громадянина не завдавати шкоди природі, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66); відповідальність власника за погіршення екологічної ситуації і природних якостей землі (ч. 7 ст. 41)1.

Слід зазначити, що закріплюючи принцип свободи власника щодо володіння, користування і розпорядження природними ре­сурсами, які йому належать на праві власності або праві користу­вання, Конституція чітко визначає її межі, зумовлені гарантіями прав і законних інтересів інших осіб та забезпеченням екологічної безпеки на території нашої країни.

Особливої уваги заслуговує положення ст. 92 Конституції, яка передбачає, що найважливіші природноресурсові відносини, зокре­ма засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічно­го простору, а також відносини екологічної безпеки повинні регу­люватися виключно законами. Отже, зазначена конституційна нор­ма є вихідним положенням для прийняття відповідних норматив­но-правових актів, що стосуються регламентації відносин, пов'яза­них з використанням природних ресурсів.

1 Див.: Земельне право України: Підручник / За ред. О. О. Погрібного, І. І. Капака-ша. - К., 2003. - С 32, 33.

52